2. Місце проживання фізичної особи

Визначення місця проживання особи має суттєве значення для забезпечення правової охорони прав та інтересів суб'єктів цивіль­них відносин, оскільки з ним пов'язується загальна презумпція про те, що особа перебуває в даному місці проживання, хоча у кожний конкретний момент вона може перебувати і в іншому місці. На цю адресу направляється й офіційне листування. За місцем знаходжен­ня особи визначається, наприклад, місце виконання зобов'язання, місце відкриття спадщини тощо.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, кварти­ра, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожи­ток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізич­на особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст. 29 ЦК України). Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, що встановлюються зако­ном. Це положення є певною новелою нового ЦК України, оскільки за старим цивільним законодавством особа могла вільно обирати міс­це проживання з 18 років.

Для деяких категорій осіб передбачається легальне визначення місця проживання. Так, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому во­на проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за зго­дою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або ор­ганізацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору міс­це проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізич­ної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здо­ров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відпо­відної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. ЦК Укра­їни вперше визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

3. Безвісна відсутність.

Визнання особи померлою Визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК Украї­ни). Тривала відсутність громадянина в місці його постійного прожи­вання за відсутності відомостей про його місце перебування зачіпає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, з якими він перебуває у правових зв'язках. Так, невизначеними можуть залишитися май­нові, аліментні, пенсійні, трудові та інші проблеми відсутньої особи. З метою усунення такої правової невизначеності законом передбаче­но створення спеціального легального статусу для такої особи — ви­знання її безвісно відсутньою, що є засвідченням у судовому порядку факту тривалої відсутності особи в місці її проживання, що, у свою чергу, тягне за собою певні правові наслідки.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, як­що протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце ЇЇ перебування. У разі неможливості встанови­ти день одержання останніх відомостей про місце перебування осо­би початком її безвісної відсутності вважається перше число міся­ця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі не­можливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує на­лежне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, бере виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересова­ної особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Опіка над майном припи­няється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної осо­би безвісно відсутньою.

Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'я­вилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про ви­знання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або ін­шої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме менше року і яка не визнана безвісно відсутньою, опіка може бути встанов­лена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвіс­но відсутньою з метою забезпечення охорони майна такої особи.

Оголошення фізичної особи померлою (ст. 46 ЦК України). Ви­знання особи безвісно відсутньою за умови її тривалої відсутності не усуває певної невизначеності її легального статусу, оскільки вона визнається учасником окремих правовідносин, які можуть бути припиненими лише зі смертю особи.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її пере-

бування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за об­ставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести міся­ців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними дія­ми, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обста­вин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що за­грожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Закон пов'язує певні правові наслідки з оголошенням фізичної особи померлою. Правові наслідки оголошення фізичної особи по­мерлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. До спадкоємців фізичної особи, оголошеної померлою, пере­ходять усі права й обов'язки, які належали їй як суб'єкту права. Ра­зом з тим, з метою забезпечення прав такої особи у разі її появи, встановлено правило, що спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років неру­хоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщи­ну на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за міс­цем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про ого­лошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголо­шена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її май­ном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за ви­нятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також гро­шей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно пе­рейшло за від платним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі немож­ливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена помер­лою, відшкодовується вартість цього майна. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у влас­ність держави або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Акти цивільного стану (ст. 49 ЦК України). Цивільний стан особи — це правове положення конкретного громадянина як носія різноманітних прав та обов'язків, у тому числі майнових та особис­тих немайнових, яке визначається фактами та обставинами як при­родного, так і соціально-громадського характеру. Акти цивільного стану індивідуалізують особу, вказують на її ім'я, вік, сімейний та громадянський стан.

Актами цивільного стану закон визнає події та дії, що нерозрив­но пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, допов­нюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлен­ня, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Не всі події і факти під­лягають реєстрації, наприклад, обмеження дієздатності особи не ре­єструється. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону спеціальними державними органами — орга­нами реєстрації актів громадянського стану, які реєструють кожну відповідну подію чи дію, що відбулась.