Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

З цього випливає принцип біотичного регулювання в системі «природа— суспільство» в межах господарської ємності соціально-природного системо­утворення: будь-яка господарська, виробнича система повинна утворювати­ся, функціонувати і розвиватися відповідно до законів біотичного регулю­вання. Таким чином, екологічне управління, що ґрунтується на біотичних законах регулювання (на відміну від загального управління), відіграє роль системно-екологічного механізму забезпечення господарсько-біотичної зба­лансованості в певному природному середовищі. Регулювати навколишнє природне середовище — це передусім сприяти його речовинно-енерге­тичній та інформаційній стабілізації, збереженню значень усіх його пара­метрів у гомеостатичних межах. Інакше кажучи, загальний екологічний баланс біотичного регулювання, що розробляється з урахуванням усіх при­родоохоронних ефектів — позитивних і негативних, прямих і непрямих, повинен бути позитивним.

Впровадження принципу біотичного регулювання безпосередньо по­в'язане із збалансованим розвитком, який є альтернативою економічному зростанню.

Найзначнішою з фундаментальних наукових концепцій, яка може бути прийнята в глобальних, регіональних та національних системах управління, є теорія біотичної регуляції навколишнього середовища, запропонована російським ученим-екологом В. Г. Горшковим. Ця теорія перебуває в руслі тих досліджень, які започатковувались В. І. Вернадським, П. Тейяром де Шарденом.

Теорія біотичної регуляції спирається на закони сталості біосфери, які накладають обмеження на розвиток цивілізації. Вона розв'язує ключове питання про господарську ємність екосистем, дає змогу сформулювати го­ловну мету людства для вирішення екологічних проблем — збереження й відновлення природних екосистем в обсягах, необхідних для підтримки ста­лості навколишнього середовища і, отже, життя. Підтримка сталості навко­лишнього середовища природними законами існування «живої речовини» біосфери і називається біотичною регуляцією навколишнього середовища.

За екологічної кризи біосфера «захищається» (принцип де Шательє), оскільки перехід антропогенних впливів за межі господарської ємності біосфери порушує біотичну регуляцію навколишнього середовища. Тому біосфера повинна «шукати» нову сталість.

Відомо, що життя на Землі є завдяки сонячній енергії, яка створила й підтримує існування «живої речовини» (біоти), завдяки кругообігу води на суші, кисню, вуглецю, азоту в атмосфері, океані й лісах та іншим механіз­мам біотичної регуляції.

Багато є невідомого в механізмах регуляції навколишнього середовища. Відсутня необхідна інформація стосовно деяких ланцюгів впливів. Найкра­ще на сьогодні вивчено вуглецевий баланс, кругообіг води та низку інших біогенів. Але жодний процес не діє в біосфері ізольовано: він обов'язково обмежується, доповнюється, підсилюється, компенсується, структурується під впливом системної дії процесів, у тому числі антропогенного характеру. У цьому розумінні можна говорити про можливості свідомого управління лише антропогенними процесами (управляти треба не природою, а собою).

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

Ч ерез нарощення темпів і обсягів експлуатації природи на початку XX ст. цивілізація досягла небезпечної межі біосферних можливостей регу­лювання життєвого простору. Людство вже не може вільно розвиватися, як це було протягом останніх десяти тисяч років. Воно має підпорядкувати свої закони життєдіяльності вимогам природних законів біосфери, біотичного регулювання і законам розподілу потоків енергії.

Однозначний висновок теорії біотичної регуляції такий: втрата стійкості, а тому і сталості з її обов'язковим наслідком — перебудовою біоти — неминучі, якщо людство не схаменеться й не повернеться в ті гра­нично допустимі параметри впливу на навколишнє середовище, які вважа­ються межами історично набутої природою сталості. Цими межами визна­чається кількісне поняття господарської ємності біосфери (природи). Роз­виток людства, що відбувається за умови додержання вимог збереження впливу на біосферу в межах її господарської ємності, і слід називати збалансованим.

Отже, господарська ємність біосфери — це гра­нично допустимий антропогенний вплив на біо- сферу, перевищення якого спричинює виник­нення дисбалансу і з часом неодмінно викличе в ній незворотні деградаційні процеси.

Узагальненим вимірювачем господарської ємності можна умовно вва­жати граничний потік енергії, який людство має право споживати, викорис­товуючи при цьому всі відомі джерела її одержання і технології вироб­ництва. Кількість цього потоку, що людство пропускає через себе, визна­чається розподілом загального енергопотоку в біосфері, де його споживача­ми є живі організми, і за сучасними оцінками не перевищує 1 відсотка тако­го загального енергопотоку. Перевищення обсягів господарської ємності біосфери призводить до порушення розподілу потоків енергії, викликаючи тим самим деформацію біохімічного кругообігу біогенів, скорочення біорізноманіття, ослаблення (а потім — і втрату) регулятивної здатності біоти, провокує глобальні екологічні кризи.

Синонімами терміна «господарська ємність екосистеми» визнано такі словосполучення: несуча ємність екосистеми, ємність екосистеми, межа збурення екосистеми, границя усталеності екосистеми. Іноді використову­ють і еколого-економічний потенціал, природно-економічний потенціал.

——————Екологізація систем життєдіяльності———————

З поняттям біотичного регулювання тісно пов'язана екологізація життє­діяльності суспільства.

Під екологізацією розуміється проникнення еко­логічних аспектів у всі системи життєдіяльності і управління.