2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

2 . Обов'язкові складові екологічної політики, екологічних програм та еко­ логічного аудиту:

• оцінка, контроль і зниження впливу на навколишнє природне сере­довище діяльності компаній у різних секторах ринку;

• управління витратами і збереженням ресурсів, їх раціональний вибір і транспортування;

• управління витратами енергії, вибір джерел енергозабезпечення, енергозбереження;

• прагнення припинити надмірний потік відходів, налагодити їх переробку й повторне використання;

• оцінка, контроль і зниження рівня шуму;

• вибір нових виробничих процесів і змін для підвищення рівня еко­логічної чистоти;

• планування нової продукції з урахуванням екологічності всіх стадій життєвого циклу;

• характеристики екологічності і практична діяльність підрядників, субпідрядників і постачальників;

• запобігання та обмеження екологічних аварій;

• процедури ліквідації наслідків екологічних аварій;

• поінформованість персоналу в питаннях екологічної культури; еко­логічні аспекти діяльності продукції, послуг;

• використання зовнішньої інформації з екологічних проблем.

Регламент вимагає виокремлення екологічних цілей на всіх рівнях уп­равління і кількісної оцінки відповідності процедур управління вимогам безперервного поліпшення характеристик екологічності у визначених часо­вих інтервалах.

3. Попередні дослідження та визначення цілей. Екологічні програми і системи екологічного управління мають охоплювати всі види діяльності. Слід передбачати відповідальність за досягнення цілей по кожній функції управління, вказувати засоби, за допомогою яких можна досягти поставле­ ної мети.

Регламент передбачає наявність окремих програм щодо нової або модифікованої продукції. Стосовно послуг або процесів у таких програмах мають визначатися:

• екологічні цілі;

• засоби досягнення цілей;

• процедури для ділових контактів, пов'язані зі зміною й модифікацією реалізації проектів;

• коригувальні механізми та засоби активізації їхньої дієвості, оцінки їхньої відповідності конкретним ситуаціям.

Регламент вимагає:

• розробки механізму оцінки можливостей; перегляду політики, цілей і програм для конкретного об'єкта;

Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

• в изначення і задокументування відповідальності, повноважень і взає­модії основного управлінського персоналу;

• визначення відповідальності і повноважень працівників, які причетні до створення, впровадження, забезпечення функціонування системи екологічного управління;

• досягнення впевненості в тому, що персонал розуміє важливість вимог щодо системи екологічного управління, оцінює екологічні ас­пекти своєї діяльності, розуміє свою роль та відповідальність і знає послідовність дій у разі порушення нормальної роботи;

• ідентифікації потреб у навчанні, підвищенні кваліфікації та реалізації такого навчання;

• розробки і підтримки процедури одержання, задокументування й пе­редавання інформації шляхом реалізації відповідних комунікацій (внутрішніх і зовнішніх) для зацікавлених сторін, що мають відно­шення до екологічних аспектів;

• дослідження екологічних ефектів і створення реєстру найбільш зна­чущих із них;

• розробки функціональних процедур щодо планування і контролю діяльності, а також процесів, що впливають або можуть впливати на навколишнє середовище;

• розробки робочих інструкцій, які визначають діяльність персоналу та інших осіб, що працюють на цілі компанії;

• розробки процедур, що виконуються підрядниками, постачальниками з урахуванням вимог екологічної політики;

• забезпечення моніторингу і контролю відповідних характеристик процесів, пов'язаних із впливом на навколишнє середовище (викиди, скиди, відходи);

• забезпечення моніторингу всіх видів діяльності з реєстрацією і підтримкою в робочому стані записів про досягнуті результати;

• виявлення і коригування невідповідностей екологічної політики цілям і стандартам компанії;

• застосування контролю до інформації про ефективність превентивних дій;

• розробки документації, що розкриває зміст політики, цілі і програми, вказує на ключові ролі й відповідальність персоналу, а також на взаємодію елементів системи екологічного управління;

• ведення записів (протоколів) для демонстрації відповідності системи екологічного управління вимогам, що висуваються до неї, протоко­лювання змін запланованих цілей екологічної політики;

• створення, впровадження і налагодження систематичної ревізії про­грам екологічного аудиту.

4. Реєстрація екологічних ефектів:

• викиди в атмосферу, скиди у воду і ґрунт (контрольовані й неконтро­льовані);

• перелік твердих та інших відходів, зокрема небезпечних;

94