Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НАТАЛІЯ ПОЛОНСЬКА.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

6. Західня україна в 1918 році

а) Галичина. Проголошення Української Народньої Респуб-

ліки 22 січня 1918 року знайшло гучний відгомін у Західній Україні,

хоч тоді не можна було думати про конкретне об'єднання всіх україн-

ських земель. Ще більше враження справив Берестейський договір з

його таємним додатком, який, внаслідок необережности О. Севрюка

став відомий полякам. Австрія не виконала умови Берестейського до-

говору і не створила автономного краю.

Коли у вересні 1918 року скапітулювала Болгарія й коли було

ясно, що Австро-Угорщина захитусться, в Галичині почали вживати

заходів, щоб перебрати владу на випадок розвалу Австро-Угорщини.

З цією метою наприкінці вересня створено у Львові Військовий Ко-

мітет, який почав гуртувати військових людей по повітах.

З початку жовтня 1918 року почали підготовляти політичне

управління Галичиною. Відбувалися конспіративні зібрання діячів

різних партій, на яких намічали людей, що мали зайняти адміні-

стративні пости на випадок зміни влади. Взагалі події, що відбува-

лися у вересні — жовтні того року в Галичині, показують, яка гли-

бока різниця була між Наддніпрянською Україною і Галичиною: ре-

волюція застала на Наддніпрянщині людей, пригнічених двосотлітнім

російським абсолютизмом, а в Галичині люди були вже призвичаєні

до парляментаризму.

18 Жовтня Українська Парляментарна Репрезентація скликала

у Львові загальні збори політичних і громадських діячів Галичини

і Буковини; на зборах були присутні митрополит Андрей Шептиць-

кий та єпископ Г. Хомишин, посли до австрійського парляменту,

члени галицького та буковинського сеймів, делеґати від політичних

партій Галичини та Буковини. На зборах обрано Українську Націо-

нальну Раду, яка мала бути політичним репрезентантом україн-

ського народу Австрії та Угорщини. Українська Національна Рада

проголосила, що Галичина, Лемківщина, північно-західня Буковина

та українські землі північно-східньої Угорщини мають стати Укра-

їнською Державою і закликала національні меншини на цих тери-

торіях вислати своїх представників до Української Національної

Ради. Вирішено укласти конституцію на демократичних засадах. ^

Кардинальним питанням того часу було об'єднання з Гетьманською

Державою.бо вирішення цього питання в той або інший бік вирішу-

вало долю всієї України.

Протягом цілого жовтня йшли переговори між діячами Україн-

ської Національної Ради, головно секретарем її С. Бараном, з допо-

могою Січових Стрільців, з Національним Союзом — і Галичина

була в курсі підготови повстання проти Гетьмана.""

На зборах УНРади 18 жовтня 1918 року С. Баран виголосив до-

повідь на тему: «Чи нова держава мас змагатися до злуки з Укра-

їнською Державою над Дніпром негайно?» Дискусія після доповіді

тривала 12 годин і наслідком її було рішення не проголошувати дер-

жавної єдности з Гетьманською Україною. Тодішній посол Україн-

ської Держави в Відні В. Липинський теж радив залишити питання

злуки відкритим. Є. Петрушевич заявив, чому вирішено не злуча-

тися з Гетьманською Державою: в «пунктах», оголошених прези-

дентом Вілсоном, забезпечувалося народам Австро-Угорщини право

самовизначення (п. 10), а всю «Росію» трактувалося як єдиний «на-

род», отже злука з Гетьманською Україною загрожувала б Східній

Галичині опинитися теж під «єдиною Росією» (п. 6). Впливала на це

рішення і німецька окупація, до якої Провід Української Національ-

ної Ради ставився негативно.""

Польське Коло, яке було загальним представництвом Австрії

в Галичині, мало перебрати всю владу. Воно спиралося на допомогу

намісника Австрії генерала Гуйна і мало полки, в яких були вояки

неукраїнці. Поляки утворили 28 жовтня Ліквідаційну комісію, яка

мала зліквідувати всі австрійські установи й передати їх польським.

Українська Національна Рада добилася від австрійського уряду зго-

ди на передачу влади українцям і вночі проти 1 листопада Військо-

вий комітет, під пізнішим проводом полк. Д. Вітовського, зайняв всі

урядові будинки та стратегічні пункти Львова і арештував наміс-

ника генерала Гуйна. Вранці 1 листопада Львів був в українських

руках. Але після того почалася збройна боротьба з польськими вій-

ськами."" Українських військ було замало, і тому 6 листопада О. На-

зарук та М. Шухевич, делегати Української Національної Ради при-

були до Києва просити у Гетьмана допомоги. Гетьман запропонував

їм відпустити Січових Стрільців, які мали «самовільно» перейти

Збруч. Але проти цього виступив В. Винниченко, який хотів вико-

ристати Січових Стрільців для збройного повстання проти Гетьмана,

і переконав делегатів, щоб просили у Гетьмана тільки половину

стрільців."'

9-го листопада 1918 року Українська Національна Рада вирішила,

що Західня Україна має бути окремою — Західньо-Українською

Народною Республікою (ЗУНР) на чолі з головою Секретаріяту К.

Левицьким. Так, замість єдиної Української Держави, з'явилося дві,

і на цьому багато втратили обидві частини.

Боротьба з Польщею була не під силу галицьким військам. Бої

за Львів тривали до 22 листопада, коли українські війська захи-

щали місто. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. У переговорах ви-

явилося, що поляки не погодяться віддати жадного клаптя землі,

але пропонували дати Галичині широку автономію."*

Війна продовжувалася із змінним успіхом, але Львів увесь час

залишався в польських руках; в польських руках було й одинад-

цять українських повітів. В кінці грудня 1918 року Державний Секре-

таріят ЗУНР переїхав із Тернополя до Станиславова, де зібралася

Українська Національна Рада. Створено Відділ Ради з 10-ти членів,

який виконував колегіяльно функції голови держави. Перший Дер-

жавний Секретаріят з К. Левицьким на чолі подався до димісії

і Українська Національна Рада покликала новий Секретаріят з С.

Голубовичем на чолі.'"

Галицькій армії бракувало зброї, а головне — старшин. Змобілі-

зовано було 100.000 вояків. До того ж 100.000 українських вояків ще

перебували в полоні в Італії.^" Але сили Галичини та Польщі були

нерівні: населення в Польщі було в 5 разів більше, вона була ліпше

забезпечена зброєю. Успіх ЗУНР могла мати тільки тоді, якби ді-

стала допомогу від Наддніпрянської України та держав Антанти,

але цієї допомоги не було.

б) Буковина. Буковина, як сказано вище, вислала теж своїх

представників на зібрання Української Національної Ради 18 жовт-

ня 1918 року, а 25 жовтня заснувала свою делегатуру УНРади —

Український Крайовий Комітет в Чернівцях. Буковинці виявили

велике соборницьке розуміння подій: не мавши власної армії, вони

відрядили відділ УСС, які прийшли з Наддніпрянщини до Львова,

коли там почалася боротьба з поляками. Буковина прагнула об'єд-

нання з Українською Державою у Києві. «Ідея соборности України

та й примату Києва стала діючою політичною силою на цій малень-

кій українській землі», — пише А. Жуковський.

Проте, заснувати власну державу буковинці не змогли й підпали

під владу Румунії: Буковина була надто слаба для боротьби з руму-

нами. 11-го листопада 1918 року румуни заволоділи вже Чернівцями.

Сен-Жерменська конференція в Парижі 1918 року признала всю Бу-

ковину Румунії.*"

в) Закарпатська Україна. Першою виступила на обо-

рону Закарпатської України еміграція в ЗСА. На з'їзді в Гомстеді

у липні 1918 року закарпатські українці висловилися за приєднання

Закарпаття до Галичини, але на з'їзді в Скрентоні у листопаді 1918

року більшість учасників з'їзду висловилася за приєднання Закар-

паття до Чехо-Словацької Республіки."*