3. Класифікація юридичних фактів

Різноманітні юридичні факти залежно від притаманних їм ознак підлягають відповідній класифікації. За критерієм волі всі юридич­ні факти залежно від вольового чи не вольового характеру юридич­ного факту поділяються на дії та події.

Під діями розуміють обставини, що виникають за волею люди­ни, тобто вольові акти (наприклад, укладення цивільного догово­ру, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної вла­ди), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі люди­ни (наприклад, стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть та ін.). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як заги­бель корабля під час бурі, є юридичним фактом, що породжує пра­во страхувальника отримати страхове відшкодування від страхо­вика. Однак не у всіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи.

Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій во­ни поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасни­ків цивільних відносин, наприклад, стихійне лихо (повінь, земле­трус, снігові замети, бурі та ін.). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються не­залежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила житловий будинок, може виникнути не тільки від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал, дії, що порушу­вали правила протипожежної безпеки, та ін.). Треба зазначити, що не всі події є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки для виникнення останніх необхідною є наявність відповід­них правових норм, які пов'язували б з їх наступом певні правові на­слідки. Близькі до відносних подій і такі юридичні факти, як строки, оскільки встановлення строку залежить від волі суб'єктів цивільного права, а його подальший перебіг здійснюється відповідно до об'єкти­вних законів перебігу часу, непідвласних їх волі. Відповідно до цього строки розглядаються в науці цивільного права як особлива катего­рія юридичних фактів, які не належать до дій або подій¹.

У свою чергу, всі дії в науці цивільного права поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені зако­ном або такі, що не суперечать йому, і відображають правомірну з точки зору закону поведінку учасників цивільних відносин. Право­мірні дії у свою чергу поділяються: за суб'єктами (дії фізичних осіб, юридичних осіб приватного права, суб'єктів публічного права); за способом вчинення (особисто або через представника); за спосо­бом вираження та закріплення (мовчання, жестом, документом)

та ін. Правомірними є переважна більшість юридичних фактів, на­приклад, велика кількість цивільних правочинів та актів органів державної влади. Останнє обумовлене тим, що цивільне право регу­лює відносини, які опосередковують дію звичайного економічного обороту в суспільстві.

Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичними вчинками є правомірні дії суб'єктів цивільних право­відносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивіль­них прав та обов'язків. Юридичні вчинки викликають правові на­слідки незалежно від того, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове зна­чення, бажав чи не бажав наступу відповідних правових наслідків. Прикладами юридичних вчинків є створення автором об'єктів інте­лектуальної власності, виявлення скарбу, знахідка, які за умов, ви­значених законом, ведуть до виникнення у суб'єктів цивільних пра­вовідносин права власності на такі об'єкти.

Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові на­слідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. До юридичних актів належать правочини та адміністративні ак­ти. Оскільки саме правочини виражають притаманні цивільному праву принципи та методи регулювання суспільних відносин, най­більш поширеним видом юридичних актів у цивільному праві є саме правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків.

Нарівні з правочинами цивільні права та обов'язки можуть поро­джуватися й адміністративними актами органів державного управ­ління, органів влади Автономної Республіки Крим або органів міс­цевого самоврядування. Останні вчиняються, як правило, з на­міром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки, у зв'язку з цим підставою виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути лише такі адміністративні акти, що вчиняються з на­міром викликати не тільки адміністративні, а й цивільно-правові наслідки. Адміністративні акти можуть бути спрямовані на виник­нення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків у конкре­тного учасника цивільних відносин, наприклад, прийняття рішень про реквізицію майна або оформлення державного замовлення; про надання опікуну дозволу органу опіки та піклування на укладення договору, що підлягає нотаріальному посвідченню та (або) держав­ній реєстрації; про надання особі, у випадках, визначених законодав­ством, дозволу (ліцензії) на здійснення окремої операції (наприклад, валютної) або певного виду діяльності (наприклад, банківської, депо­зитарної, страхової) та ін. Однак на відміну від часів існування планової державної економіки, значення адміністративних актів як під­стави цивільних правовідносин у сучасних умовах значно зменшило­ся. Окремим видом юридичних актів є судові рішення, що встанов­люють цивільні права або обов'язки. Будучи актом правосуддя, рішення впливає на поведінку учасників цивільних відносин, оскіль­ки підтверджує наявність або відсутність цивільних відносин, їх зміну або припинення. Прикладом рішення, що є підставою для ви­никнення цивільних прав та обов'язків, є рішення суду про визнання права власності на майно.

На відміну від правомірних, під неправомірними діями розу­міють дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам ци­вільного законодавства та моральним засадам суспільства. До не­правомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчи­нені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що су­перечать нормам інших галузей права (наприклад, кримінального або адміністративного).

Деякі автори поділяють юридичні факти залежно від тривалості існування фактичних обставин на факти короткотривалої дії (на­приклад, договір перевезення транспортом загального користуван­ня) або довготривалої дії (стану)¹. До останніх можна віднести юри­дичні факти, які характеризуються стабільністю та тривалим часом існування (наприклад, громадянство, перебування у шлюбі, під опікою, членство у підприємницькому товаристві).

У свою чергу, залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються деякими авторами на:

— правостворюючі, з якими закон пов'язує виникнення цивіль­них правовідносин;

— провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих ци­вільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідношенні);

— правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існую­чих цивільних правовідносин (наприклад, смерть фізичної особи, лік­відація юридичної особи, домовленість сторін, знищення речі, про­щення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.);

— право перешкоджаючі, що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнання фізичної особи

судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочинів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК України);

— правовідновлюючі, поява яких веде до відновлення існував­ших раніше правовідносин (наприклад, поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, за винятка­ми, встановленими законом (ст. 48 ЦК України).

Деякі автори¹ поділяють юридичні факти на позитивні, зміст яких складають явища дійсності (наприклад, факт укладення дого­вору, виконання зобов'язань, завдання шкоди), що існують або існу­вали раніше, та негативні, що відображають у своєму змісті відсут­ність явища, з відсутністю якого закон в окремих випадках пов'язує наступ юридичних наслідків (наприклад, для призначення опікуном фізична особа не повинна бути позбавлена батьківських прав).

У науковій та навчальній літературі існують і більш деталізовані класифікації юридичних фактів. Наприклад, юридичні факти поділяють на оформлені та неоформлені, визначені та відносно визначені тощо.