10.2. Міжнародні акти, що регулюють туристичну діяльність
Із зростанням обсягів туризму і розширення його географії, а також розвитку засобів транспорту і включення в маршрути декількох країн одночасно, до спрощення туристських поїздок залучені міжнародні організації. Зважаючи на зібльшення потоків туристів, була скликана низка міжнародних конференцій і нарад з туризму:
• 1924 р. у Барселоні Ліга Націй прийняла Конвенцію і Статус про вільний транзит залізницями.
• 1925 р. у Гаазі був скликаний Міжнародний конгрес асоціацій транспортного обслуговування.
• 1925 р. у Гаазі відбувся перший конгрес Міжнародного Союзу офіційних організацій з пропаганди туризму.
• 1929 р. у Лондоні прийнята Міжнародна конвенція про охорону людського життя на морі (доповнення й уточнення в неї вносили впродовж багатьох років).
• 1929 р. у Варшаві прийнята Конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються повітряних міжнародних перевезень. Про важливість Варшавської конвенції свідчить той факт, що посилання на її назву досі є на кожному бланку авіаційного квитка.
• 1934 р. у Гаазі проведена нарада і прийнято рішення про відродження Міжнародного союзу організацій з пропаганди туризму.
• 1944 р. відбулася Чиказька конференція Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), на якій були внесені пропозиції з уніфікації вигляду і змісту закордонних паспортів, щоб полегшити процедуру реєстрації пасажирів міжнародних авіарейсів.
• 1946 р. у Лондоні проведена конференція національних туристських організацій, на якій були розглянуті питання про відродження туризму після Другої світової війни. Одночасно питання про розвиток туризму були включені до порядку дня роботи підрозділів ООН.
Слід зазначити, що з 1946 до 1975 р., тобто до початку діяльності ВТО всю роботу з розвитку туризму в системі ООН виконувала Економічна і Соціальна Рада ООН;
• 1954 р. у Нью-Йорку проведена конференція ООН, що прийняла Конвенцію про митні пільги для туристів;
• 1963 р. була проведена Перша Конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей у Римі, у якій взяли участь 87 країн – членів ООН, 5 спеціалізованих закладів ООН, 7 міждержавних і 14 недержавних міжнародних організації, зацікавлених у розвиткові міжнародного туризму і були обговорені проблеми “спрощення встановлених урядом формальностей стосовно міжнародного туризму”.
• 1967 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила 1967 р. роком міжнародного туризму.
• 1967 р. у Брюсселі прийнята Конвенція про уніфікацію деяких правил з перевезення морем пасажирів і багажу.
• 1968 р. у Берні проведений Міжнародний семінар ООН з питань розвитку туризму.
• 1969 р. у Софії відбулася Міжнародна конференція ООН, на якій була прийнята резолюція про утворення міжурядової організації з туризму, що стала згодом ВТО.
• 1973 р. у Кіото відбулася Конференція із спрощення й узгодження митних процедур.
• 27 вересня 1980 р. у Манілі відкрилася Всесвітня конференція з туризму (відтоді цей день відзначають як Всесвітній день туризму), у роботі якої взяли участь 107 держав і 91 міжнародна державна і недержавна організації.
На цій конференції було проаналізовано роль міжнародного туризму. Конференція прийняла Манільську декларацію із світового туризму, в якій зазначено, що “туризм розуміється як діяльність, яка має важливе значення в житті народів з уваги на неопосередкованої дії на соціальну, культурну, навчальну та економічну сфери життя держав, їх міжнародні відносини. Розвиток туризму повязаний з економічно-соціальним розвитком націй і залежить від доступу людини до активного відпочинку та відпустки, його свободи подорожувати в межах вільного часу. Саме існування туризму та його розвиток повністю залежить від забезпечення міцного миру, в укріплення якого він повинен внести свій внесок.
На конференції було порушено проблему про економічне значення туризму, зазначалось, що вага туризму в національній економіці та міжнародній торгівлі перетворила його в суттєвий чинник світового розвитку.
Манільська конференція також особливо наголосила соціальне значення туризму. На конференції було відзначено, що міжнародна туристична діяльність “є невідємною частиною життя сучасного національного суспільства та міжнародного суспільства”;
• 1982 р. за пропозицією керівництва Мексики у м.Акапулько відбулась Всесвітня нарада з туризму. На цьому форумі були розглянуті заходи, які стосувалися впровадження в життя рішень і рекомендацій Манільської декларації, а також визначені першочергові завдання і шляхи їхнього розв’язання.
У роботі наради взяли участь 79 держав і 57 представників низки міжнародних організацій, комерційних фірм та агентств, що займаються туризмом .
Основні пункти порядку дня наради містили питання, що стосувалися створення належних соціально-економічних умов для відпочинку і туризму широких мас населення і розвитку іноземного туризму.
Учасники наради наголосили, що до найважливіших завдань з наступного втілення в життя рекомендацій Всесвітньої конференції з туризму 1980 року належать: створення соціально-економічних умов і законодавче закріплення права громадян на відпочинок і туризм; проведення активної пропаганди гуманітарної та інтелектуальної цінності туризму; виховання у туристів почуття поваги до традицій і звичаїв народів країн, які вони відвідують.
“Міжнародний туризм, - зазначено у “Документі Акапулько”, - може стати суттєвим чинником забезпечення миру в усьому світі, виявитися моральною та інтелектуальною основою для міжнародного економічного порядку, який би сприяв скороченню економічного розриву між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються”;
• 1985 р. у Софії відбулась Шоста сесія Генеральної асамблеї ВТО. На ній були прийняті такі важливі юридичні документи, як “Хартія туризму“ і “Кодекс туриста“, де чітко вказані права та обов’язки іноземного туриста в країні відвідування;
• 1989 р. відбулася Міжпарламентська конференція з туризму в Гаазі, яку проводили ВТО та Міжпарламентський союз.
• 1999 р. прийнятий Глобальний етичний кодекс туризму.
Схема механізму правового регулювання міжнародного туризму зображена на рис. 10.1.
Рис. 10.1. Схема механізму правового регулювання міжнародного туризму