2.000 Козаків і кілька тисяч волів.

За Розумовського українська старшина здобула високе стано-

вище. Під час частих виїздів гетьмана з України правління переда-

вав він генеральній старшині: обозному С. Кочубеєві, підскарбієві

М. Скоропадському, писареві А. Безбородькові, осаулові П. Вальке-

вичеві та хорунжому М, Ханенкові. За Розумовського ввійшли у

звичай загальні з'їзди старшини в Глухові для обговорювання важ-

ливих справ. Ці з'їзди мали тенденцію перетворитися на постійний

український шляхетський сойм. Року 1763 Розумовський скликав до

Глухова Генеральні Збори — справжній шляхетський сойм — для

затвердження судової реформи.

Питання реформи судівництва понад 20 років було однією з пе-

кучих проблем. Порушував його ще Данило Апостол. 1743 року закін-

чено укладання кодексу: «Права, по которьім судигся малороссийский

народ», але цього кодексу російський уряд не затвердив і переслав

його 1756 року гетьманові. Скликано нову комісію для розгляду ко-

дексу.'" Тим часом у 1750 році видатний правник, бунчуковий това-

риш Федір Чуйкевич, написав наукову пращо: «Суд і розправа в пра-

вах малоросійських», присвячену Розумовському. В ній він проводив

ідею про заведення в Україні станових шляхетських судів на основі

Литовського статуту."'

Праця Ф. Чуйкевича покладена була в основу судової реформи

Розумовського; замість козацьких судів — сільського, сотенного,

полкового та генерального — вводилося в 1760 році нові суди. Укра-

їну поділено на 20 повітів, і в кожному повіті були суди: земський —

для цивільних справ, підкоморський — для земельних, гродський

— для карних. Вищою інстанцією був Суд Генеральний. Усіх суддів

вибиралося з місцевої старшини, яка дістала назву шляхетства. Та-

ким чином ця судова реформа повертала судівництво до часів з-перед

Хмельниччини, до Литовського татуту.'"

За Кирила Розумовського в Україні проведено значні соціяльні

реформи. Козацька старшина остаточно оформилася у вищий упри-

вілейований стан — шляхетство. Це був процес, який розпочався дав-

но, зародки якого помічалися ще за Хмельниччини і який почав

оформлюватися за Мазепи. Процес перетворення дворянства на

упривілейований стан швидкими темпами розгортався і в Російській

імперії. За цариці Анни дворянство здобуло емансипацію від обов'яз-

кової служби державі, приписаної Петром 1, за Єлисавети воно здо-

було ще більше прав.

На одному із з'їздів старшини виголошено промову, відписи якої

довгий час ходили по руках: «Про уліпшення стану Малоросії». Ця

промова була показником політичних та суспільних змагань козаць-

кої старшини: її автор журився занепадом войовничого духу в Укра-

їні, ідеалізував давні часи, коли були «сойми або генеральні ради».

Ідеал автора — конституційно-парляментарний лад, в якому всі по-

літичні права належали б українському шляхетству. Одним із най-

більших лих сучасного ладу, на його думку, було те, що селяни мали

право переходити з місця на місце, тому, мовляв, занепадає хлібо-

робство, убожіють дідичі, держава не дістає належних їй податків

і т. д. Потрібна судова реформа — треба зосередити суд в руках

старшини.'"

Це прагнення закріпити за собою володіння маєтками та обме-

жити права селян було основним прагненням старшини. Під її впли-

вом гетьман Розумовський значно обмежив права переходу селян.

Розумовський ввів реформи у війську: запроваджено муштру за

зразком західньоевропейським, удосконалено артилерію, введено

однакове узброєння та уніформу.

Багато дбав Розумовський за освіту: в усіх полках заведено школи

для обов'язкового навчання козацьких синів; крім загальної освіти,

введено спеціяльну освіту: «військові акзерциції».

З самого початку гетьманування Розумовський вживав заходів,

щоб заснувати університет в Батурині, що його гетьман хотів знову

зробити столицею. Глухову надав він блиску: тут споруджувано гарні

будинки, серед яких відзначався будинок Генеральної Канцелярії,

прикрашений статуями; сюди приїздила італійська опера, тут були

каварні, французькі пансіони для дітей старшини. Палац гетьмана

був збудований в стилі королівських палаців, з англійським парком.

Але Глухів не задовольняв гетьмана: він хотів перенести столицю до

Батурина, над рікою Сеймом. Скасування гетьманства в 1764 році"

поклало всьому край.'"

Проф. О. Оглоблин дає таку характеристику гетьманування Ки-

рила Розумовського: «То була епоха, що з повним правом може бути

названа ім'ям Розумовського. Це була доба останнього піднесення

старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зросту

Лівобережної України і буяння української національно-політичної

думки, доба блискучого розквіту української культури та мистецтва.

Маестатична постать останнього гетьмана Сгарої України, . . . який

поводився як справжній володар, його далекосяжні династичні пля-

ни, блиск глухівської гетьманської резиденції, Грандіозний плян від-

новити українську столицю в Батурині, з його «национальньіми

строениями», проект заснувати там перший університет на Україні,

яскраві твори української національної історіографії .. ., утворення

поважного кола української патріотичної інтелігенції — все це було

відповіддю старої Гетьманської України на ту навалу московського

імперіялізму, яка невблаганно сунула на Україну, загрожуючи її

державній автономії і кінець-кінцем — існуванню української нації

та її культури».'"

Катерина скасувала гетьманство, але їй не вдалося затерти па-

м'ять про гетьманів. Як привид, виникала ця пам'ять, і час від часу

Україна вимагала поновлення гетьманства. Змінялися бажані канди-

дати, але ідея не вмирала. Деякий час у колах української старшини

вважали за кандидата Андрія Гудовича, а потім сина Катерини II,

Павла, який увесь час правління матері залишався «не у дел», бувши

Осередком опозиції проти Катерини. Коли на пресгіл встуіив Павло,

кандидатом стали вважати другого його сина, Константина, а реген-

том при ньому — А. Гудовича. Ще більше показово: 1767 року, коли

Катерина II скликала «Комісію для складання нових законів» і дала

право всім станам імперії вислати своїх депутатів з наказами для

виборців, в Україні пролунав загальний клич: «гетьмана!»

Було багато причин, які викликали ліквідацію гетьманства. На-

самперед — зміни на царському престолі. 1761 року померла цариця

Єлисавета. Після її смерти короткий час правив її племінник, син

гольштайнського герцога, Петро III. Він припинив війну з Прусісю,

тим врятувавши її від загибелі, і, в інтересах своєї батьківщини,

Гольштайнії, розпочав війну з Данією. В Україні проголошено набір

охотників для «гольшайнського корпусу», до якого вступило кілька

тисяч українців. Взагалі за правління Єлисавети і ще більше за Пет-

ра III Гольштайн став відігравати в Україні помітну ролю: чимало

старшинської молоді служило при гольштайнському дворі. Петро III

виявляв симпатії до України, але в 1762 році його скинуто з престола

і вбито. На престіл вступила його жінка, німецька принцеса, під іме-

нем Катерина II. Вона послідовно провадила принцип централізації

управління і поспішала скасувати автономію окремих народів, що

входили до складу Російської імперії. Першим мало бути, на її дум-

ку, скасовано гетьманство.

У таємній інструкції генерал-прокуророві князеві О. Вяземському

писала вона так: «Малоросія, Ліфляндія, Фінляндія — провінції, які

правляться дарованими їм привілеями; порушити ці привілеї відразу

було б незручно, але не можна й вважати ці провінції за чужі; пово-

дитися з ними, як з чужими землями, була б явна дурниця». Тому

треба було лагіднішими способами привести до змосковлення цих

земель.'" Це була програма Катерини II, якою вона керувалася.

Можливо, що прискорили скасування гетьманства події, які хви-

лювали старшину уже протягом кількох років. Це було питання про

наступника гетьмана. За останні 110 років вже чотири рази виникали

спроби створити спадкове гетьманство, але вони давали тільки не-

гативні наслідки: спроби передати булаву спадковим наслідникам,

синам Богдана Хмельницького, братові Дем'яна Многогрішного, си-

нам Івана Самойловича, племінникам Івана Мазепи. На відміну від

Мазепи, що мав тільки племінників, Розумовський мав синів.

Року 1761 в деяких політичних колах Петербургу виникла думка

передати булаву після Рооумовського Андрієві Гудовичеві, генерал-

адьютантові та улюбленцеві Петра III. Цей проект, можливо, вплинув

на дальші події: Розумовський з табору нового імператора перейшов

до табору прихильників його дружини і сприяв переходові престолу до

неї.'" З другого боку чутки про нового кандидата поглибили бажання

старшини, яка була зв'язана тісніше з Розумовським, порушивши

питання про встановлення спадкового гетьманства. Написали пети-

цію до Катерини II, в якій просили її затвердити тетьманську владу

за нащадками Кирила Розумовського. А слідом за цією петицією

яезадоволені нею старшини склали протест проти передачі гетьма-

нату родові Розумовських. Жадне з угруповань не уявляло собі, що

гетьманство буде знищене."*

Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Розумовського до

Петербургу і поставила йому вимогу «добровільно» зректися геть-

манства, що він і зробив. Року 1764 проголошено маніфест, в якому

повідомлялося, що Кирило Розумовський добровільно зрікся свого

посту задля «користи» народу. В Україні поновлювалося в третій

раз Малоросійську Колегію з президентом в характері генерал-гу-

бернатора.

Таким чином 1764 року Катерина здійснила плян, про який пи-

сала ще кілька років перед тим: зробити так, «щоб сама назва гетьма-

нів зникла, а не те, щоб якусь особу вибрали на цей уряд». Кирило

Розумовський дістав як компенсацію рангу фельдмаршала і значні

маєтки в Україні. Але жив він після скасування гетьманства в Пе-

тербурзі або за кордоном, бо Катерина побоювалась, що особа колиш-

нього гетьмана може викликати в Україні неспокій. Проте, позбавле-

ний булави, примушений жити далеко від Батьківщини, Розумовсь-

'юій залишився українським патріотом, і пишний двір його став осе-

редком, який залюбки відвідували українці.

ПРЕЗИДЕНТ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГІЇ ТА ГЕНЕРАЛ-

ГУБЕРНАТОР П. РУМЯНЦЕВ

Третя Малоросійська Колегія складалася з восьми членів: чоти-

рьох українців і чотирьох росіян. Згідно з загальною інструкцією Ру-

мянцев мусів пильнувати, щоб не відчувалося різниці між росіянами

та українцями, і взагалі вживати всіх заходів, щоб затерти між ними

національну різницю. Румянцев одержав від цариці таємну інструк-

цію, в якій наказано обережно, але систематично нищити українські

національні права та зольності і поступово підготовляти населення до

загальноросійського ладу. Фактично вся влада була зосереджена в

руках президента Колегії.

Румянцев був цікавою постаттю XVIII століття. Народня оігігія

вперто вважала його за нешлюбного сина Петра 1. Офіційним бать-

ком його був комендант одної з українських фортець. Румянцев мав

добру освіту і великі маєтки. Він добре знав умови життя в Україні і

мав широкі зв'язки серед старшини.

Здійснити таємну інструкцію Катерини II було тяжко. Економіч-

ний і соціяльний стан України був хаотичний. Протягом останніх ро-

ків, за гетьманування Розумовського, з надзвичайною швидкістю ве-

личезні обшири державних земель, на яких мешкали вільні поспо-

литі, переходили до старшини, а це створювало з неї упривілейова-

ний заможний стан людности; одночасно з тим вільні посполиті обер-

талися на залежних від землевласників селян. Це був уже великий

крок до закріпачення селянства. Мобілізація земельної власности про-

вадилася так швидко, що кадастри, укладені 1729 року — «Генеральні

слідства про маєтності в полках» — вже не відповідали дійсному ста-

нові, внаслідок чого доводилося укладати час від часу додаткові.

Року 1765 Румянцев наказав перевести генеральний опис усієї

Гетьманщини: кількосте землі, людности, худоби, підприємств і т. д.

Протягом трьох років переводили опис, викликаючи загальне хви-

лювання селян, які побоювались, що це погіршить їхнє становище.