5.9. Полеміка з Леніним

Для Дмитра Донцова Володимир Ульянов (Ленін) протягом усього життя і навіть після смерті залишався опонентом і конкурентом. Їхня дискусія розпочалася ще перед 1917 роком. Донцов був свідком пере­моги, тріумфу і занепаду більшовизму. Він не дожив до його падіння і розпаду СССР, проте передбачив ці події. Історією було доведено, що в протистоянні з Леніним переміг Донцов. Найголовніше, що в центрі протистояння і перемоги було українсько-російське протистояння в іде­ологічному, культурно-цивілізаційномуі і навіть геополітичному аспек­тах. Український націоналізм проти російського імперіалізму.

Дмитро Донцов вказував на більшовицьку тяглість російської ім­перської традиції, люмпенізованої, але з новим арсеналом демагогії і волею до перемоги. Леніна він розглядає як колоритного персонажа з творчости Достоєвського. "Кождий з великих людей мав своїх предтечів, що звістували їх близький прихід. Мав свою предтечу і Ленін. Ним був Достоєвський. Правда, він ненавидів Леніна, навіть не знаючи його, але – знав, що він прийде, і то дуже скоро. Бо власне про Леніна і ні про кого іншого думав він, коли в "Бєсах" обіцяв оповісти нам "про того підлого раба, про того смердючого і розпусного льокая, який перший вдряпається на драбину з ножицями в руках і розідре божественне лице великого ідеалу в ім'я рівности, заздрости і... травлення".²³⁷

Однак Донцов шанує свого опонента, не применшуючи значення і по­ставу більшовицького лідера: "Лиш в однім відрізнявся він від "льокая" Достоєвського: він був політиком у цілім значенню сього слова".²³⁸

Пильну увагу з боку Леніна привернув виступ Дмитра Донцова на другому всеукраїнському студентському з'їзді у Львові у липні 1913 ро­ку. Так, у статті "Кадети про українське питання" він пише, що "нема мови про те, щоб усі соціал-демократи згоджувалися з Донцовим".²³⁹ Однак "самостійницька" резолюція на студентському з'їзді пройшла майже одноголосно: всі проти двох. Саме це турбує Леніна найбільше. У статті "Критичні замітки з національного питання" він називає Дон­цова "націоналістичним міщанином",²⁴⁰ "горе-марксистом, (в одному ряду з) буржуазними націоналістами".²⁴¹ Ленін хоче відлучити Донцо­ва від соціал-демократичного середовища за вкрай небезпечний для соціалістичної доктрини націоналізм. У статті "Кадети і "право народів на самовизначення" він зауважує, що Донцов "проповідує український сепаратизм",²⁴² а це вже безпосередня загроза майбутньому Росії.

Заперечивши Донцова, Ленін не виступив публічно проти права націй на самовизначення. Його статті "Націонал-лібералізм і право націй на самовизначення" та "Право націй на самовизначення" добре ілюструють напрям його демагогії. Він підкреслює, що виступає за право націй на самовизначення у політичному сенсі, а не лише в мовно-культурному, як ліберали.²⁴³ "Нехай "Речь" прямо спростовує пп. Донцових, але принципіально недопустимо великоруському органові нібито демократії забувати про свободу відокремлення, про право на відокремлення".²⁴⁴ З другого боку, в листі до О.М.Лоли (Степанюка) від 20 липня 1913 Ленін сердечно розкривається пар­тійному товаришеві: "Мене дуже порадувала Ваша стаття, як стаття централіста, який бореться з Донцовими і Ко. Дуже важливо з націо­налістами цього ґатунку (і з українськими соціал-демократами), більш тонкими воювати!".²⁴⁵

Згідно своєї романтичної концепції політичного проводу, Донцов звертає увагу на харизматичне загострення більшовизму, яке йому несумнівно імпонує. Ідеологові українського націоналізму лише йдеться про українську революцію і українську перемогу. "Проклят­тям нашої історії є те, що ми не могли сьому збірникові невгасимого фанатизму, неугнутої енергії і чисто понтифікального почуття влас­ної непомильности – не могли протиставити нічого рівновартного. Але все ж історія занотує колись у своїх анналах, що коли Ленін умер у Москві, то могилою ленінізму була Україна".²⁴⁶

І дійсно, не зважаючи на безпрецедентний терор, внаслідок якого Україна втратила у ХХ столітті понад 50 мільйонів людських життів насильницькою смертю, 1991 року саме незалежна позиція України призвела до розпаду СССР. Більшовицький варіант імперської док­трини вичерпав себе. Втративши Україну, Росія чимраз більше ви­являє неспроможність контролювати ту імперську територію, яка ще залишається в її юрисдикції. Царина ідеології неспівмірна з війсь­ково-економічними потугами. Імперіалізм програє настільки, наскіль­ки виграє націоналізм. Цим пояснюється увага Леніна до постаті Донцова та проповідуваного ним націоналізму – смертельного для плеканої більшовиками імперії.