Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

надавати можливість промоделювати реакцію навколишнього середо­вища.

Є також методології, що характеризуються лише окремими системними ознаками і не мають усіх системних властивостей. Цінність таких методо­логій невелика, оскільки вони не можуть забезпечити досягнення кінцево­го результату із заданою ефективністю.

Отже, за сучасних умов компетентне управління вимагає, як мінімум, володіння знаннями про:

• попередній і поточний стани об'єкта управління;

• цілі управління;

• управлінські методи досягнення цілей;

• можливі наслідки прийнятих рішень.

Сукупність цих знань дає підставу говорити про модель управління. За­лежно від обставин та чинників таких моделей може виникати багато. Без спеціальної управлінської підготовки фахівцеві важко зорієнтуватися у ви­борі найефективніших рішень — тут допомагає володіння стандартами уп­равлінських технологій. Маються на увазі передусім міжнародні стандарти екологічного управління серії ISO 14000, а також розроблені й уведені в дію відповідні українські державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000.

2.2

Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

Екологічне управління є системною складовою будь-якої загальної си­стеми управління і тому має притаманні їй теоретико-методологічні основи. Водночас екологічне управління є управлінням процесами, пов'язаними з життєдіяльністю і життєзабезпеченням людини, процесами гармонізації взаємовідносин людини з природою, що вважається справою набагато складнішою, ніж управління бізнесом або виробничими системами. З одно­го боку, екологічному управлінню властива загальносистемна технологія підготовки, прийняття і реалізації рішень щодо визначених екологічних цілей, яка, до речі, має свою нормативно-правову базу. З іншого боку, об'єктами екологічного управління є як виробничі й суспільні системи, так і природні об'єкти, екосистеми.

Отже, загальносистемна методологія управління доповнюється еко­логічними аспектами (рис. 2.1), які розглядаються як елемент діяльності, продукції чи послуг, що взаємодіє з навколишнім середовищем і впливає на нього.

Базову основу екологічного управління становлять природничо-філо­софські набутки, а, своєю чергою, природничу основу — системні функ­ціональні екологічні закономірності, перелік яких наведено в першій главі. Філософські основи екологічного управління складаються із системи цінно­стей, поглядів, орієнтирів як загальнолюдського масштабу (в історичному, сучасному трактуванні), так і масштабів відповідних сфер управління та діяльності національних, корпоративних, підприємницьких, громадських

Р ис. 2.1 Загальна структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

о рганізацій тощо. Нині стало звичайним говорити про філософію уп­равління програмою, проектом, підприємством, у якій визначається своя специфічна локальна система цінностей. Але якщо ця система ввійде в суперечність із загальнолюдською системою цінностей, яка враховує еко­логічні аспекти, то можна опинитися на хибному стратегічному шляху, що в остаточному підсумку призведе до системної кризи, банкрутства. На стадії формування філософії управління важливо дотримуватися таких загально­людських цінностей, як права людини, демократія, партнерство, співпраця, корпоративна солідарність, гармонійне співіснування, екологічне різнома­ніття тощо.

У сучасному світі домінує системна парадигма, коли проблеми розгля­даються в системній цілісності й у причинно-наслідковому взаємозв'язку. Причому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого впли­ву. Вже доцільно говорити про домінуючий системно-екологічний підхід. Методологія цього підходу відіграє провідну, так би мовити, цементувальну роль у нормалізації і стандартизації управлінських процесів з екологічними аспектами, у формуванні системи екологічного управління як складової загальної системи управління. Значення такого системно-екологічного підходу і підвищення ефективності та екологізації управлінської діяльності зростають адекватно потребі врахування нових реалій сьогодення. Розгляне­мо, які саме чинники змушують людство вдаватися до пошуку найефек­тивніших засобів самозахисту.

Передусім це — посилення динамізму мінливості середовища існування людини, суспільства, держави. Практика показує, що кращі результати уп­равління досягаються тоді, коли системні зміни передбачені й заплановані з урахуванням усіх системних аспектів діяльності — економічних, еко­логічних, соціальних.

Масштабність техногенних і екологічних загроз, інтерналізація бізнесу, дедалі відчутніше домінування транснаціональних корпорацій породжують велику кількість проблем, що тісно пов'язані з традиціями, етнічними, релігійними, соціальними, психологічними, політичними, екологічними особливостями життєдіяльності населення і суспільств. Ці проблеми мають системно-комплексний характер, коли важко ідентифікувати ієрархію діючих сил і чинників розвитку. Вирішення таких складних проблем (або навіть пом'якшення їхньої гостроти) стане можливим лише в разі застосу­вання системно-екологічного підходу в життєдіяльності.

Для успішної та безпечної життєдіяльності у XXI ст. людству необхідно налаштуватись на постійні й глибокі системні перетворення, у тому числі структурні, змістовні. Для цього слід проводити постійну системно-аналітичну і діагностичну роботу, застосовувати гнучкі системи проектуван­ня й організації, що можливо лише за умов застосування сучасних систем­них методів у менеджменті.

Успішна життєдіяльність у сучасних умовах вимагає особливої уваги до питань використання творчого інтелектуального потенціалу людських ре­сурсів. Формування культури спілкування, ефективної комунікації — нові теми системної аналітики, яка розробляє спеціальні методи вирішення над­звичайних системних проблем підвищення результативності використання й нарощування інтелектуального потенціалу.

78