Тема19: Цивільно – правовий договір

1. Поняття та значення договору

Договір — одна з центральних категорій цивільного права. У ши­рокому значенні його можна розглядати в трьох аспектах: як під­ставу виникнення правовідносин, як власне правовідношення, що виникло з цієї підстави, і як форму, що приймає відповідне право­відношення¹. У даному випадку договір — це підстава виникнення правовідносин, тобто юридичний факт, що лежить в основі зобов'я­зання і відповідно до ст. 11 ЦК України є підставою виникнення ци­вільних прав та обов'язків. У цьому значенні згідно зі ст. 626 ЦК України договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямо­вана на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обо­в'язків.

Договір — найбільш поширений вид правочинів. Лише незначна кількість односторонніх правочинів не входить до числа договорів (наприклад, заповіт). До зобов'язань, що виникають з договорів, за­стосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не витікає з закону або самого договору. Як і будь-який правочин, до­говір є вольовим актом, причому в даному випадку слід говорити про спільну волю сторін договору, їх спільне волевиявлення, що втілюється у договорі.

Втілення спільного волевиявлення сторін договору можливе ли­ше за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гаран­тує відсутність зовнішнього впливу на його учасників. ЦК України закріпив принцип свободи договору, що був відсутній у цивільному праві за радянських часів, оскільки тоді більшість договорів мі; підприємствами не мали характеру вільного волевиявлення, а базувалися на адміністративних актах, актах планування тощо. Принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, означає, щ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та be значенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інши: актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень ст. 6 ЦК України, яка визначає, що сторони мають право укласти договір, який н< передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; вони мають право врегулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами; сторони у договорі можуть також відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на свій розсуд; сторони у договор: не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обо­в'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства ви­пливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що свободу договору не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, на­кладених договором. ЦК України у ст. 629 встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Важко переоцінити значення договору, оскільки через нього за­безпечується цивільний, товарно-грошовий оборот у суспільстві, він втілює у собі динаміку цивільно-правових відносин. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту, оскільки економічний інтерес однієї сторони може бути забезпечений задово­ленням інтересу другої сторони. Саме тому договір, що базується на взаємній зацікавленості сторін, забезпечує розвиток цивільного обороту та економіки, що виявилось не під силу командно-адмініст­ративній економіці. Унікальність договору як правового явища по­лягає у тому, що договір як спільне волевиявлення сторін, домовле­ність власне приватних осіб набуває характеру норми права, що за­безпечується примусовою силою держави, і в свою чергу надає організованості, порядку і сталості економічним відносинам.