3. Застосування цивільного законодавства за аналогією

Прогалини у чинному цивільному законодавстві можуть мати міс­це з різних причин, але їх наявність не може бути підставою для від­мови у вирішенні питань, що виникли, правозастосовчими органами, у тому числі судами. Саме це викликає необхідність відповідних за­собів для заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Безумов­но, найкращим засобом заповнення цих прогалин є нормотворча дія­льність, тобто діяльність відповідних органів, спрямована на розроб­лення та прийняття законодавчих актів. Є й інший засіб тимчасового заповнення прогалин у цивільному законодавстві. Йдеться про використання правозастосовчими органами при вирішенні цивільно-пра­вових питань аналогії закону та аналогії права.

Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (ч. 1 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії закону полягає в тому, що до відповідного відношення застосовуються нор­ми цивільного законодавства, які регулюють аналогічні відносини. Що ж до випадків застосування аналогії закону судом, то її сутність викладено у ст. 11 ЦПК України, згідно з якою у разі відсутності за­кону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регу­лює подібні відносини.

Для застосування аналогії закону відповідний орган мусить бу­ти, по-перше, впевненим у тому, що існує прогалина в чинному за­конодавстві, тобто за своєю сутністю відносини підлягають право­вому нормуванню, але немає чинного закону, яким би ці відносини регулювалися. По-друге, правозастосовчий орган мусить відшука­ти норму чинного закону, яка регулювала б аналогічні (схожі) від­носини.

При застосуванні аналогії закону правозастосовчий орган у від­повідному документі (наприклад, судовому рішенні) зобов'язаний вказати, що він застосовує аналогію закону, і зробити посилання на конкретну норму (норми) чинного закону.

У разі неможливості використати аналогію закону для регулю­вання цивільних відносин, вони регулюються відповідно до загаль­них засад цивільного законодавства (аналогія права) (ч. 2 ст. 8 ЦК України). Сутність аналогії права полягає в тому, що відповідний правозастосовчий орган при вирішенні питання повинен виходити із загальних засад, принципів і змісту законодавства України, ви­мог справедливості, добросовісності та розумності.

Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

1. Поняття та предмет науки цивільного права

Наука цивільного права (цивілістика, цивільно-правова доктри­на) — це система теоретичних поглядів, понять, ідей, теорій та кон­цепцій у сфері цивільно-правових відносин. Науку цивільного пра­ва не можна змішувати з одно іменними галуззю права, галуззю за­конодавства і навчальною дисципліною. Цивільне право як галузь права — це система норм, що регулюють певні суспільні відносини. Цивільне законодавство охоплює сукупність нормативних актів, які містять норми цивільного права. Навчальний курс цивільного права ґрунтується на вивченні положень та висновків цивілістичної науки, змісту цивільного права, цивільного законодавства та їх практичному застосуванні.

Цивільно-правову науку слід розглядати як один з елементів структури юридичної науки в цілому. Якщо єдиним предметом юридичної науки вважається поняття права і всі його аспекти у теоретично-пізнавальному прояві, то предметом кожної окремої юри­дичної науки, у тому числі і цивільного права, є конкретний аспект поняття певної галузі права, певний елемент юридичної дійсності.

Предметна характеристика цивільного права як аспекту поняття права означає, що предметом науки цивільного права є поняття ци­вільного права.

Предметом науки цивільного права є норми цивільного права, їх зміст та сутність, проблеми застосування.

Предмет науки необхідно відрізняти від об'єкта наукового вив­чення.

Слід сказати, що об'єкт науки — це все те, що ми знаємо про ньо­го до наукового вивчення, а предмет — це те, що ми знаємо після наукового вивчення. Отже, об'єктом науки цивільного права є ци­вільно-правові явища в їх розмаїтті, а предметом — сутність власти­востей цивільно-правових явищ.

Слід підкреслити, що предмет науки цивільного права відрізня­ється від предмета цивільного права. Він є ширшим за обсягом і не зводиться до тлумачення, догматичного аналізу цивільно-правових норм.

Попередня характеристика предмета науки цивільного права вимагає подальшого уточнення. Така необхідність обумовлена існу­ванням певних складових елементів предмета цивільно-правового наукового дослідження, що слід вважати складовими частинами да­ного предмета.

Наукою цивільного права вивчаються: поняття цивільного права та його місце у правовій системі, закономірності розвитку цивіль­но-правових норм, їх зміст, формулюються загальні принципи з ме­тою створення цілісної системи для ефективного застосування при регулюванні суспільних відносин, що неможливе без вивчення особ­ливостей самих суспільних відносин. Це являє собою догму цивіль­ного права, входить до предмета цивільно-правової науки і складає його першу частину.

До предмета дослідження цивілістики входить також вивчення історії вітчизняного цивільного права, пов'язаної з багатолітнім до­свідом розвитку науки цивільного права, підґрунтям якої стали до­слідження римських вчених (їх висновки у Стародавньому Римі на­віть мали нормативний характер, як наприклад, Дігести Юстініана, що являють собою твори відомих римських вчених). Це друга скла­дова частина предмета науки цивільного права.

Третьою складовою частиною предмета цивільно-правової науки слід вважати порівняльний аналіз цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах, вивчення зарубіжного законодавства та до­свіду і знань зарубіжної цивільно-правової доктрини.

Слід зазначити, що у правовій державі суспільні відносини, що складають предмет цивільного права, повинні підлягати критичній оцінці з точки зору добра і справедливості. Це зумовлюється існу­ванням у цивільно-правовій науці прагнення досягти певних ідеа­лів добра і справедливості в цивільно-правовому регулюванні. Дана проблема вирішується за допомогою цивільно-правової політики. Вона має справу з вивченням того, як повинні розвиватися суспіль­ні відносини і яким має бути досконале правове регулювання, що є доцільним, розумним і справедливим. Цивільно-правова політика як складова частина науки цивільного права вивчає сучасні тенден­ції економіко-правового розвитку, прогнозує розвиток цивільно-правових явищ. Зазначене є також складовою частиною цивільно-правової науки.

Отже, цивілістика вивчає поняття цивільного права та його міс­це у системі права, історичний розвиток, аналізує чинне законодав­ство та закономірності розвитку цивільно-правових норм, їх зміст і систематизацію, досягнення зарубіжної цивільно-правової доктри­ни, проводить порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного за­конодавства, прогнозує сучасні тенденції розвитку цивільного пра­ва на підставі оцінки сучасних суспільних відносин, які складають предмет цивільно-правового регулювання.

Необхідно також вирізнити зміст цивільно-правової науки: су­купність знань щодо цивільно-правових явищ, які можна система­тизувати за основними розділами цивілістики. До них належать вчення про правовідносини, вчення про правоздатність, вчення про цивільно-правову відповідальність, про юридичні факти тощо. Роз­діли знань, що складають зміст цивілістики, не збігаються з систе­мою цивільного права.

Положення цивільно-правової науки не тільки складають основу для створення цивільно-правових норм, а й розробляють самостійні теоретичні категорії, як наприклад, цивільно-правовий обіг — су­купність угод усіх учасників і зобов'язальні відносини, що виника­ють на підставі цих угод.

Отже, наука цивільного права — це систематизовані знання про цивільно-правові явища, їх властивості і закономірності розвитку,

спроби і шляхи досягнення ефективності цивільно-правового регу­лювання суспільних відносин, розробка нових знань на підставі вивчення та співвідношення історичного розвитку, а також аналізу досягнень вітчизняної та зарубіжної цивілістики.