Тема20: Припинення зобов’язання

1. Поняття та способи припинення зобов'язань

Правовий зв'язок, що існує між суб'єктами зобов'язань, ніколи не може бути довічним. Поставши одного разу з перебігом певного часу та за тих чи інших обставин, цей зв'язок має властивість зни­кати, і суб'єктивні права й обов'язки, що становили зміст зобов'я­зального правовідношення, відпадають, у зв'язку з чим дія існуючо­го цивільно-правового зобов'язання припиняється.

Тобто виникають ситуації, коли права й обов'язки, що пов'язува­ли учасників того чи іншого зобов'язального правовідношення, пе­рестають існувати і, як наслідок, правовий зв'язок між цими учас­никами, що існував раніше, також втрачається. За таких обставин постає питання про припинення зобов'язання, що існувало раніше.

Зазвичай дія зобов'язання вичерпується, як тільки охоплювані ним права й обов'язки будуть повністю здійснені. Найчастіше це відбувається тоді, коли зобов'язання реалізовані (виконані) його учасниками. Проте зобов'язальні правовідносини можуть вважати­ся припиненими і за інших підстав (наприклад, з перебігом позов­ної давності, внаслідок чого відбувається погашення відповідної санкції, а тому і самого зобов'язання).

Пов'язуючи припинення зобов'язань з їх виконанням, слід мати на увазі, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення. Останнє охоплює всі випадки ліквідації раніше встановленого зобов'язально-правового зв'язку.

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповід­ного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор — кре­дитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити борж­никові, виходячи із даного зобов'язання, стають юридично неможли­вими. Це має місце не лише тоді, коли мету зобов'язання досягнуто (наприклад, виконана належним чином робота підрядником була пе­редана замовникові за певну винагороду). Це може мати місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов'язання до­сягнута не була (наприклад, у разі неможливості виконання).

При визначенні поняття припинення зобов'язань слід мати на увазі, що питання про це постає лише тоді, коли зникає початковий вид зобов'язальних зв'язків. Тому не слід змішувати припинення зобов'язання з його зміною.

Ситуації, коли відбуваються зміни в зобов'язанні, досить різно­манітні й іноді можуть сприйматися дещо схожими на суто припинення зобов'язання. Наприклад, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до переда­чі зберігати цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконую­чи це зобов'язання, продавець допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула і продавець зобов'язується перед покуп­цем відшкодувати збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну зобов'язання, бо контрагенти продовжують перебувати у правовому зв'язку, виходячи з договору купівлі-продажу з деякими змінами лише в їх конкретних правах і обов'язках.

Водночас, коли контрагенти за договором (наприклад оренди) до­мовляються про новацію, тобто про заміну оренди майна його прода­жем орендареві, матиме місце припинення попереднього зобов'язаль­ного зв'язку. Тому зобов'язання з договору оренди припиняється, пе­ретворюючись у правову форму іншої видової належності — купівлі-продажу. Тобто там, де раніше встановлений вид зобов'язан­ня зберігається, то, які б зміни у ньому не відбувалися (наприклад зміна в суб'єктному складі чи зміна у правах і обов'язках суб'єктів), питання про припинення зобов'язання не виникає. Навпаки, коли раніше встановлений вид зобов'язальних зв'язків зникає, зобов'я­зання припиняється, хоча б деякі з його елементів і були збережені.

Тому за своєю понятійною сутністю припинення зобов'язання може бути ототожнене із закінченням (зникненням) правового зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають суб'єктивні права й обов'язки, що складали зміст зобо­в'язального правовідношення раніше встановленого виду.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на під­ставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'я­зання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 50 ЦК України, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні права й обов'язки, що складали зміст відповідного зобо­в'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'я­зань: 1) виконанням; 2) переданням відступного; 3) зарахуванням; 4) за домовленістю сторін; 5) прощенням боргу; 6) поєднанням борж­ника і кредитора в одній особі; 7) неможливістю виконання; 8) смер­тю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

2. Окремі способи припинення зобов'язань

Найчастіше зобов'язання припиняється виконанням, проведе­ним належним чином.

Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна то­що). Розмір, строки і порядок передання відступного встановлю­ються сторонами (ст. 600 ЦК України).

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорід­них вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк ви­конання яких не встановлений або визначений моментом пред'яв­лення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін (ст. 601 ЦК України).

Зарахуванням визнається угода, за якою з двох зустрічних одно­рідних вимог з предмета зобов'язань одна — менша за сумою — по­гашається повністю, а друга — більша за сумою — припиняється у частині, рівній меншій вимозі. Якщо обидва зобов'язання за сумою рівні, то вони повністю погашаються зарахуванням.

Для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов.

По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зу­стрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повин­на бути боржником з другого, і навпаки, боржник з першого зобо­в'язання повинен бути кредитором з другого з них.

По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути одно­рідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають ви­моги за грошовими зобов'язаннями. Якщо за договором позики боржник повинен передати кредитору гроші, а за договором купівлі-продажу, укладеному між тими самими сторонами, він, виступа­ючи вже як продавець речі (кредитор), має право на одержання від покупця грошової суми, то такі зобов'язання повністю чи в частині можуть бути припинені зарахуванням. Проте не тільки грошові зо­бов'язання підлягають зарахуванню. Це можливо й щодо будь-яких зобов'язань, предмет яких визначений родовими ознаками.

Різнорідні, наприклад грошові, зобов'язання однієї сторони та обов'язок виконати роботу другої зарахуванням припинені бути не можуть.

По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи ви­значений моментом затребування.

Для здійснення зарахування достатньо заяви лише однієї сторо­ни. Проте друга сторона має право оскаржити заявлену вимогу про зарахування у зв'язку, наприклад, з її недійсністю або відсутністю передбачених законом умов для зарахування.

Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з того мо­менту, коли у наявності всі умови для зарахування. Заява про зара­хування є способом привести зарахування у дію, але вона не є спосо­бом визначення того моменту, з якого починається дія зарахування. Тому, наприклад, нарахування відсотків за погашеним зарахуван­ням зобов'язанням припиняється з моменту, коли настали всі умо­ви для зарахування, передбачені законом, а не з моменту, коли було зроблено заяву про зарахування. Отже, заява про зарахування має зворотну дію.

У деяких випадках зарахування взаємної вимоги не допускаєть­ся. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) у разі спливу позовної давності;

2) про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

3) про стягнення аліментів;

4) щодо довічного утримання;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом. При уступці права вимоги (цесії) боржник має право пред'явити

проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

При уступці права вимоги (цесії) зарахування проводиться, як­що вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги на­став до його одержання або цей строк не встановлений чи визначе­ний моментом пред'явлення вимоги.

У разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підста­ві, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кре­дитором або, якщо боржник виконав зобов'язання до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну пер­вісного зобов'язання новим між тими самими сторонами (новація).

Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не пору­шує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК України).

Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України).

У деяких випадках зобов'язання може припинятися збігом борж­ника і кредитора в одній особі, тому що неможливо бути зобов'яза­ним перед самим собою. Основним випадком такого збігу є спадкоєм­ство. Наприклад, кредитор за договором позики вмирає, і його борж­ник стає спадкоємцем, набуваючи права на майно. Внаслідок цього спадкоємець фактично стає кредитором щодо самого себе. Ця обста­вина є підставою для припинення зобов'язання. Проте, якщо поряд із зазначеною особою є інші спадкоємці померлого, то в цій частині зобов'язання за договором позики припинені бути не можуть, бо в ній збіг боржника і кредитора в одній особі відсутній. Не повністю, а лише частково припиняється зобов'язання у разі збігу кредитора з одним із солідарних боржників. Зобов'язання припиняється щодо цього боржника і зберігається щодо решти боржників.

Припинення зобов'язання з цієї підстави може мати місце у пра­вовідносинах не тільки між фізичними, а й юридичними особами. Якщо дві організації перебували в договірних стосунках, а після цього були реорганізовані шляхом злиття чи приєднання однієї юридичної особи до іншої, то в цьому разі також може виникнути становище, при якому одна особа виступає як боржник і кредитор одночасно.

Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України).

Іноді зобов'язання не може бути виконано внаслідок об'єктивних причин. Неможливість виконання має бути викликана такими об­ставинами, за які боржник не відповідає. Таке зобов'язання припи­няється внаслідок випадкової неможливості його виконання і лише за відсутності вини боржника.

Тлумачення викладеної норми дає можливість виділити такі умови, за яких правовий зв'язок вважається припиненим:

1) має наступити неможливість виконання, тобто боржник або фізично не може здійснити дії, що складають його обов'язки за до­говором, або не має права (юридична неможливість) їх здійснити (наприклад, у зв'язку з вилученням речі з обігу);

2) неможливість виконання має бути викликана зовнішніми для сторін обставинами (наприклад, предмет договору загинув при по­жежі);

3) обставини, що обумовили неможливість виконання, мають на­ступити випадково, незалежно від волі сторін, а не внаслідок винних дій боржника. Наприклад, між сторонами було укладено договір про будівництво житлового будинку. Внаслідок стихійного лиха бу­дівельні матеріали і розпочатий будівництвом житловий будинок, що були на земельній дільниці, загинули. Подальше виконання зобо­в'язання стало неможливим з об'єктивних причин. При цьому вина підрядника за договором підряду відсутня, тому на нього не може бу­ти покладена відповідальність за невиконання зобов'язання.

Якщо неможливість виконання зобов'язання обумовлена виною боржника (наприклад, предмет підряду загинув внаслідок непра­вильних дій підрядника при виконанні будівельних робіт), воно не може бути просто припинено. У цьому разі воно трансформується в інший вид зобов'язання — з відшкодування збитків, стягнення не­устойки та ін. Неможливість виконання зобов'язання може ви­никнути також у разі вини самого кредитора. У цьому випадку боржник звільняється від відповідальності за невиконання чи нена­лежне виконання зобов'язання.

Зобов'язання припиняється смертю фізичної особи або ліквіда­цією юридичної особи (ст. 608 ЦК України). У деяких випадках зобов'язання може бути припинено смертю фізичної особи — сто­рони за зобов'язанням. За загальним правилом смерть кредитора або боржника не тягне за собою припинення зобов'язання, бо пра­ва й обов'язки померлого переходять до його спадкоємців. Якщо, наприклад, особа була кредитором і володіла майновим правом щодо вимоги передачі речі або грошей за конкретним зобов'язан­ням, то ці права включаються у спадкову масу і передаються за спадкоємством.

За деякими зобов'язаннями права й обов'язки їх учасників не можуть бути передані за спадкоємством. Ці зобов'язання нерозрив­но пов'язані з особою кредитора або боржника. Зобов'язання припи­няється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведе­но без особистої участі боржника або в інший спосіб, нерозривно по­в'язаний з особою боржника (наприклад, за авторським договором) і смертю кредитора, якщо виконання призначене особисто для ньо­го (наприклад, особа, яка одержувала відшкодування у зв'язку з ушкодженням здоров'я). У цих випадках смерть учасника зобов'я­зання є підставою для його припинення.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (борж­ника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нор­мативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті (ст. 609 ЦК України).

Ліквідація юридичної особи також спричиняє припинення її зо­бов'язань. При самоліквідації, ліквідації юридичних осіб у примусовому порядку і ліквідації комерційних юридичних осіб у разі ви­знання їх банкрутами всі вимоги кредиторів, незалежно від настан­ня строків за цими вимогами, задовольняються ліквідатором за рахунок майна відповідної юридичної особи у порядку черги. Вимо­ги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. В окремих випадках обов'язки ліквідованої юридичної особи за виконання зобов'язань можуть бути покладені згідно із законодав­ством на іншу юридичну особу. Наприклад, обов'язок щодо відшко­дування шкоди, заподіяної працівнику підприємства каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, по­в'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, покладається на органи соціального страхування. Страхові організації здійснювати­муть виплати на користь потерпілого і після ліквідації юридичної особи, яка заподіяла шкоду, за рахунок капіталізованих нею при ліквідації сум.