3. Громадська реакція на гетьманський переворот

Переворот викликав у масі не-соціялістів значне задоволення.

Навіть прихід німців викликав радість більше як у 9/10 усього насе-

лення, без різниці національносте, кляс і партій, — пише В. Андрі-

евський, який брав активну участь у житті Полтавщини. «Та

страшна атмосфера безправ'я й гніту фізичного й морального, яку

витворили большевики за два попередні місяці свого паювання, зда-

валося, відходили в минуле навіки». Яскраво накресливши нега-

тивне ставлення до Центральної Ради на Полтавщині, В. Андрієв-

ський пише так про враження, яке справило обрання Гетьмана:

«. . . перемогла таки здорова національна стихія над модерними док-

тринами і силогізмами, значить, у народі таки заговорив голос кро-

ви... козацької крони, розлитої на нашій землі, і на польських

і московських плахах, і на турецьких галерах, і в московських казе-

матах .. .»"*

Переворот 29 квітня викликав серед соціялістичної маси насе-

лення неґативне враження. На прикладі партії ес-ефів — найкуль-

турнішої, найінтелігентнішої з українських партій — видно, як

сприйняла інтеліґенція події 29 квітня.

На початок травня призначений був у Києві Всеукраїнський Се-

лянський З'їзд, на який мало прибути до 10.000 селянських делега-

тів. Але уряд заборонив цей з'їзд. Тоді учасники з'їзду нелеґально

зібралися біля Києва, в Голосіеві, і ухвалили резолюцію з протестом

проти самої влади Гетьмана. У відозві до селянства з'їзд закликав

до боротьби проти «контрреволюції»: Умремо, а землі й волі не

дамо»."'

14-го травня відбувся в Києві нелегально Всеукраїнський Робіт-

ничий З'їзд, який вирішив вести рішучу боротьбу з гетьманатом за

Українську Республіку.

13-16 травня відбувся нелеґально з'їзд Української Партії Соці-

ялістів-Революціонерів. Між його учасниками розгорілась боротьба:

праве крило стояло за демократизацію політичного та громадського

життя і готове було йти на компроміс з урядом; ліве крило критику-

вало всю діяльність партії, шукало порозуміння з російськими боль-

шевиками й гостро відмежовувалося від усіх українських політич-

них груп. Створився новий Центральний Комітет партії, який почав

видавати нелеґальний часопис п. н. «Боротьба», що закликав до со-

ціяльної революції в Україні. Від цієї назви і всю цю групу нази-

вали «боротьбістами».

8-11 травня в Києві відбувся з'їзд Конституційно-Демократичної

Партії, більшість членів якої складалася з українців, але було в ній

чимало росіян та жидів. З'їзд відбувся із участю делегатів з цілої

України та трьох міністрів-кадетів: М. Василенка, А. Ржепецького

та С. Гутника. Вони заявили, що стоять на плятформі самостійної

України. З'їзд признав персональне право окремим членам всту-

пати до нового уряду.

Одночасно відбувся з'їзд ес-ефів, який визнав самостійність Укра-

їни і зрікся ідеї федеративного зв'язку з сучасною Великоросією.

До тактики гетьманського уряду він поставився негативно, консти-

туцію його визнав за абсолютистичну та антидемократичну, кабі-

нет — за реакційний і заборонив своїм членам участь у ньому.'"

15-18 травня відбувся з'їзд представників промисловости, тор-

гівлі, фінансів та сільського господарства — т. зв. «Протофісу».

Прибуло коло 1.000 делегатів. З'їзд ухвалив підтримати гетьман-

ський уряд і заявив про свою готовість всіма силами сприяти утво-

ренню нового державного, громадського та економічного ладу Укра-

їнської Держави.^" Цей з'їзд показав, що гетьманську Україну, крім

хліборобів-власників та середньої інтеліґенції, членів ка-де. підтри-

мують також великі капіталісти та промисловці.

Проте, опозиція проти гетьманату зростала. 24 травня до Геть-

мана звернулися представники чотирьох українських партій (само-

стійників-соціялістів, Трудової Партії, соціялістів-федералісгів та

хліборобів-демократів), які заявили, що кабінет міністрів не україн-

ський, бо до нього не ввійшли члени українських груп, які творили

державу. Вони протестували проти заборони ряду з'їздів, проти ді-

яльности місцевої адміністрації, яка дозволяє різного роду надужи-

вання, проти призначення на посади не-українців, проти військової

політики."*

Але найбільше значення мало оформлення в середині травня

опозиційних груп в Український Національно-Державний Союз. Цей

Союз складався з таких груп: українські соціялісти-самостійникіі,

соціялісти-федералісти, Трудова Партія, пізніше — хлібороби-демо-

крати; Рада залізничників, Поштово-Телеграфічна Спілка; українські

соціял-демократи, соціялісти-революціонери. Головою Союзу був А.

Ніковський. З самого початку Союз почав боротьбу проти Гетьмана

й гетьманського уряду, як «буржуазного й не-українського». Він

діяв через пресу і підтримував страйки."'

Третій фронт внутрішньої боротьби творили різні російські орга-

нізації. Коли в Україні настали спокійні умови життя, з окупованих

большевиками земель посунули росіяни. Більша частина з них при-

їздили, як народжені в Україні, з пашпортами, що їх видали укра-

їнські консули. Але, приїхавши до України, ці люди принесли з со-

бою ненависть до ідеї самостійної Української Держави і зробили

Київ гніздом інтриґ та змови. Тут засновано було російські, ворожі

до України «Києвский Национальньій Центр» та «Союз Возрожде-

ния России», які повели підривну діяльність проти Української Дер-

жави, проти скликання Сейму. Різні своїми політичними погляда-

ми, ці організації об'єднувалися спільною ненавистю до української

державности, до «сепаратизму». Характеристичне, що в 1919 році, ко-

ли Гетьманська Держава вже не існувала, а російська «Добровольча

армія» на деякий час окупувала Україну, генерал Деніхін забороняв

приймати на службу колишніх гетьманських урядовців. Під назвою

«Союз деятелей Украиньі» в Києві діяв російський монархічний союз,

який мав свої осередки по Україні, що агітували за поновлення

монархії в Росії та приєднання до неї України." Ці організації вва-

жали, що Україна повинна стати П'ємонтом, де будуть формува-

тися сили для боротьби з большевиками. У цьому відношенні дуже

цікава місія П. Мілюкова, лідера кадетської партії, який приїздив

у червні 1918 року до Києва, щоб розвідати настрої українського

громадянства та німців щодо відбудови Російської держави.™ Брати

ізольовано ці факти, виривати їх з історичної перспективи не мож-

на. Півроку перед тим творець 4-го Універсалу, М. Грушевський,

писав: «з ким буде їй (Народній Республіці) по дорозі, вона й уста-

вить федеративну зв'язь»; і далі: «Не розриваючи з федеративною

традицією, як провідною ідеєю нашого національно-політичного

життя, ми мусимо твердо сказати, що тепер наше гасло — самостій-

ність і незалежність».*"

Одночасно діяли в Україні російські терористичні організації, які

ставили за мету викликати паніку в Україні, розбиття, розсварити

німців з українцями. Першим терористичним актом був вибух