2.2. Класифікації туризму

Види і форми туризму

Для територіальної організації і планування туристського господарства важливе значення мають класифікації туризму, сутність яких полягає у виокремленні класів, форм і видів туризму за найрізноманітнішими напрямами.

Досі немає чіткої загальноприйнятої класифікації туризму. Це пояснюється насамперед тим, що практично неможливо виокремити чисті форми і види сучасного туризму.

Класифікація туризму за видами і формами дає змогу розв’язати низку проблем розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на окремі види туристських послуг і на цій підставі розробляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму.

Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифікації туристських подорожей і розподілі їх на види вирішальне значення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить перед собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб туриста, одна з них переважає.

Форми і види туризму різноманітні. Вони залежать від низки чинників:

• наявності й тривалості вільного часу;

• віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту;

• розмаїтості природних умов і сезонності;

• наявності певних засобів пересування.

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.

Залежно від виду, туризм поділяють на:

• внутрішній або національний – подорожі у межах своєї країни;

• іноземний або міжнародний – подорожі, що здійснюються поза межами країни.

Розгляньмо їх детальніше.

Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний – туристів з-за кордону. Для кожної країни здійснення туристських подорожей її громадян за кордон буде пасивним туризмом, а приїзд іноземців – активним.

Плануючи розвиток туристського господарства, зокрема його матеріально-технічної бази, не можна виходити з потреб тільки якогось одного виду туризму - іноземного або внутрішнього, попиту тільки іноземних туристів або громадян своєї країни. Іноземний туризм перебуває під впливом політичних обставин, наприклад, загострення відносин між державами може призвести до скорочення або навіть згортання туристських зв'язків. За таких умов, коли сповільнюється або скорочується обсяг іноземного туризму, внутрішній туризм є “амортизатором” для туристського господарства загалом.

Розвиткові внутрішнього туризму не у всіх країнах приділяється достатня увага, проте щороку його економічне значення зростає. Хоча внутрішній туризм і не забезпечує притоку іноземної валюти, але він пожвавлює економічну кон'юнктуру, сприяючи розвиткові туристського господарства.

У Законі України “Про туризм” подається інший поділ. Вказано, що туризм є іноземний, внутрішній та зарубіжний. До першого належать іноземці, що подорожують по території України, до другої – особи, що подорожують в межах своєї країни і до третьої групи належать громадяни України, що подорожують за кордоном. Вважаємо цю класифікацію (за напрямом здійснення туристичної подорожі) недостатньою для законодавчої бази, хоча цілком виправданою з погляду держави, адже пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.

За характером організації туризм поділяють на:

• плановий (організований);

• самодіяльний (неорганізований).

Плановий туризм – це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування тощо). В Україні плановий туризм поширився з 60-х років ХХ ст. Через територію України проходить майже 500 планованих туристичних маршрутів.

Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей. Самодіяльний туризм об’єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещатарських, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природи, вивчення пам’яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну роботу за дорученнями науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристських спортивних походів.

За кількістю учасників виокремлюють:

• індивідуальний туризм;

• груповий туризм.

Подорож окремої сім'ї або однієї людини за власним планом – це індивідуальний туризм, подорож групи людей – груповий.

За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на:

• короткочасний (туризм “вихідного дня");

• тривалий.

Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуті широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. У цих умовах короткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня в туристичних подорожах буде конкурувати з тривалим, але одноразовим відпочинком. При п'ятиденному робочому тижні з загального річного бюджету часу на відпочинок, майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15-20% - на відпустки або канікули. Інша частина вільного часу припадає на щоденний відпочинок після робочого дня. Крім того, потрібно враховувати постійний чинник - транспортну доступність, виражену в часі.

Міське населення усе більше прагне до відпочинку на лоні природи. З огляду на важливе значення організації короткочасного відпочинку, а також тенденцію подальшого збільшення вільного часу населення, слід звернути особливу увагу на створення зон неміського короткочасного відпочинку.

За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на:

• місцевий;

• дальній.

Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подорожей у межах рідного краю, а дальній - за його межами.

За інтенсивністю туризм поділяють на:

• постійний;

• сезонний:

• односезонний;

• двосезонний.

Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під сезонним - у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний туризм характеризується туристичними потоками влітку і взимку.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:

• пізнавальний (екскурсійний) – відвідування та ознайомлення з пам’ятними місцями та пам’ятками культури, історії, природи;

• оздоровчо-пізнавальний – поєднання цілей оздоровлення і пізнання;

• курортно-лікувальний - пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров'я;

• спортивний – участь у спортивних заходах;

• вихідного дня – перебування кілька днів за межами міст, також у спеціалізованих зонах відпочинку;

• діловий – відвідування об’єктів за професійним інтересом;

• релігійний;

• зелений;

• аматорський – мисливство, рибальство тощо.

Розгляньмо детальніше деякі з цих видів. Курортно-лікувальний туризм вважають одним із найстаріших видів туризму, який розвинутий у країнах з найвигіднішим географічним розташуванням та сприятливими кліматичними умовами, що мають бальнеологічні та кліматичні літні й зимові курорти /в Україні, Росії, Італії, Франції, ФРН, Чехії, Словаччині, Австрії, Швейцарії, Болгарії, Угорщині, Румунії тощо/. Для організації курортно-лікувального туризму важливим є цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі природні й садово-паркові ландшафти. Розвиток курортно-лікувального туризму зумовлює зумовлює появу великих і малих туристичних центрів і навіть цілих туристичних комплексів.

Відомими міжнародними курортами і місцями масового відпочинку є Ялта (Україна), Сочі (Росія), Капрі (Італія), Ніцца /Франція/, Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), Інсбрук (Австрія), "Золоті піски” (Болгарія), район озера Балатон (Угорщина) та ін.

Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає ознайомлення з визначними пам'ятками цього району, пам'ятками історії й архітектури, національними традиціями місцевого населення тощо. Тому таких курортників слушно вважати туристами.

Спортивний туризм - це пересування людей у вільний час із метою займатися спортом.

Він має такі різновиди:

• пішохідний;

• гірський;

• водний /на плотах, байдарках/;

• лещатарський;

• гірськолижний;

• велосипедний;

• автомобільний та ін.

В Україні цей вид туризму достатньо поширений. Спортсмени-туристи для підвищення своєї спортивної кваліфікації виконують встановлені нормативи. У туристичних походах є різноманітні категорії складності. Категорія складності туристичної подорожі визначається характером і кількістю природних перепон, які має перебороти спортсмен-турист під час проходження маршруту, розробленого і затвердженого маршрутно-кваліфікаційними комісіями (МКК). Крім того, категорія складності визначається тривалістю подорожі, протяжністю і складністю маршруту, а також іншими специфічними чинниками.

Проходження туристських маршрутів від простих до найскладніших і накопичення досвіду організації та проведення туристичних подорожей передбачають виконання певних спортивних нормативів, що дають право одержати туристські розряди і звання.

Активно розвиваються цільові туристичні поїздки на різноманітні фестивалі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання, а також спільна робота та відпочинок молоді багатьох країн у спортивних і оздоровчих таборах тощо. Такі заходи теж сприяють розвиткові туризму.

Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах значну увагу приділяють організації різноманітних видовищних заходів.

Діловий туризм виник порівняно недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру в закордонні країни були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості транспорту і зниженню транспортних витрат. Крім того, міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, – досить прогресивна форма спілкування.

Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття “діловий туризм”, за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:

• ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо;

• поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі;

• поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;

• поїздки офіційних делегацій.

Діловий туризм відіграє значущу роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, перспективи його розвитку – якнайсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів ВТО, становить майже 20%.

Діловий туризм - один із економічно найефективніших видів туризму у світі. Майже 50% доходів авіакомпаній, 60% доходів готелів утворюється за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів.

Релігійний туризм – подорожі, які мають на меті які-небудь релігійні процедури, місії. Історично це найстаріший вид туризму. Сьогодні особливо помітно прагнення туризму і релігії до якнайтіснішого співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок:

• паломництво, тобто відвідування святих місць, щоб вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у відправленні релігійних обрядів;

• пізнавальні поїздки, щоб ознайомитись з релігійними пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою;

• наукові поїздки - поїздки науковців, які займаються питаннями релігії.

Основними центрами релігійного туризму є Ватикан, Єрусалим, Мекка.

В останні роки в Україні активно розвивається сільський зелений туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвиткові малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу міським мешканцям цікаво та змістовно відпочити у сільських місцевостях. У селі туристи мають можливість ознайомитись з українською народною культурою - піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами. Ці традиції збереглися. Характерно те, що серед охочих відпочити у сільській місцевості, є не тільки міські мешканці з невеликими статками, а й заможні люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й бажанням побути подалі від міського шуму і суєти, позбутися стресів, спричинених бурхливою урбанізацією. Завдяки зеленому туризмові, з одного боку, мешканці міст отримують здоровий відпочинок за цілком доступними цінами, а з іншого – селяни мають змогу вигідно реалізувати безпосередньо на місці частину виробленої продукції, розвивати власний бізнес.

Крім того, з урахуванням реалій сучасної складної економічної ситуації в Україні, розвиток сільського зеленого туризму не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання чинної інфраструктури сільських населених пунктів, помешкань сільських господарів.

Відпочинок у селі цікавий, якщо до нього долучаються екскурсійні маршрути, які розкривакють джерела народної культури та мистецтва, літератури, української духовності. Це і ознайомлення з численними центрами народних ху­дожніх промислів, ткацтва, вишивки, гончарства, малярства, різьблення по дереву, лозоплетіння. Це і відвідання місць, пов'язаних з життям та творчістю видатних людей: Тараса Шевченка – на Черкащині, Миколи Гоголя – на Полтавщині, Лесі Українки – на Житомирщині та Волині, Івана Франка – на Івано-Франківщині та Львівщині.

А перебування у сім'ях сільських трударів дає змогу особисто долучитись до народних свят, ознайомитись з етнографічними особливостями окремих регіонів. Спільно з господинею можна спробувати подоїти корову, а під керівництвом господаря – підкувати коня, а всією сім'єю взяти участь у веселих місцевих святах чи у збиранні врожаю.

Досвід розвинутих держав, де зелений туризм успішно функціонує вже десятки років, свідчить про те, що для його розвитку потрібно створити дійову нормативно-правову базу, яка б сприяла залученню до цього процесу підприємливих людей. Такий принцип дасть змогу виявити мільйони умільців, спонукатиме їх уміло господарювати на своїх садибах, створювати затишок та належний рівень послуг.

Досвід роботи органів місцевої влади окремих територій Прикарпаття, Поділля, Закарпаття, Галичини, Таврії, Придніпров'я, Буковини і Чернігівщини засвідчує, що сільський зелений туризм, багатий на освітньо-пізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток у цій сфері діяльності, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання. Згодом певну частку прибутків селянин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового використання на впорядкування, роботу транспорту, зв'язку тощо.

Враховуючи іноземний досвід розвитку сільського зеленого туризму, в Україні потрібно глибоко вивчити і науково обґрунтувати сучасний етап і перспективи розвитку цієї молодої гілки туризму і на цій підставі вияви­ти території для розвитку сільського зеленого туризму та розробити відповідні рекомендації, як для органів місцевого самоврядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.

Системний підхід до організації цього нового виду українського туризму може і мусить сприяти розвиткові не лише внутрішнього, а й в'їзного туризму. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайомитись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне, – познайомитись з людьми, щирими, гостинними, доброзичливими, без яких все розмаїття туристичних об'єктів залишилось би мовчазним тлом для туристів.

Туризм також поділяють на активний і пасивний туризм. Суть такого поділу - визначення видів пересування й інтенсивної діяльності людини у процесі туризму.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скалелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм тощо), що потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, щодо фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровлювальні тури. Це стосується і турів для сімей із дітьми, туристів похилого віку і пенсіонерів.

До активного належать різноманітні пригодницькі тури, наприклад:

- пригодницькі подорожі, відвідини екзотичних місць, водоспадів та ін. Звичайно, це нестандартний тур в екзотичні й екологічно чисті природні резервації, пов'язаний із незвичними подорожами, нетрадиційними транспортними засобами. В окремих випадках такий тур пов'язаний із ризиком і серйозними фізичними навантаженнями, потребує сміливості й умінь, наприклад, сплав рікою Прут на надувних човнах. Популярний відпочинок на гірськолижних курортах, який передбачає певну фізичну підготовку і майстерність учасників. Такий туризм близький до спортивного, проте маршрути ліпше підготовлені й умови істотно комфортніші, ризик зводиться до мінімуму, позаяк туристи забезпечені провідниками, є проміжні табори, туристське спорядження;

- тур на місця катастроф (землетрусів, повеней, вивержень вулканів, техногенних катастроф, наприклад, огляд Чорнобильської АЕС із гелікоптера) та ін.;

- поїздки на мотосанях взимку або на джипах важкодоступними місцевостями, полювання, риболовля, фотополювання.

Залежно від видів пересування виділяють:

- пішоходні туристські маршрути. Зазвичай, протяжність маршруту становить від 2 до 6, а деколи навіть до 20-50 км;

- маршрути з пересуванням на тваринах (слонах, верблюдах, ослах, конях, собаках). Дуже популярний кінний туристський маршрут. Учасники можуть відвідати важкодоступні для технічних засобів пересування природні визначні пам'ятки;

- залізничні туристські маршрути, у яких туристи ознайомлюються з різноманітними місцевостями і районами в процесі поїздки, вони проживають у купе облаштованих вагонів, їдять в пересувних ресторанах. Основні етапи пересування передбачені вночі, а вдень туристи відвідують у туристських центрах місцеві пам'ятки, музеї й інші об'єкти, передбачені програмою;

- автобусні маршрути, у яких туристи перетинають як країни, так і цілі континенти, рухаючись магістралями від одного пункту до іншого, відвідуючи декілька міст. Загалом туристи рідко ночують в автобусах, – здебільшого передбачено нічліг у дешевих готелях або мотелях, втім існують і спеціальні спальні автобуси;

- тури на власних або орендованих автомобілях. Є категорія мандрівників, неспроможних розлучитися зі своєю машиною навіть у відпустці. Вони, отримавши кілька транзитних віз, їдуть складними маршрутами через декілька країн, часто везуть за собою пересувний будиночок на колесах, у якому вони готують їжу і ночують. Для таких туристів організовані спеціальні автокемпінги і стоянки;

- водні туристські маршрути. До найпоширеніших належить туристський маршрут на човнах будь-яких видів, яхтах або інших маломірних водних суднах озерами або ріками. Це можуть бути плоти, гребні або моторні човни. Частина туристів віддає перевагу річковим або морським круїзам. Туристи живуть і харчуються на комфортабельному лайнері і сходять на берег тільки на обмежений час. Морський круїз - дорога, елітна і престижна подорож. Популярними є також екскурсії уздовж морського узбережжя на катері або пароплаві.

Морські подорожі завжди вважалися вишуканими й романтичними, а тому користуються популярністю у різноманітних категорій туристів. Такі подорожі відбуваються на регулярних річкових і морських пасажирських або спеціальних круїзних лініях. Туристи-індивідуали можуть здійснювати морську подорож на звичайному (не пасажирському) судні - за встановленою практикою будь-яке торгове судно, навіть не маючи пасажирського реєстру, може взяти в плавання до 12 пасажирів.

- повітряні перевезення. Найбільшу частку займають повітряні перевезення на великі відстані, серед них і міжконтинентальні через океани. Саме із створенням великих високошвидкісних і безпечних повітряних лайнерів для пасажирських перевезень різко інтенсифікувалися туристські потоки між континентами. Для туристських перевезень використовуються як рейсові маршрути, так і чартерні лінії.

Отже, класифікаційні системи щодо туризму достатньо чіткі, стрункі й грунтовні. Втім виникають труднощі у порівнянні українських та закордонних класифікаційних систем. Це зумовлено здебільшого диференціацією рекреаційних ресурсів та різним соціально-економічним становищем країн. Тому брали до уваги специфіку виокремлення видів туризму щодо України. Окрім того, більшість українських класифікацій є застарілі і потребують суттєвого оновлення.