3. Первинний екологічний аналіз

Поточний вплив діяльності організації на навколишнє середовище може бути встановлений за допомогою первинного екологічного аналізу. Цей аналіз містить:

• ідентифікацію вимог екологічного законодавства та регламентів;

• ідентифікацію екологічних аспектів діяльності організації для визна­чення тих, що мають чи можуть мати значний негативний вплив на навколишнє середовище, пов'язаний з юридичною відповідальністю;

• оцінку ефективності роботи, виконану з урахуванням відповідних внутрішніх вимог чи критеріїв, вимог зовнішніх стандартів, регла­ментів, зводів правил, а також принципів і настанов;

• існуючі технічні правила й методики екологічного управління;

• ідентифікацію досвіду, політики і методики у сфері матеріально- технічного постачання та укладання договорів;

• дані про результати розслідування випадків невідповідності, що мали місце;

• ідентифікацію сприятливих можливостей для отримання конкурент­них переваг;

• погляди зацікавлених сторін;

• перелік функцій та діяльності в межах інших систем організації, які можуть сприяти поліпшенню екологічних характеристик чи про­тидіяти цьому.

У процесі первинного екологічного аналізу слід розглядати весь ком­плекс умов діяльності, у тому числі можливі відмови техніки та аварійні си­туації. Його процес та результати повинні бути документально оформлені. У документах мають вказуватись також можливості для розвитку системи екологічного управління.

Глава 2 Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

Практичні рекомендації щодо первинного екологічного аналізу

Першим важливим кроком є складання переліку сфер та об'єктів, що підлягають аналізу. Сюди можуть входити види діяльності організації, кон­кретні роботи або конкретний виробничий об'єкт.

До найпоширеніших способів проведення аналізу належать:

• анкетування;

• інтерв'ю (співбесіда);

• використання переліків контрольних питань;

• безпосередній інспекційний контроль та вимірювання;

• аналіз протоколів;

• визначення контрольних точок.

Організації, у тому числі малі та середні підприємства, можуть звертатися по консультацію до таких джерел, як:

• урядові установи, що видають нормативні акти або здійснюють нагляд за дотриманням законодавства, або надають дозволи (ліцензії);

• неурядові чи громадські об'єднання;

• місцеві, регіональні, комерційні або інші бази даних;

• інші організації у сфері надання інформації;

• промислові асоціації;

• організації споживачів;

• виробники обладнання, яке використовується в організації;

• ділові партнери (наприклад ті, що транспортують та видаляють відходи);

• служби з надання професійної допомоги.

4. Екологічна політика

Екологічна політика встановлює загальний напрям та окреслює прин­ципи діяльності організації. Вона визначає загальну мету стосовно не­обхідного рівня відповідальності організації за стан навколишнього середо­вища та відповідні екологічні характеристики, за якими оцінюватимуться всі подальші дії організації.

Міжнародні організації з участю урядових установ, міжнародних про­мислових асоціацій та громадських об'єднань розробили керівні принципи, які допомагають організаціям визначати загальний обсяг своїх зобов'язань щодо навколишнього середовища. Вони також допомагають встановити єдину для різних організацій сукупність загальнолюдських цінностей у галузі охорони довкілля.

Такі керівні принципи можуть допомогти організації в розробці політи­ки, яка б враховувала її особливості.

Відповідальність за визначення екологічної політики, як правило, покладається на вище керівництво. Керівники всіх рівнів відповідають за реалізацію політики організації, а також за формулювання змін та модифі­кацію цієї політики.

Екологічна політика має враховувати:

• призначення, цілі, найвищі цінності та переконання організації;

• вимоги зацікавлених сторін і способи спілкування з ними;

106

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

• постійне вдосконалення;

• запобігання забрудненню;

• керівні принципи;

• координацію з політикою організації в інших сферах (наприклад, у сфері якості, Охорони здоров'я, техніки безпеки на робочих місцях);

• специфічні місцеві чи регіональні умови;

• відповідність законам, регламентам та іншим вимогам стосовно навко­ лишнього середовища, яких організація зобов'язана дотримуватись.

Під час розгляду екологічної політики слід дати відповідь на такі запитання:

1. Чи сформулювала організація екологічну політику, яка відповідає її діяльності, продукції чи послугам?

1. Чи відображає політика цінності та керівні принципи організації?

2. Чи ухвалено екологічну політику вищим керівництвом і чи призначено посадову особу з необхідними повноваженнями щодо впровадження та контролю політики?

3. Чи слугує політика вихідною засадою для встановлення екологічних цілей та завдань?

4. Чи скеровує політика організацію на моніторинг відповідних техно­ логічних, управлінських та інших процесів щодо їх впливу на навко­ лишнє середовище?

5. Які зобов'язання передбачає екологічна політика; наприклад, чи міс­ тить вона зобов'язання щодо забезпечення постійного вдосконалення, моніторингу, запобігання забрудненню, дотримання чинних правових вимог? Чи можливе встановлення більш суворих внутрішніх правил, а також врахування очікувань зацікавлених сторін під час здійснення екологічної політики?

Практичні рекомендації щодо екологічної політики

Усі види діяльності організації впливають на навколишнє середовище. Екологічна політика має це визнавати.

Докладний аналіз керівних принципів, наведених у першій главі, може допомогти організації в розробці відповідної політики. Питання, що порушу­ватимуться в екологічній політиці, залежать від характеру діяльності орга­нізації. Разом із декларацією про безумовне дотримання вимог нормативних актів стосовно навколишнього середовища екологічна політика може встанов­лювати зобов'язання щодо:

• мінімізації будь-яких несприятливих впливів нових розробок на навко­ лишнє середовище шляхом використання інтегрованих методик уп­равління навколишнім середовищем та плануванням;

• розробки методик оцінювання екологічних характеристик і відповідних показників;

• втілення в життя концепції життєвого циклу продукції;

• проектування продукції таким чином, щоб мінімізувати її впливи на навколишнє середовище в процесі виробництва, використання та утилізації;

• запобігання забрудненню, зменшення відходів та споживання ресурсів (матеріалів, палива та енергії), а також здійснення рекуперації та рецир-