Тема 2 Загальна характеристика Цивільного права зарубіжних країн.

1. Суб'єкти цивільних правовідносин у цивільному праві зарубіжних країн

Суб'єктами права за законодавством зарубіжних країн є фізичні особи та організації, об'єднання громадян, юридичні особи.

Під цивільною правоздатністю фізичної особи розуміють її здат­ність бути носієм цивільних прав і обов'язків за законодавством пев­ної країни. У законодавстві зарубіжних країн закріплено принцип рів­ності цивільної правоздатності. Так, у ст. 8 Цивільного кодексу Фран­ції закріплюються положення, що будь-який француз користується цивільними правами. Цивільний кодекс Швейцарії (ст. 11) встанов­лює, що правоздатністю володіє кожний громадянин. Виникнення правоздатності у фізичної особи пов'язується з народженням, а припи­няється з її смертю або оголошення померлою. Водночас у всіх зару­біжних країнах охороняються права ще ненародженої дитини.

Під цивільною дієздатністю фізичної особи розуміють її здат­ність своїми діями набувати цивільні права та обов'язки. Обсяг дієздатності пов'язується з досягненням певного віку та розумовим станом особи. Спільним у законодавстві всіх країн є те, що обсяг дієздатності пов'язується з досягненням повноліття, але в різних країнах вік повноліття є неоднаковим. Так, у Франції, ФРН, Англії повноліття наступає після 18 років, у Швейцарії — після 20 років, у США в різних штатах повноліття наступає у віці від 18 до 21 року. З різних позицій у законодавстві зарубіжних країн декларується обсяг дієздатності неповнолітніх. У багатьох країнах відомий інсти­тут емансипації, тобто за рішенням суду неповнолітній може мати дієздатність у повному обсязі.

В умовах багатоукладної ринкової економіки функціонують суб'єк­ти у вигляді юридичної особи. їх спільними ознаками є:

— незалежність існування юридичної особи від засновників;

— певна самостійність у цивільному обороті;

— наявність відокремленого майна від її засновників;

— право бути позивачем та відповідачем у суді, господарському та третейському суді;

— нести (якщо інше не передбачено законом або засновницьким договором) самостійну майнову відповідальність.

Отже, перелічені ознаки схожі з тими, які властиві юридичній особі за законодавством України.

У зарубіжному праві країн Європейської спільноти майнова правосуб'єктність юридичних осіб розкривається через категорію пра­во та дієздатності. Обсяг прав та обов'язків суб'єкта підприємницт­ва міститься в національному законодавстві.

У країнах ЄС обґрунтовувались різноманітні теорії юридичної особи, але найбільшого поширення отримала теорія фікції і теорія реальності юридичної особи. Теорія фікції юридичної особи пов'яза­на з іменем німецького юриста К. Савіньї. Згідно з названою тео­рією лише фізична особа може бути суб'єктом права, юридичні осо­би відповідно до цієї теорії — це штучно створений «фіктивний» суб'єкт права, який, на думку К. Савіньї, створюється виключно з юридичною метою і як проста фікція недієздатний. Дієздатними є лише органи, що об'єднують людей.

Іншим напрямом обґрунтування особливої правосуб'єктності юри­дичної особи є теорія реальності юридичної особи. Ця теорія ще отримала назву органічної теорії і пов'язана з іменем німецького юриста Гірке, який розглядав юридичну особу як реально існуючий суб'єкт права, необхідний для нормального функціонування держа­ви. Така особа існує незалежно від держави як соціальна реаль­ність. Воля юридичної особи розглядається як спільна воля, що відображає спільний інтерес усіх осіб, які є її членами. Коментова­на теорія, на відміну від теорії К. Савіньї, яка обґрунтовувала до­звільний порядок створення юридичної особи, була використана як основа нормативно-явочного порядку виникнення юридичної особи.

Загалом усі юридичні особи в законодавстві та західній докт­рині поділяються на юридичні особи публічного права і юридичні особи приватного права. Для відмежування одних від інших ви­користовують різноманітні критерії, одним з яких є підстава ви­никнення юридичної особи. Якщо юридичні особи публічного права виникають на основі публічно-правового акта, то юридичні особи приватного права виникають на підставі приватно-правово­го акта.

У новому ЦК України юридичні особи також поділяються на приватні і публічні. До ознак юридичних осіб публічного права належить публічний характер мети створення цих суб'єктів права, до юридичних осіб публічного характеру належать державні, ад­міністративно-територіальні одиниці, державні установи, торгові і промислові палати.

Як юридичні особи публічного права у деяких країнах функціо­нують окремі державні підприємства. Порядок створення, правовий статус юридичних осіб публічного права регулюється нормами пуб­лічного права.

Але цивілістична доктрина і законодавство країн ЄС уніфікує правовий статус юридичних осіб публічного і приватного права. Так, Німецьке цивільне уложення зрівняло юридичних осіб публіч­ного права з юридичними особами приватного права щодо відпо­відальності за дії правління і його членів, а також втрати правоздат­ності у разі відкриття процедури банкрутства.

До юридичних осіб приватного права належать також колектив­ні утворення, створені відповідно до цивільного законодавства фізичними особами. Зокрема, відповідно до законодавства Франції основними видами є товариства та асоціації. Товариство утворю­ється шляхом укладення договору, в рамках якого сторони об'єд­нують майно з метою здійснення сумісної діяльності, серед яких розрізняють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відпо­відальністю тощо.

Асоціації — це об'єднання осіб, діяльність яких спрямована на досягнення соціальних, культурних, наукових, добродійних цілей. У законодавстві України за своїм статусом схожі до цього виду юри­дичних осіб є об'єднання громадян, що створюються відповідно до однойменного закону. Водночас даний вид юридичної особи не може займатися підприємницькою діяльністю і володіє спеціальною пра­воздатністю.

Юридичні особи в Англії поділяються на корпорації, які представ­ляють сукупність осіб, і одноособові корпорації. При цьому основою розмежування є характер майнової відповідальності компанії перед третіми особами. Право Англії не використовує такий інститут, як установа, зате широко практикується інститут довірчої власності.

Одноособовою корпорацією, тобто такою, що складається з однієї особи, є публічний довірчий власник. Особливою формою юридичних осіб є публічна корпорація — організаційна форма державних під­приємств. Корпорації можуть об'єднуватися у спілки. Такі об'єднання (квазікорпорації) визнаються єдиною структурою для досягнення певних цілей, наприклад, профспілки, але не завжди законодавство Англії визнає їх юридичними особами. Згідно із законодавством Анг­лії профспілки не є юридичними особами, хоча окремими ознаками юридичної особи вони володіють. Так, профспілки мають закріплене за ними відокремлене майно, можуть укладати від свого імені дого­вори, виступати стороною в суді тощо.

У законодавстві ФРН юридичні особи поділяються на спілки та установи.

Ознаками спілки є:

— досягнення певної мети, визначеної членами об'єднання;

— структура, що забезпечує організаційну єдність;

— незалежність існування об'єднання від зміни його учасників.

Спілки є господарські, мета яких — підприємницька діяльність. Установи — це юридичні особи, що створюються на підставі одно­сторонньої угоди приватної особи, яка складає установчий доку­мент, визначає мету створення установи і для досягнення цієї мети виділяє майно. Засновник визначає структуру установи, в тому чис­лі органи управління. Крім установчих документів, для створення установи у ФРН необхідно мати дозвіл компетентного органу дер­жавної влади. Після отримання такого дозволу виникає юридична особа, яка володіє закріпленим за нею майном. Майно може бути різноманітним за своєю природою. Установи можуть мати різнома­нітні цілі.

У законодавстві країн розвиненої економіки суб'єкти господарю­вання повинні бути зареєстровані. Як правило, реєстрація здійснюєть­ся у спеціальному реєстрі із зазначенням таких характеристик суб'єк­та, що реєструється, щоб кожний бажаючий міг одержати про нього повну інформацію. При реєстрації, згідно з Торговельним зводом ФРН та Комерційним кодексом Франції, передається засновницький ка­пітал у грошовій та натуральній формі.

Державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності у захід­ному законодавстві розглядається як визнання їх суб'єктами права. Виникнення господарської правосуб'єктності пов'язується або з ре­єстрацією у відповідному органі, яким здебільшого є суд, або з опуб­лікуванням відомостей про реєстрацію у спеціальному інформацій­ному виданні. Поряд з інформацією інколи в інформаційному ви­данні передбачається дублювання відомостей про реєстрацію в одній з газет. Реєстрація має бути здійснена протягом певного строку. Загалом у країнах Західної Європи поширений явочно-норма­тивний порядок виникнення суб'єктів господарської діяльності¹.

У країнах ЄС реєструються, як правило, товариства, які об'єдну­ють капітал. Об'єднання осіб не підлягають реєстрації. Наприклад, у ФРН товариства, які об'єднують осіб (тобто засновані на участі осо­би, а не лише капіталів), не підлягають реєстрації в торговому реєстрі.

Згідно з Типовим законом про комерційну корпорацію США установчі документи названого виду бізнесової організації мають бути зареєстровані секретарем штату. Документи, що подаються для реєстрації, повинні бути підписані головою ради директорів на­ціональної або іноземної корпорації, її президентом або іншою поса­довою особою, або засновником корпорації (уповноваженим пред­ставником). У разі відмови зареєструвати документ секретар штату повинен його повернути до національної або іноземної корпорації чи представнику в 5-денний строк з часу отримання документа у су­проводі стислого письмового пояснення причин відмови.