Механізми і цілі екологічного управління

Для системи екологічного управління характерні загальнометодологічні принципи, методи, функції, моделі і структури управління. Усе це разом створює складні багатоваріантні й динамічні механізми управління, які за­безпечують взаємодію компонентів і чинників систем управління (держав­них, корпоративних, підприємницьких і т. д.), що є складовою частиною загальної системи управління, від ефективності якої залежить результат діяльності об'єкта управління.

Механізм управління є складною категорією управління, яка міс­тить:

• цілі управління;

• кількісний аналог цілей — критерії (параметри) управління;

• чинники управління — внутрішні і зовнішні, тобто системні елемен­ти об'єкта управління та їхні зв'язки, на які спрямовані управлінські процесні дії в інтересах досягнення визначених цілей;

• методи управління;

• об'єкт управління, тобто об'єкт, на який спрямована управлінська діяльність;

Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

• ресурси (матеріальні, людські, фінансові, інформаційні та ін.) управ­ління.

Механізм управління завжди конкретний і проектується на основі відо­мих процедур обґрунтування, структурного моделювання, погодження всіх його системних елементів.

Вихідними положеннями для проектування механізму управління є конкретний об'єкт управління і мета трансформування (перетворення роз­витку) стану або функціонування цього об'єкта.

Ціль будь-якої діючої системи — це результат її діяльності, якого бажано досягти у визначений час.

Для досягнення цілі потрібно виконати певні завдання. Постановка цілі відповідає на запитання: якого результату слід досягти? Постановка завдання, у свою чергу, відповідає на запитання: що необхідно зробити для досягнення цілі?

Наведемо сім основних принципів постановки цілей і формування структури (дерева) цілей.

1. Ціль визначається потребою, що назріла, і можливістю її досягнення.

У практиці це пов'язано з виникненням нагальної проблеми і намірами щодо її вирішення.

2. Постановка цілі здійснюється поступово від складного й загального до конкретного за схемою, наведеною на рис. 2.10.

3. Процес структуризації або декомпозиції цілей повинен завершуватися постановкою конкретних і кінцевих для виконавців цілей як кінцевого результату їхньої діяльності.

Мається на увазі формулювання цілей у кількісному (параметричному) виразі для надання можливості порівняння їх із базовими значеннями, які слід задавати на визначений період часу. У процесі управління фак­тичні параметри порівнюються з базовими (нормативними) і за відхи­леннями приймаються рішення. Це так званий процес управління «за відхиленнями».

4. Цілі підсистем нижчого рівня повинні кореспондувати (бути сумісними) з цілями підсистем вищого рівня і бути спрямованими на досягнення ос­ танніх (мета об'єднання досягається тоді, коли всі структурні цілі дося­ гнуті підрозділами).

5. Між структурою об'єктів управління і структурою (деревом) цілей бажа­ но досягти найбільшої відповідності.

Це забезпечує підвищення цілеспрямованості діяльності кожного струк­турного елемента системи. Можливо, що для досягнення необхідної відповідності виникне потреба змінити як структуру об'єкта управління, так і організаційні структури управління (гнучкі механізми та структури управління).

6. Побудова багаторівневого дерева цілей може бути здійснена за умови до­ держання таких ознак, як напрям діяльності, етапи планування, рівень структури діяльності, сукупність процесів життєвого циклу продукції, а також їх комбінацій.