Тема 3. Виникнення та основні етапи розвитку медичної соціології

Актуальність теми: висвітлити зародження та розвиток медицини, її суспільні цілі та виокремлення медичної соціології в окремий напрямок науки, акцентувати роль лікаря в сучасному суспільстві та медицини в цілому.

Навчальні цілі:

Знати: історію розвитку медицини в світі та в Україні та її заємлозвязок з соціологією.

Вміти: проаналізувати взаємозв’язок медицини та соціології, визначити основні напрямки та цілі даної галузі знання та показати основні напрямки розвитку медичної соціології.

Питання для обговорення:

1. Ранній період соціології медицини:

• Аналіз місця охорони здоров’я у суспільстві в праці Е.Петті (1690 р.).

• Дослідження тривалості життя різних верств населення європейських країн в роботах вчених Гаспера (1864 р.), Клей (1844 р.), Гевін (1848 р.), Фарр (1864 р.). Праця Р.Вірхов “Повідомлення про епідемію тифу у Верхній Сілезії”.

2. Період формування науки від початку ХХ ст. до Другої світової війни:

• Запровадження терміну “соціологія медицини” американським вченим Мак-Інтайром (1895 р.).

• Праця Е.Блеквелла “Нариси з медичної соціології” (1902 р.).

• Дослідження впливу соціального становища на здоров’я людини у роботах Б.Дж.Стерна, Л.Дж.Хендерсона, Р.Паріс і В.Дунхан в 30-40-х роках ХХ ст.

3. Становлення медичної соціології як самостійної дисципліни (друга половина ХХ ст.):

• Вивчення соціологами та медиками ролі медицини у житті суспільства, потреб і можливостей пацієнтів.

• Вперше організована секція соціології медицини на ІV Всесвітньому соціологічному конгресі в 1959 р. Її керівник член-кореспондент АН СРСР І.І.Грищенков.

• Дослідження з медичної соціології радянських вчених А.М. Изуткина, В.П. Петленко, Г.І. Царегородцева, А.В.Сахно, Ю.П.Лісіцина, Л.П. Семенової, А.М.Анохін та ін.

• Предмет соціології медицини в працях американських та європейських вчених Н.Харт, Р.Дубо, Т.Маккваун, С.Шретер, І.Золя, Е.Фрейдсон, І.Ілліч, В.Наварро.

4. Сучасний період розвитку медичної соціології (кінець ХХ – початок ХХІ ст.):

• Збільшення кількості соціологічних досліджень в медицині впродовж 90-х років ХХ ст. (на прикладі досліджень Е.Гіденса) (див. “Завдання для самостійної роботи”, № 2);

• Проблема модернізації охорони здоров’я як соціального інституту.

• Стан розвитку медичної соціології на сучасному етапі в Україні та Росії (див. “Завдання для самостійної роботи”, № 1).

5. Сучасні соціологічні теорії та їх вплив на розвиток соціології медицини:

• емпірична соціологія (Знанецький);

• функціоналізм (Т.Парсонс, Р.Мертон);

• структурний інтеракціонізм (Дж.Мід).

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте фрагмент дослідження російського вченого О.В.Дмитриєвої «Від соціології медицини до соціології здоров’я» і дайте відповіді на запитання:

• Хто вперше ввів термін «соціологія медицини»?

• Чому в середині ХХ ст. зросла критика медицини збоку вчених та представників різних верств населення?

• Яку роль вчений С.Шретер відводить громадському руху у боротьбі за покращення стану здоровя суспільства?

• В чому, на думку вченого І.Золя, проявляється медикалізація людської свідомості?

• Що, на думку вченого А.Ілліча, визначально впливає на здоровя населення і яку роль займає медицина?

• Як вчений В.Наварро тлумачить втручання держави у медичну галузь?

Термін «соціологія медицини» вперше був введений Ч.МакІнтаром в 1895 р.

Сучасний англійський соціолог Н.Харт (Hart N. The Sociology of Health and Medicine. Oxford, 1993) вважає, що медики переконали населення в тому, що стан здоров’я залежить виключно від рівня охорони здоров’я. Їх влада над суспільством настільки сильна, що для багатьох людей медицина і здоров’я стали синонімами [c.53].

В середині ХХ ст. зросла критика медицини збоку епідеміологів, економістів, лікарів, істориків. До того часу вже склалася класика соціологічного аналізу еволюції ролі охорони здоров’я в суспільстві – наукові праці Р.Дубо (Dubo R. Mirage of Health. NY, 1959), Т.Маккеона (McKeown T. The role of Medicine: Dream, Mirage or Nemesis ? Oxford, 1979), В.Наварро (Navarro V. Crisis, Health and Medicine: A Social Critigue. L., 1986), А.Ілліч (Illich I. Limits to Medicine. L., 1976), І.Фрейдсон (Freidson E. Profession of Medicine: A Study of the Sociology Applied Knowledge. NY, 1970), М.Фуко та інші. В центрі їх уваги були ефективність медицини і роль лікаря в суспільстві в різні періоди. Так, Р.Дубо, провівши аналіз статистики, прийшов до висновків, що стан охорони здоров’я далекий від ідеального, так як помітного збільшення тривалості життя не спостерігалось, а також людство, володіючи високими адаптивними здібностями, тим не менше, не встигає пристосовуватися до змін навколишнього середовища [c.53].

С.Шретер (Szreter S. The importance of social intervention in Britain’s mortality decline c.1850-1914: a reinterpretation of the role of public health / Health and Disease. A.Reader ed. by Davey B., Gray A. Buckingham, Philadelphia. – 1995. – p.191-199.) звертає увагу на роль громадського руху за здоров’я і місцевих органів управління в покращенні стану здоров’я нації. Так зниження рівня захворювання у Великобританії на бронхо-легеневу патологію, яка в 1848-1854 рр. була другою за рівнем смертності хворобою, відбулося завдяки змінам соціальної політики в галузі здоров’я, а також завдяки превентивним мірам: зниження перенаселення, застосування вентиляції робочих місць, заходи з покращення умов праці, підвищення якості води. Помітний спад смертності став результатом дій руху за громадське здоров’я. [c.54].

Аналізуючи ступінь впливу медицини на різні області життєдіяльності суспільства, І.Золя (Zola I. Medicine as an institution of social control // Sociological Review, 20, 1972, p.487-504) стверджує, що медицина все більше проникає в життя індивіда. Лікарі дають рекомендації з харчування, заняття спортом, боротьбі зі стресом; охорона здоров’я бере на себе функції соціального контролю; в суспільстві проходить медикалізація побутової свідомості і експансія професії медика. І.Фрейдсон вважає, що професія медика помітно впливає не тільки на пацієнтів, але і на інші організації і соціальні інститути. Медицина стає зразком професіоналізму, лікарі набувають абсолютного авторитету у своїй та інших видах діяльності [c.54].

А.Ілліч вважає, що здоров’я населення визначають, перш за все, фактори навколишнього середовища, рівень соціально-економічної рівності і соціально-культурні механізми. На його думку, є необґрунтованим і непотрібним велика кількість лікарів на число населення в індустріальних країнах. Більше того, лікарів «більше там, де клімат здоровіший, вода чистіша, люди працюють і можуть оплатити їх послуги». Медицина, на його думку, шкідлива, а кількість побічних ефектів від різних методів лікування зростає: «Кожні 24 години від 50% до 80% дорослого населення США і Великобританії ковтають приписані лікарями хімікати. Одні п’ють не ті ліки, інші приймають старі чи зіпсуті, треті – «підробні» препарати, а також п’ють несумісні один з одним ліки» [c.54].

Якщо А.Ілліч акцентує боротьбу індивіда за повернення впевненості в собі, В.Наварро використовує марксистський підхід для пояснення характеру сучасної системи охорони здоров’я. На його думку, лікарі зміцнюють систему капіталістичних взаємовідносин, переконуючи людей, що причиною всіх захворювань являється сам індивід. Втручання держави в охорону здоров’я, вважає вчений, стало необхідним у зв’язку з ущербом, нанесеним здоров’ю людей капіталістичною системою із закладеною в ній нерівністю. Втручання держави в життя суспільства, вважає В.Наварро, має двоякий характер. Негативним таке втручання вважається в тому випадку, коли здійснювані владою зміни підтримують класову природу капіталістичного суспільства, а процес прийняття рішень проходить в інтересах визначених груп чи партій. Втручання держави позитивно в тому випадку, коли воно формує і стимулює контроль над процесом накопичення і розподілення капіталу. Активна роль держави виражається в турботі про умови праці, обладнання робочих місць приладдям, що дозволяє знизити травматизм. Позитивно оцінені націоналізація виробництва ліків, державна система підготовки медичних кадрів, система державних лікарень [c.55].

Дмитриева Е.В. (Невский институт язика и культуры, С.-Петербург) От социологии медицины к социологии здоровья // Социологические исследования. – 2003. – № 11. – С.51-57.