13. Управління туристичною галуззю (макрорівень,мезорівень).

Територіальний маркетинг базується на тому, що територія чи регіон не можуть бути конкурентоспроможними в усіх аспектах та сферах економіки, адже неможливо розвивати виробництво усіх потрібних товарів чи послуг в усіх регіонах з однаковими суспільними витратами. Наприклад, якщо йдеться про туристичну привабливість, потрібно вживати комплекс заходів, які підвищать інтерес туристів до регіону як місця розташування, розваг та безпеки.

Багаторівневу систему маркетингового управління можна застосувати для управління туристичною галуззю.

Систему територіального маркетингу поділяють на такі рівні:

– мегарівень (коли об’єктом маркетингової діяльності є територія декількох держав);

– макрорівень (територія конкретної країни);

– мезорівень (окремий регіон чи сукупність регіонів);

– локальний рівень (окремий населений пункт);

– мікрорівень (місцевий або точковий рівень, коли об’єктом маркетингової діяльності є невелика ділянка території, окреме місце чи підприємство).

Маркетингова діяльність на усіх територіальних рівнях зазвичай розглядається у їх взаємодії, хоча реалізовувати територіальні маркетингові проекти можуть також окремі галузі економіки, наприклад, туристична індустрія.

Найчастіше територіальний маркетинг застосовують на макрорівні для підвищення привабливості країни для туристів. Маючи багаті рекреаційні ресурси, древні історичні пам’ятки та розвинену інфраструктуру, багато держав світу асоціюються з відпочинком та розвагами. Маркетинг країни “…орієнтований на підвищення (підтримання) її іміджу, привабливості для інших країн, їх господарюючих суб’єктів, населення та престижу в міжнародних організаціях” . На цьому рівні в туристичній індустрії доцільно використовувати маркетинг місць відпочинку (приваблення туристів в конкретні місця з наявними природними, культурними, історичними туристичними ресурсами).

На мезорівні досліджують цілісну туристичну галузь регіону, а також її взаємозв’язки з іншими підприємствами та системами – політичною, правовою, економічною і соціальною. В межах конкретного

регіону доцільно створювати туристичний кластер, що може спричинити ефект синергізму, який виникає в процесі спільної роботи підприємств і організацій та полягає в отриманні кращих результатів від діяльності системи, ніж від функціонування її окремих складових частин. Туристичний кластер - це територіальне об’єднання підприємств туристичного сектора економіки, які взаємодоповнюють одне одного, зберігаючи право самостійного здійснення своєї поточної і стратегічної господарської політики. Характерною особливістю туристичного кластера є не лише взаємодоповнюваність підприємств, які до нього належать, але і неможливість функціонування їх без туризму.

14. Економічна ефективність менеджменту в туризмі. Показники.

Ефективність менеджменту в туризмі — така якість управління, яка забезпечує успішне функціонування та розвиток кожної організаційно-господарської ланки.

Кількісним вираженням ефективності вважають продуктивність. Цей показник включають до звітів, різних типів аналізу діяльності організації. У широкому значенні продуктивність — це відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Найважливішим складником продуктивності є якість. Від менеджерів у цьому випадку залежить, які мають бути цілі у сфері продуктивності організації, які методи будуть використані для їх реалізації, які форми стимулювання праці будуть застосовані.

Економічна ефективність — це показник, який виражається вигодою, досягнутою за певних витрат — грошових, матеріальних, інформаційних ресурсів і робочої сили.

Економічна ефективність туризму є складником загальної ефективності суспільної праці і виражається певними критеріями та показниками.

Показники фінансово-економічної діяльності турфірми включають:

— обсяг реалізації туристичних послуг або виручку від реалізації послуг туризму;

— показники використання робочої сили (продуктивність праці, рівень витрат на оплату праці тощо);

— показники використання виробничих фондів (фондовіддача, оборотність оборотних коштів та ін.);

— собівартість послуг туризму, прибуток, рентабельність, показники фінансового стану турфірми (платоспроможність, ліквідність, фінансова стійкість, валютна самоокупність тощо).

Ефективність управління, як правило, визначається як відношення економічності управління (відношення витрат на управліннядо сукупної вартості основних та оборотних фондів) до ефективності створення туристичного продукту в цілому (відношення обсягу умовно чистої продукції до кількості промислово-виробничого персоналу).

Інтегральний показник ефективності управління розраховується за формулою:

,

де — коефіцієнт ефективності управління;

— витрати на управління, що припадають на одного працівника;

— частка кількості управлінських працівників у загальній кількості працівників;

— фондоозброєність (вартість основних та оборотних засобів на одного працівника);

— фондовіддача (умовно чиста продукція на одиницю основних та оборотних фондів).