Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НАТАЛІЯ ПОЛОНСЬКА.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

1245 Роках. У 1246 році майже одночасно виїхали Михайло Чернігівський та

Данило. До Данила звернулися татари з вимогою: «Віддай Галич!» Можливо, хтось

із князів просив Галич у татар. Становище Данила було тяжке, бо він не міг

вступати в боротьбу з татарами, якщо за ними стояли Ростислав з уграми, а головне

— боярська опозиція.

Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусів визнати

себе «мирником» — союзником, татарським васалем, підпоручником хана.

Порівнюючи з іншими князями, прийняли його «милостиво», але почуття образи

було глибоке і у князя, і в усіх підданих. «О, зліше зла честь татарська!», —

резюмував ці переживання літописець.

Дійсно, щойно закінчив Данило 40-літню боротьбу за об'єднання Романової

держави блискучою перемогою, як мусів визнати себе ханським «холопом». Усе

життя тепер присвячує він підготові до нової боротьби — за звільнення від

татарської кормиги, будує фортеці, а разом з тим шукає зв'язків у Західній Европі.

Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральне приниження, авторитет Данила

значно зріс пірля відвідин у хана. Він повернувся з ярликом хана, як його васаль, і

таким чином міг сподіватися на захист збоку татар в разі будь-яких конфліктів. Так

зрозуміли його становище сучасники, які зі страхом чекали на новий напад татар.

В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, який

протягом стількох років боровся з Данилом і відмовив йому, коли він просив для

сина Льва руки дочки його, Констан-ції, тепер прислав сам послів з пропозицією

шлюбу. Щоб закінчити справу з претенсіями Ростислава на Галичину (Ростислав

був одружений з другою дочкою Белі IV), Беля дав йому окреме князівство-банат

між Дунаєм, Савою й Моравою — Мачву, Року 1247 відбувся шлюб Льва з

Констанцією і укладено згоду Данила з Белею. Але, не зважаючи на цю угоду, Беля

затримав титул «короля Галіції і Лодомерії».

Ще важливішими були стосунки з папою Інокенгієм IV. Початок Їх залишається

неясним. Посол папи де Пляно-Карігіні, по дорозі да татар, зустрів 1246 року в

Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в

Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь,

до унії. І Василько, і єпископи відмовилися щось на це відповідати і радили

відкласти питання до повороту Данила від хана. Питання про притягнення Данила

мало для папи Інокентія IV велике значення: в своїй спробі зорганізувати оборону

християнства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу на країни,

безпосередньо загрожені: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-

Волинське князівство, збереглося листування між папою і Данилом після його

повернення від хана. З цих листів видно, що для Данила головним була організація

протитатарської допомоги, і він хотів знати, чи буде вона. Справа була для нього

актуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинив напад

на Поділля та Волинь.

Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, князя

Суздальського, якого закликав теж до обеднання. Але тими заходами мав він на

меті встановити лише оборонний фронт для захисту Західньої Европи від

татарських нападів, а не активну боротьбу з ними. Данило сподівався, що буде

зорганізований хрестоносний похід, прийдуть на допомогу полки західніх держав.

В той час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Для нього

було ясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносини з

татарами, не даючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. Тому Данило не

прийняв корони, і на цьому закінчилася справа до 1253 року.

Але з короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи з Данилом і

Васильком папа називав їх обох «гех», а державу з 1246 року — «королівством». А.

Великий слушно пише, що тоді, в середині ХШ ст., в такому питанні, як

титулування володаря та Його держави, «Апостольська столиця не могла

допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою

тодішньої Европи» . . . «Римська курія мусіла мати докладні інформації про фак-

тичний стан України, головно про її політично-правне положення в світі».

Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братів

Романовичів з титулуванням Олександра (Невського).

ВЕЛИКЕ ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

ЛИТОВСЬКІ ПЛЕМЕНА

Литовська група складалася з таких племен: від гирла Німана до Висли — пруси;

між Німаном та Бугом — ятвяги; на правих притоках Німана — властива литва; на

північ від Німана — жмудь; на північ від неї — корсь або курони; на південному

узбережжі Західньої Двіни — жемгала чи земгола (Семігалія), на північному —

летигола (лотиші).

Довгий час литовські племена жили кожне своїм життям, під проводом племінних

князів. Релігією їх було примітивне поганство з впливовими жерцями. Країна була

бідна; ліси, багнища не приваблювали сусідів. Час від часу вчиняли вони, головним

чином ятвяга, грабіжницькі наскоки на сусідів, що викликало, звичайно, походи

проти них. Перший знаний похід проти ятвягів Володимира Великого датується