Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

Отже, системне планування — це стратегічне планування, і навпаки. Всі інші види планування, у першу чергу поточні, є обмежено раціональними або зводяться до пошуку поточних рішень, а не перспективи (формальне планування). Можна сказати, що всі інші види планування обмежено сис­темні. Вони мають право на існування залежно від складності системи, зовнішніх умов функціонування, ієрархічної підпорядкованості, про­фесіоналізму керівників.

Методологічною основою стратегічного планування є структурне моделю­вання, метод структурного аналізу ієрархій, методи системного аналізу ви­робничо-господарської діяльності, економіко-математичні методи оцінок і аналізу. Слід зауважити, що методологія аналізу виробничо-господарської діяльності є базовою для всіх видів планування. Для виробничих систем місце системного стратегічного планування наведено на рис. 2.9.

Рис. 2.9 Функції системного управління виробництвом

Зображення функцій управління перетятими і накладеними колами ха­рактеризує їх системний взаємозв'язок і взаємодію, кооперацію діяльності, які притаманні великій виробничій фірмі (корпорації). Проте аналогічні схеми можна розробити для будь-яких підприємств, організацій, які праг­нуть перейти на системне управління і модифікувати свою організаційну структуру.

Інформація в екологічному управлінні

Вплив інформації на всі сторони життя суспільства характеризується тим, що на сучасному етапі розвитку суспільство набуло визначення як «інформаційне суспільство», тобто інформація як один із чинників розвит­ку суспільства набула провідного значення.

Інформація, інформаційні системи, технології відіграють суттєву і май­же провідну роль в екологізації суспільства. Може так статися, що завдяки інформації суспільства XXI століття стануть екологічними. І це буде зако­номірним результатом історичного процесу гармонізації співіснування суспільства і природи.

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

Із загальнометодологічного погляду процес управління ґрунтується на кооперативних діях і організаційних комунікаціях.

Причому в кооперативних або спільних діях основну роль відіграють конкуренція і співпраця. Конкуренція спричинює розвиток управлінських систем, пристосовування їх до змін у зовнішньому середовищі. А співпраця допомагає швидше здійснювати процес внутрішніх (внутрішньосистемних) змін у необхідному (цільовому) напрямі. Роль організаційних комунікацій полягає в забезпеченні темпів і ефективності процесів розвитку і пристосу­вання до зовнішніх змін. У системах управління, у тому числі екологічних, між їхніми складовими частинами існують структурно-функціональні взаємозв'язки. Організаційні зв'язки або комунікації сполучають окремі складові частини в єдину систему, тобто цементують її, роблять системним монолітом.

За своєю природою організаційні комунікації є інформаційними пото­ками, що містять відомості, дані про результати цілеспрямованого функціонування структурних елементів системи. Сукупність інформаційних потоків, носіїв інформації бази даних, інформаційного персоналу становить інформаційні системи управління. В екологічному управлінні така інфор­маційна система забезпечує одержання, обробку, зберігання, надання та по­дальше використання інформації про стан навколишнього середовища, ди­наміку розвитку процесів у ньому, природокористування й екологічну без­пеку. Функціонування екологічної інформаційної системи забезпечується екологічним моніторингом, кадастрами, картографуванням, геоінфор­маційними спеціальними системами, моделюванням і прогнозуванням ант­ропогенних екологічних процесів, а також соціально-психологічними захо­дами в галузі екологічної освіти, виховання, пропаганди і реклами.