8.Приклади фемінізму та емансипації жінок в дослідженні в.Шивельбуша:

• На яких прикладах автор книги ілюструє перші прояви емансипації та фемінізму жінок в європейських суспільствах у ХVІІІ-ХІХ ст.?

• На вашу думку, чи куріння сирагет є позитивним наслідком емансипації жінок?

«Утім, навіть тепер слід розрізняти дві нагоди для пиття кави вдома: вранці та пополудні. Сніданкова кава зберегла відбиток культурно-історичних ефектів каварні: вона позначала початок робочого дня, формально кладучи край нічному спочинкові та збадьорюючи людину на день прийдешній [c.82].

Ці функції та символічні значення не притаманні пообідньому споживанню кави, відомому в Німеччині як Kaffeekranzchen (дослівно «кавовий гурток»), тобто «посиденьки за кавою». Посиденьки за кавою – суто жіночий захід; згідно з означенням у «Жіночому словнику» Амарантеса, це «щоденне або щотижневе зібрання кількох заприязнених жінок, серед яких кожна почергово приймає це зібрання, в якому учасниці полишають справи і розважаються, п’ючи каву й граючи в ломбер». Відданість і завзяття, з якими жінки поринають у ці кавові гуртки для леді та пиття кави вдома загалом, стали основною темою комедії у Німеччині ХVІІІ сторіччя, що засвідчують п’єски молодого Лесинга, Гелерта чи Пікандера [c.82].

Цілком очевидно, що цю пристрасть жінок до кави слід розглядати як компенсацію за їх вилучення з іншого кола. Отож пообідні посиденьки за кавою стали чимось на кшталт антикварні, сурогату справжньої каварні, створеної для чоловічого товариства. … Із другого боку, від ХІХ сторіччя чоловічі розмови в каварнях набувають дедалі більше рис того-таки домашнього пліткарства, у якому вправлялися за кавою жінки. Зрештою, ці тенденції зливаються в ХХ сторіччі, коли кількість пліткарських літературних каварень зросла, чоловічий світ полишає каварні, а їх окуповують дамські гуртки – запізніла помста патріархальній каварняній культурі». [c.82-85]

Той самий процес, що веде від люльки до сигарети і до дедалі більшого спрощення та пришвидшення акту куріння, можна описати і як проникнення куріння в сфери, де його досі вважали негожим. Цими сферами є певні приміщення і певна група населення – жінки. [с.129]

Тютюн – як і кава – довго залишався символом патріархального суспільства. Як для жінок закрита рання англійська каварня, так їм зась і до куріння. Між ХVІІ і ХІХ століттями жінка, що курить, є об’єктом карикатур. У ХІХ сторіччі куріння здобувається на нове символічне значення для руху емансипації. Сині панчохи, як от Жорж Занд чи Лола Монтез, демонстративно курять на людях. Вони домагаються права курити, так само як права носити штани. Якою спантеличеною була реакція патріархального суспільства, засвідчує силувано-гумористична газетна стаття 1840-вих років: «Жіноча емансипація в Німеччині, передовсім у Берліні, цьому найінтелігентнішому місті Німеччини, крокує вперед у химерний спосіб. Вона приносить найнесподіваніші висліди. У тамтешніх блискучих колах 19-20-річні дівчата говорять про Гізо, Тьєра, закони про палати й обшуки з певністю, що межує з фантастикою. Багато з цих міні-жоржзандів уже й тепер не гребують сигарою; недавно трапилося навіть таке, що одна елегантна дама перепинила на вулиці якогось пана, що курив сигару, щоб припалити в нього. Ну й ну, чарівне видовище, нічого не скажеш! Мине небагато часу, і вони одягнуть штани, нагайкою заженуть чоловіків до кухні, а дітей годуватимуть груддю верхи! Для емансипанток це дрібниця! Бо вже лаштують публічну каварню для дам, де мають провадити дебати про становище жінок, покурюючи при цьому сигари, читати найсвіжіші журнали, одне слово – вести життя панів. А як втішаться берлінські одружені чоловіки, пригортаючи своїх коханих дружин із запаленими сигарами! Так чи інак, цур і пек їм – хай їм грець поб’є!» [с.130]

Уже від кінця ХІХ століття, в цілком очевидному зв’язку з першими успіхами емансипаційного руху, жінку, що курить, починають потрохи приймати – доки вона курить сигарету. Якими ж інертними виявилися залишкові уявлення, ще й досі можна помітити хоча б із того, що куріння люльки чи сигари вражають ексцентрично-нежіночим. Зате сигарета перетворюється просто-таки на символ жіночності – щоправда, не в очах феміністської емансипації, а в панівній свідомості, а найвиразніше – у рекламі сигарет. Для цього якнайкраще надаються зовнішні форми сигарети: її легкість, витонченість, стрункість, ніжний цигарковий папір. «Вона просто-таки створена для шампану, азартної гри й кохання, для легковажности, для гріха, для поезії насолоди, – асоціює один віденський літератор зламу сторіч (Пауль фон Шентан). – Її ароматний, запашний дим, що лине ніжними кільцями і хмарками, є парфумами будуару». [с.130-134]

Вольфганг Шивельбуш Смаки раю. Соціяльна історія прянощів, збудників та дурманів / Переклад з німецької Ю.Прохаська. – К.: Критика, 2007. – 255 с.