Тема24: Роздрібна купівля-продаж

Договором роздрібної купівлі-продажу є договір, за яким прода­вець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно признача­ється для особистого, домашнього або іншого використання, не по­в'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язуєть­ся прийняти товар і оплатити його. У ЦК України договір роздріб­ної торгівлі регулюється статтями 698-711.

До договорів роздрібної купівлі-продажу з участю покупця — фізичної особи, не врегульованих ЦК України, застосовується зако­нодавство про захист прав споживачів. Зокрема, це Закон України «Про захист прав споживачів», що регулює відносини між спожива­чами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продав­цями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їхніх прав.

Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. Відповідно до ст. 699 ЦК України пропозиція товару, зроблена в рекламі, катало­гах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.

Відповідно до ст. 700 ЦК України продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропо­нується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання, а по­купець має право до укладення договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властиво­стей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не ви­ключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.

Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має пра­во вимагати відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, — в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за недо­ліки товару, що виникли після передання його покупцеві, якщо по­купець доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього та­кої інформації.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав спожива­чів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, досто­вірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що за­безпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги); дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготов­лення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кіль­кість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови ви­користання та застереження щодо вживання їх окремими катего­ріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нор­мативних документів і протипоказання щодо застосування; познач­ку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (вико­нання робіт, надання послуг); дату виготовлення; відомості про умо­ви зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); пра­вила та умови ефективного і безпечного використання товарів (ро­біт, послуг); термін придатності (служби) товарів (робіт, послуг), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а та­кож про можливі наслідки у разі невиконання цих дій; найменуван­ня та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, по­винні забезпечуватись інформацією про місце їх походження.

Сторони можуть укласти договір купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у строк, встановлений договором, і про­тягом цього строку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві.

Якщо покупець не з'явився або не вчинив інших необхідних дій для прийняття товару в установлений строк, вважається, що поку­пець відмовився від договору, якщо інше не встановлено договором.

Додаткові витрати продавця на забезпечення передання товару покупцеві у встановлений строк включаються в ціну товару, якщо ін­ше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Сторони можуть укласти договір купівлі-продажу товару на під­ставі ознайомлення покупця зі зразком товару (за описом, каталогом тощо). Цей договір є виконаним з моменту доставки товару у місце, встановлене договором, а якщо місце передання товару не встановле­не договором, — з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи — покупця або місцезнаходженням юридичної осо­би — покупця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Покупець до передання товару має право відмовитися від догово­ру за умови відшкодування продавцеві витрат, пов'язаних із вчи­ненням дій щодо виконання договору.

На сьогодні з'явилися більш сучасні способи продажу товарів, до яких, зокрема, належить продаж товарів з використанням автома­тів. Такий продаж товарів пов'язаний з тим, що покупець не має безпосереднього контакту з продавцем. Відповідно до ст. 703 ЦК України, якщо продаж товару здійснюється з використанням авто­матів, володілець автоматів зобов'язаний довести до покупців ін­формацію про продавця товару розміщенням на автоматі або надан­ням іншим чином покупцям відомостей про найменування продав­ця, його місцезнаходження, режим роботи, а також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання товару.

Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів вважається укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхід­них для одержання товару. Ці дії, як правило, полягають, наприк­лад, в оплаті товару.

Якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець пови­нен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повер­нути сплачену ним грошову суму.

У разі, коли автомат використовується для розміну грошей, при­дбання платіжних засобів або обміну валюти, застосовуються поло­ження про роздрібну купівлю-продаж, якщо інше не випливає із су­ті зобов'язання.

Сторони договору роздрібної купівлі-продажу можуть домовитися про доставку товару покупцеві. Відповідно до ст. 704 ЦК України продавець зобов'язаний в установлений договором строк доставити товар за місцем, указаним покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не вказане, — за місцем проживання фізичної особи — по­купця або місцезнаходженням юридичної особи — покупця.

Договір роздрібної купівлі-продажу вважається виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності — особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вру­чення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо договором встановлено попередню оплату товару, простро­чення покупцем оплати товару є відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором.

До договору роздрібної купівлі-продажу товару в кредит, у тому числі із розстроченням платежу, не застосовуються положення час­тини 5 ст. 694 ЦК України, а саме встановлення відсотків за про­строчення оплати товарів.

Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997 були затверджені Правила торгівлі у розстрочку, що вста­новлюють порядок продажу резидентами або нерезидентами (суб'єктами господарської діяльності) непродовольчих товарів фізичним особам, у тому числі громадянам — суб'єктам підприєм­ницької діяльності без створення юридичної особи, у розстрочку, тобто на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під відсоток.

Продаж товарів у розстрочку може здійснюватися:

1) суб'єктами господарської діяльності, що засновані на держав­ній власності чи на власності відповідної територіальної громади;

2) суб'єктами господарської діяльності системи споживчої коопе­рації, перелік яких затверджується правліннями районних спожив­чих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єктами господарської діяльності, що належать до сфери управління Укооп­спілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;

3) суб'єктами господарської діяльності інших форм власності відповідно до їх установчих документів.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється фізичним особам, які ма­ють постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де перебуває суб'єкт господарської діяльності. Якщо фізична особа постій­но працює або навчається за межами населеного пункту, де постійно проживає, вона може придбавати товари у розстрочку за місцем роботи (навчання), але за згодою суб'єкта господарської діяльності.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, що укладається за формою, встановленою у додат­ку № 2 до Правил торгівлі у розстрочку, і повинен укладатися з до­триманням їх вимог.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарської діяльності від наданого кредиту справляють­ся відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарської діяль­ності, але не вище діючих на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарської діяльності, який здійснює продаж товарів у розстрочку. Наступна зміна ставок за банківські кредити не спричиняє перерахування за цими відсотками.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що були придбані у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (за­вдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їх вартості, а товарів — за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 відсотків, що має зазначатись у договорі, з урахуван­ням обмежень, визначених пунктом 11 цих Правил. Передача транспортних засобів здійснюється за умови сплати покупцем пер­шого внеску у розмірі не менше 25 відсотків вартості. За несвоєчас­не внесення чергових платежів за придбані у розстрочку товари з покупців, які здійснюють погашення кредиту внесенням грошей го­тівкою до каси суб'єкта господарської діяльності чи безготівковим перерахуванням через банківські установи, або з підприємств (уста­нов, організацій), де вони працюють (навчаються), па користь суб'єкта господарської діяльності стягується пеня у розмірі, що обу­мовлений договором і не перевищує 1/365 частини встановленої річ­ної відсоткової ставки за кредит від простроченої суми за кожний день затримки.

Покупець за договором роздрібної купівлі-продажу має більше прав, ніж продавець у звичайному договорі купівлі-продажу. Зокре­ма, це стосується права на обмін товару. Так, відповідно до ст. 707 ЦК України покупець має право протягом чотирнадцяти днів з мо­менту передання йому непродовольчого товару неналежної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на анало­гічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплекта­ції тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необ­хідний перерахунок з продавцем. Якщо у продавця немає необхід­ного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму.

Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задо­воленню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця. Перелік товарів, що не підлягають обміну або по­верненню на підставах, передбачених ст. 707 ЦК України, встанов­люється нормативно-правовими актами. Так, додаток № 3 до поста­нови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 міс­тить Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню):

— продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети санітарної гігієни;

— непродовольчі товари: світлочутливі товари; корсетні товари; парфумерно-косметичні вироби; пір'яно-пухові вироби; дитячі ігра­шки м'які; дитячі іграшки гумові надувні; зубні щітки; мундштуки та ін.

У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи дого­вором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації то­вару покупець має право відповідно до ст. 708 ЦК України за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усу­нення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених по­купцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у випадку різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного змен­шення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вищезазначені вимоги, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

Відповідно до ст. 709 ЦК України продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про за­міну товару або усунення недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються продавцем або виготовлю­вачем, а в разі невиконання ними цього обов'язку або відсутності продавця чи виготовлювача в місцезнаходженні покупця повернен­ня товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задово­ленню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом чо­тирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк.

У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подан­ня відповідної заяви.

Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару у встанов­лені строки неможливо, покупець на свій вибір має право пред'яви­ти продавцеві або виготовлювачу інші вимоги відповідно до ст. 708 ЦК України.

Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару під­лягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотир­надцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування ана­логічний товар, незалежно від моделі, з доставкою.

У разі усунення недоліків товару заміною комплектуючого виро­бу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб або скла­дову частину обчислюється від дня видачі покупцеві товару після усунення недоліків.

За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усу­нення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користу­вання аналогічного товару на час усунення недоліків продавець спла­чує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

У разі заміни товару з недоліками на товар належної якості про­давець не має права вимагати відшкодування різниці між ціною то­вару, встановленою договором купівлі-продажу, і ціною товару, яка існує на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

У разі заміни товару неналежної якості на аналогічний, але ін­ший за розміром, фасоном, сортом тощо товар належної якості від­шкодуванню підлягає різниця між ціною заміненого товару і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

При пред'явленні вимоги про відповідне зменшення ціни товару для розрахунку береться ціна товару на момент пред'явлення вимо­ги про зменшення ціни, а якщо вимогу покупця добровільно не за­доволено продавцем, — на момент постановлення судом рішення про відповідне зменшення ціни товару.

У разі відмови покупця від договору та повернення продавцю то­вару неналежної якості покупець має право вимагати відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і ціною відповід­ного товару на момент добровільного задоволення його вимоги, а як­що вимогу добровільно не задоволено продавцем, — на момент поста­новлення судом рішення.

Якщо на час виконання рішення суду про відшкодування різни­ці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни або повернення това­ру неналежної якості підвищилися ціни на цей товар, покупець на цих підставах може заявити додаткові вимоги до продавця.

Стаття 711 ЦК України передбачає, що шкода, завдана майну по­купця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 ЦК України.

Договір міни (бартеру)

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем

товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором мо­же бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обміню­ється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовую­ться загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобо­в'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі об­міну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істот­но відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторо­нами, якщо інше не встановлено договором або законом. Це карди­нально відрізняється від загального правила, встановленого ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за дого­вором, відповідно до якого право власності у набувача майна за до­говором виникає з моменту передання майна і ніяким чином не по­в'язане із виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Хоча положення ЦК України не висувають ніяких спе­ціальних вимог до суб'єктів договору міни, однак, враховуючи те, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є однією з форм розпорядження майном, кожна зі сторін за загальним прави­лом має бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповід­ним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у влас­ність іншої сторони товару, що обмінюється. Оскільки ЦК України не містить спеціальних правил, що регламентують предмет догово­ру міни, тому його регулювання здійснюється, як вказувалося ви­ще, нормами про договори купівлі-продажу, поставки або іншими договорами. Умови про предмет договору міни є істотними.

Характерними рисами договору міни є його консенсуальність — кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність — оскільки кожна із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у ви­гляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність — оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має ви­конати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має пра­во від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яск­раво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'я­зується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економіч­но еквівалентними.

У цивільному обігу підприємці надають перевагу використанню такого поняття, як «бартерні угоди», які в науковій літературі на­зивають різновидом договору міни¹. Проте поняття «бартер» за сво­їм змістом є об'ємнішим за поняття «міна». Так, відповідно до ви­значення поняття бартерної операції, що дається в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 p. № 351-XIV, товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною фор­мою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поста­вок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоеко­номічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товара­ми, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкова­ний рухом коштів у готівковій або безготівковій формі².

Порівнюючи ці визначення, слід зазначити, що поняття «міна» дещо вужче, ніж поняття «бартер», оскільки міна означає обмін од­ного товару в натурі на інший, а бартер крім речового обміну міс­тить у собі ще й обмін на безгрошовій основі результатами викона­них робіт, послуг тощо.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та вико­нання договору міни. Так, відповідно до Закону України «Про регу­лювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності» у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (ро­біт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим ви­раженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком

України до першої групи Класифікатора іноземних валют. При укла­денні бартерних зовнішньоекономічних договорів не допускається рух коштів, що означає неможливість доплати грошовими коштами.

Стаття 2 цього Закону передбачає строки проведення товарообмін­них (бартерних) операцій, відповідно до якої товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 ка­лендарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантаж­ної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором ро­біт і послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що за­свідчує виконання робіт, надання послуг. При цьому датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважа­ється дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвід­чує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним до­говором високоліквідних товарів, перелік яких визначається Кабіне­том Міністрів України, строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з да­ти оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Перевищення встановлених цією статтею строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, то­варів спеціального призначення допускається за наявності у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною відповід­ного бартерного договору, разового індивідуального дозволу, що ви­дається Міністерством економіки України у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України на строк, визначений у такому дозволі.

У разі перевищення встановлених ст. 2 Закону України «Про ре­гулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовніш­ньоекономічної діяльності» строків ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортують­ся за бартерними договорами, суб'єктам зовнішньоекономічної дія­льності, які є стороною відповідного бартерного договору, Міністер­ством економіки та з питань європейської інтеграції видається разо­вий індивідуальний дозвіл¹. Для одержання разового індивідуального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності не піз­ніше 15 календарних днів після закінчення встановленого зазначе­ним Законом строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, має подати до Міністерства економіки та з питань євро­пейської інтеграції такі документи:

— звернення про видачу разового індивідуального дозволу з об­ґрунтуванням причин та необхідності продовження строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання по­слуг), які імпортуються за бартерними договорами;

— заявку на одержання разового індивідуального дозволу, запов­нену за формою, встановленою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції;

— висновок міністерства або іншого центрального органу вико­навчої влади про віднесення бартерного договору, за яким імпорту­ються товари (виконуються роботи, надаються послуги), до таких, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплекс­не будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спе­ціального призначення з визначенням періоду можливого переви­щення строків ввезення на митну територію України цих товарів (виконання робіт, надання послуг), виданий відповідно до Поряд­ку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товаро­обмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної дія­льності»;

— копію бартерного договору, за яким імпортуються товари (ви­конуються роботи, надаються послуги), з обов'язковим зазначенням юридичної адреси та банківських реквізитів іноземного суб'єкта го­сподарської діяльності. У разі, коли текст договору викладено іно­земною мовою, додається письмовий переклад, виконаний і завіре­ний в установленому порядку;

— копії вантажних митних декларацій на експорт та імпорт то­варів (виконання робіт, надання послуг) за відповідними бартерни­ми договорами, завірені в установленому порядку;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта зовнішньо­економічної діяльності, завірену в установленому порядку.

Про звернення до Міністерства економіки та з питань європейсь­кої інтеграції з метою одержання разового індивідуального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен негайно у пись­мовій формі повідомити органи державної податкової служби за місцем його державної реєстрації.

Для розгляду питань, пов'язаних з видачею разового індивіду­ального дозволу, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції утворює комісію на чолі з керівником департаменту Міністерства. Засідання комісії проводяться в міру потреби й офор­мляються протоколом.

Рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту зовнішньоеко­номічної діяльності разового індивідуального дозволу приймається на засіданні комісії не пізніше ніж за 15 робочих днів з дня над­ходження відповідних документів.

Про відмову у видачі разового індивідуального дозволу (з обґрун­туванням її причин) повідомляється заявникові у письмовій формі. Рішення комісії про відмову у видачі разового індивідуального до­зволу може бути оскаржено в судовому порядку відповідно до зако­нодавства України.

За порушення строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій ст. 4 вищезазначеного Закону передбачається певна відпо­відальність. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпор­туються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або екс­портуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійс­нення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації зумовлює нарахування пені у розмірі одно­го відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може пере­вищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Органи державної митної служби України здійснюють контроль за надходженням товарів за імпортом згідно з бартерним договором та інформують органи державної податкової служби про порушення строків надходження товарів, передбачених частинами 1-3 ст. 2 цього Закону.

Органи державної податкової служби України здійснюють конт­роль за своєчасним імпортом робіт і послуг згідно з бартерним до­говором та інформують органи державної митної служби України про фактичний експорт робіт і послуг для здійснення контролю за своєчасним надходженням товарів, що мають бути імпортовані.

Договір ренти

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти є реальним, тому що крім надання йому від­повідної форми для його укладення потрібна ще передача певного майна платникові ренти, після якої одержувач ренти не несе за до­говором ніяких обов'язків, а має лише права. Тому договір ренти є одностороннім.

Виплата договору обумовлена тим, що майно передається в обмін на подання одержувачем ренти певного утримання у вигляді обумо­вленої грошової суми або в іншій формі.

Договір ренти укладається у письмовій формі, підлягає нота­ріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.

Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою відчужувача.

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї перехо­дять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'яз­ків за договором ренти.

За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержу­вачеві ренти відсотки.

Рента може виплачуватися у грошовій формі або переданням ре­чей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати ренти та її розмір встановлюються договором.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти гро­шову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встанов­лений договором ренти.

Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.

Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.

Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти.

Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника без­строкової ренти від договору за умови повного розрахунку між ни­ми.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість ви­плати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання дого­вору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірван­ня договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату, чи без­оплатно.

Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплат­но, у разі розірвання договору ренти її одержувач має право вимага­ти від платника ренти виплати річної суми ренти.

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, плат­ник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переда­ного під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

Договір лізингу

1. Поняття договору лізингу

Договір лізингу є видом договору оренди (власне і сама назва до­говору в перекладі з англійської (lease) означає оренду), і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуван­ням особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК Украї­ни та законом.

Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від ін­ших видів орендних договорів, більшість науковців вбачає в можливій наявності третьої сторони договору — постачальника майна, що нада­ється в"лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.

Згідно з ЦК України (ст. 806) договір лізингу — це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується пере­дати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специ­фікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановле­ну плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначе­на індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основ­них фондів. При цьому земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом, не можуть бути предметом

І договору лізингу (ст. 807 ЦК України). Зокрема, такими речами є об'єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону Украї­ни «Про оренду державного майна», крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств. Майно, що є в держав­ній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном у порядку, встано­вленому Кабінетом Міністрів України.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізин­гу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового по­шкодження несе сторона, яка прострочила (ст. 809 ЦК України).

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізинго­одержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність пе­ред лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його достав­ки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) пред­мета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) (ст. 808

ЦК України).

У ЦК України зазначено, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. З огляду на важливість відносин, що регулюються договором лізингу, було прийнято спеціальний Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. № 723/97—ВР, із змінами і доповненнями від 14 січня 1999 p., який детально регулює правовід­носини лізингу.

Так, відповідно до цього Закону лізингом є підприємницька дія­льність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за доручен­ням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізинго­вих платежів.