4. Трудові ресурси

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів слугує чисельність населення.

До трудових ресурсів належать:

населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

працюючі особи пенсійного віку;

працюючі особи віком до 16 років.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати. До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

5. Продуктивність праці методи її визначення і чинники зростання

Продуктивність праці — це ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати певну кількість споживчих вартостей за одиницю робочого часу.

Залежно від одиниць вимірювання обсягу виробництва продукції на підприємстві, можуть використовуватися такі методи визначення продуктивності праці:

- натуральний: застосовується за умов, коли продукція підприємства є однорідною та її загальний обсяг може бути відображено в натуральних, характерних для певної галузі виробництва, одиницях (т, кВт o год., декалітр тощо).

- умовно-натуральний: за допомогою цього методу визначають рівень продуктивності праці підприємств, загальний обсяг продукції яких можна оцінити в натуральних, але умовних одиницях (наприклад, туб - тисяча умовних банок у плодо-овочевоконсервній промисловості);

- вартісний: передбачає вимірювання обсягу виробництва у вартісних одиницях, може застосовуватися на всіх без винятку підприємствах, результатом діяльності яких є як вироблені продукти, так і надані послуги.

- трудовий: застосовується рідко. Передбачає розрахунки обсягу виробництва в нормо-годинах за трудомісткістю.

Наведені показники і методи дають змогу оцінити загальний рівень продуктивності праці на підприємстві. Проте якщо продуктивність праці робітників нескладно визначити, бо їх операції стандартизовані, то продуктивність праці персоналу розумової праці важко об'єктивно оцінити, оскільки тут потрібно брати до уваги здатність працювати на загально-корпоративний інтерес.

Чинники зростання продуктивності праці на підприємстві

- матеріально-технічні:o механізація й автоматизація виробництва;o заміна діючих технічних засобів на прогресивніші;o модернізація устаткування;o упровадження прогресивних технологічних процесів;o застосування економічних видів сировинних та матеріальних ресурсів;

- організаційні:o формування оптимального складу персоналу;o удосконалення управління та організації виробництва і праці;o поглиблення спеціалізації виробництва;o збільшення реального фонду робочого часу;o створення раціональних структур управління;

- структурні зрушення у виробництві:o зміна структури асортименту продукції;

- зміна обсягів виробництва:o відносне зменшення чисельності працівників (відносно обсягів виробництва);

- галузеві чинники:o збільшення робочого періоду в сезонних галузях;

- соціальні:o створення відповідного морально-психологічного клімату в колективі;o моральне заохочення працівників;o поліпшення системи підготовки і перепідготовки персоналу;

- економічні:o удосконалення систем оплати праці;o застосування системи участі робітників у прибутках;

- введення та освоєння нових виробництв:o диверсифікація виробництва;o введення в дію нових цехів.