6 Червня 1918 року порохових складів на передмісті Києва, в Зві-

ринці. Сила вибуху була така велика, що коло 10.000 людей зали-

шилися без притулку, а коло 1.000 було поранених та забитих.

ЗІ липня в Одесі стався вибух на складі набоїв. 14 червня в Києві

загорілось 35 дров'яних складів, наслідком чого загинули в оті па-

ровий млин, спиртовий завод, фанерна фабрика і коло 10.000 людей

залишилися без даху над головою. ЗО липня російський ес-ер Дон-

ской кинув бомбу в німецького фельдмаршала Айхгорна і забив

його та його адьютанта. Без кінця підготовлялися атентати на Геть-

мана.

Все це викликало в столиці панічний настрій, який тяжко відби-

вався на всьому житті.'"

Становище погіршувало взаємне недовір'я між урядом та насе-

ленням. Це недовір'я підсилювалося внаслідок антиурядової пропа-

ґанди з одного боку і помилок уряду — з другого. Майже в кож-

ному міністерстві були урядовці, наставлені вороже до нового ре-

жиму. Це ненормальне становище виявлялося назовні страйками

в міністерствах. Не було внутрішнього контакту між вищим урядом

та місцевою адміністрацією, більша частина якої також ставилася

вороже до нової влади: одні — як прихильники Центральної Ради,

інші — як прихильники большевиків. Поволі відбувалася заміна

місцевої адміністрації новою: призначалося людей не-соціялістячних

партій, ворожих большевизмові і — за обставинами часу — германо-

фільської орієнтації. Переважне місце приділяли земським діячам,

але було чимало урядовців царських часів, що викликало незадово-

лення національно-свідомих українців, здебільша соціялістів.

4. Діяльність гетьманського уряду

Не зважаючи на всі ускладнення та тертя, в міністерствах ішла

невпинна праця.

У галузі зовнішньої політики міністрами були — М. Василенко

і Д. Дорошенко. Головним завданням було налагодити визнання

Української Держави іншими державами. Перше місце серед євро-

пейських держав належало Німеччині.

Проте, безперечні спільні інтереси обох цих держав не відпові-

дали поводженню місцевої військової окупаційної влади, яка своїми

надмірними вимогами викликала гострі конфлікти. Тому гетьман-

ський уряд добився перенесення безпосередніх стосунків з вищою

німецькою владою до Берліну. Подорожі до Берліну голови кабінету

міністрів Ф. Лизогуба та самого Гетьмана (4. ЇХ — 17. IX 1918 р.)

дуже сприяли зміцненню відносин Німеччини та України й викли-

кали низку прихильних до України відгуків в німецькій пресі.

Складнішими були відносини з Австро-Угорщиною, яка відмо-

вилася ратифікувати Берестейський дого р, занулювала під впли-

вом Польщі таємні статті договору відносно утворення коронного

краю зі Східньої Галичини та Буковини й намагалася відступити

Холмщину Польщі.

Гетьманський уряд наладнав добрі відносини з урядами менших

держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фін-

ляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Велися переговори

з невтральними державами — Швайцарією, Еспапісю, Данією, Шве-

цією, Голляндіею, Норвегією, Італією, Персією. Але Німеччина та

Австро-Угорщина рішуче запротестували, коли влітку 1918 року

Україна хотіла нав'язати відносини з державами Антанти — Фран-

цією та Англією."'

Окреме місце належить дипломатичним відносинам з совстським

урядом. Берестейським договором Москва була зобов'язана укласти

мир з Україною. Делегація для укладення мирового договору в числі

понад 20 осіб з'явилася з Москви до Києва вже після перевороту.

Головою її був X. Раковський, заступником — Д. Мануїльський. Го-

ловою української делегації був професор С. Шелухин, заступни-

ком — 1. Кістяковський, а з 10 серпня — П. Стебницький. Перего-

вори провадилися українською та російською мовами з допомогою

перекладачів. Обговорювано справу припинення воєнних дій. справи

фінансів, транспорту, поштових зносин, обміну полоненими, справи

економічних та культурних стосунків. Найгострішим було питан-

ня кордонів.

Наприкінці літа большевики знайшли підтримку збоку Україн-

ського Національно-Державного Союзу, який підготовляючи повстан-

ня проти гетьманського уряду, звернувся до них по допомогу. Коли

повільно, з допомогою російських і українських перекладачів ішли

офіційні переговори, в помешканні товариша міністра фінансів В. Ма-

зуренка, без перекладачів, X. Раковський та Д. Мануїльський, з одного

боку і В. Винниченко та М. Шаповал, з другого — обговорювали умо-

ви повстання. За військову допомогу (посилення розвідчої діяльно-

сти на фронтах, що мало відтягти увагу німців) Український Націо-

нально-Державний Союз обіцяв легалізацію в Україні комуністичної

партії."

На початку жовтня 1918 року мирові переговори було припинено.

Раковський виїхав до Москви, а Д. Мануїльський залишився в Києві

для підпільної роботи проти українського уряду. X. Раковський у сво-

їй статті визнавав, що советська делегація підтримувала в Києві ко-

муністів і обмірковувала з ними справи державного перевороту.""

Міністерство внутрішніх справ викликало найгострішу критику.

Гетьманський уряд призначив на пости губерніяльних та повітових

старост, переважно місцевих поміщиків, земських діячів та суддів.

Осіб, які служили на адміністративних посадах за старого режиму,

було призначено на всю Україну 3-4, — пише дослідник історії цієї

доби Д. Дорошенко."' Проте, якраз це питання було найбільш бо-

лючим."' Ці адміністратори, хоч і були досвідченими земськими дія-

чами і, за невеликим вийнятком, українцями, не належали до так

званих «свідомих українців», за яких у той час вважали членів со-

ціялістичних партій, і тому, з погляду соціялістів, вони були реак-

ціонерами.

Становище місцевої адміністрації ускладнювалося ще більше

спадщиною Центральної Ради. Вище була вже згадка про те, як

з приходом в Україну німців та австрійців почалася аграрна реак-

ція: волинські та подільські поміщики почали організовувати «ка-

ральні загони», які стягували з селян забране за попередній час

і компенсацію за знищене майно. Німці та австрійці не перешкоджа-

ли цим каральним експедиціям, навіть допомагали їм. Ці самочинні

розправи ширилися в першому періоді існування гетьманського

уряду, який не мав фактичної сили припинити їх, і минуло кілька

тижнів, поки нова адміністрація спромоглася покласти край анар-

хії; але ввесь одіюм «каральних експедицій» упав на гетьманський

Уряд^

Величезне значення мало земельне питання. Ухвалений ЗІ січня