Глава 2 Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

Т аке проникнення може здійснюватися за умови біотичної регуляції методами екологічного управління. Так, екологізація системи загального управління здійснюється за допомогою створення підсистем екологічного управління, які функціонують на основі екологічного імперативу, тобто обов'язкової вимоги збереження, відновлення до рівня природної продук­тивності деградованих екосистем, а також формування нової етичної систе­ми існування людини як частини земної біоти. Наприклад, екологізація сільського господарства — це перш за все відновлення біопотенціалу і ро­дючості сільськогосподарських угідь, перехід на системи екологічного або органічного землеробства, створення «екологічних фірм» (звичайно, з відповідним державним стимулюванням).

На сучасному етапі розвитку актуальною стає загальна екологізація природокористування. Основним лімітуючим ресурсом розвитку стала несу­ча здатність планети та окремих її частин — екосистем. Виникли навіть нові галузі практики — екологічне планування, або планування екологічної політики, екологічна модернізація виробництва, екологічна освіта, еколо­гічне право, екологічні стандарти. Усе це стало наслідком системної еко­логізації, паростки якої є і в Україні, і сповнює оптимізмом під час вирішення національних екологічних проблем.

Наукові основи системної організації ———————екологічного управління———————

Екологізація життєдіяльності в усіх її сферах і рівнях ієрархії нині стає провідною функцією системного екологічного управління. Однак із велики­ми труднощами і надто повільно досягається усвідомлення переваг екологічної переорієнтації суспільних і виробничих процесів. Подолання таких труднощів є одним із завдань організації системного екологічного управління.

Науковий підхід до системного екологічного управління демонструє переваги екологічної переорієнтації. Саме його в управлінській сфері мож­на вважати інструментом, за допомогою якого фахівці отримують система­тизовані знання про те чи інше організаційне явище, користуючись при цьому спостереженнями й теоретичними узагальненнями.

В організації, згідно із загальною теорією і методологією систем («сис­теми систем»), власні цілі не обов'язково мають збігатися з цілями орга­нізаційних підрозділів і персоналу. Яскравий тому приклад — підсистема екологічного управління, екологічні цілі якої можуть не збігатися з комер­ційними цілями загальної системи управління. Це є серйозною проблемою внутрішньосистемної гармонізації цілей. Відомі американські спеціалісти в галузі психології, організації управління Д. Кац і Р. Кан запропонували роз­глядати організацію як відкриту систему, що перебуває в динамічній рівно­вазі із середовищем існування. Ця рівновага підтримується завдяки існуван­ню входів та виходів, через які організація обмінюється із середовищем ресурсами і результатами своєї діяльності — продукцією, послугами, відхо­дами тощо.

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

В икористовуючи теоретичні розробки, Берталанфі, Кац і Кан визначи­ли дев'ять характеристик організацій як відкритих систем, які можна інтер­претувати і для структур екологічного управління: