34,2*/О, на Лівобережжі — 13,8*/о.°

Аграрна реформа викликала вороже ставлення збоку великих

землевласників, які боялися втратити робітників, та соціялісгів різ-

них напрямків, які розуміли, що ця реформа ліквідує сільський

пролетаріят.** В Україні лише поодинокі великі землевласники, як

Харитоненко, Терещенко, Чикаленко, Є. Журавський (губернський

маршалок Волині) — поставилися до неї сприятливо.

Великою хибою реформи Столипіна були високі ціни, за які пе-

редавалось поміщицькі землі селянам через Селянський Банк, і це

робило землі недосяжними для селянської маси.

Столипінська аграрна реформа відкрила можливість дальшого

переселення селян на вільні землі поза Уралом. Діставши землю

у власність і продавши її, селяни масово переселялися до Азії. Цей

рух помітно збільшився після 1906 року. Правда, багато селян по-

верталося звідти, не знайшовши відповідних умов для життя. Це

пояснює наступна таблиця (число' переселенців подано з цілої

Російської імперії):

Доба між революцією 1905 року та світовою війною 1914-17 років

характеризується зростаючою диференціяцією села. Верхівка селян,

статечні господарі скупчували в своїх руках землю, заводили госпо-

дарства вищого типу, користалися сільськогосподарськими маши-

нами, будували млини. У значній мірі на допомогу селянам прихо-

дили земства, переважно на Полтавщині, Чернігівщині, які органі-

зували «злучні» пункти з расовими розплідниками, виписували

сільськогосподарські машини, передаючи їх у тимчасова користу-

вання селянам або продаючи «на рати»; земства будували елева-

тори, організували збут збіжжя за кордон. Полтавське земство

придбало навіть власний пароплав для вивозу збіжжя. Земства

дбали про меліорацію, ліквідацію багнищ, ярів; засівали піщані про-

стори, організували асекураційні та допомогові банки тощо.

Для незаможних селян творили кустарні промисли різного роду,

які давали можливість підробляти, не кидаючи сільського госпо-

дарства та не виходячи з села. Для кустарних виробів, які здобули

велику славу Україні, організовано виставки, що сприяло прода-

жеві тих виробів як у межах Російської імперії, так і за кордоном.

Земства допомагали тим, хто виїздив з України.

Велику допомогу селу давали кооперативні заклади, підтриму-

вані державними банками та земствами. Вклади селян до сільських

банків зростали з такою швидкістю, що за 20 років піднеслися з

300.000.000 Рублів (по всій імперії) до 2.000.000.000 рублів."

Кооперація України мала відданих працівників, як «артільний

батько» Микола Левитський, який з 90-их років вів пропаганду ко-

оперативних організацій на селі й допомагав закладати коопера-

тивні артілі — хліборобські та ремісничі. Кооперативний рух роз-

гортався дуже швидко: у 1913 році на Київщині було 900, на По-

діллі — 600 споживчих товариств. Багато сприяли розгортанню ко-

оперативного руху В. Доманицький, М. Порш, В, Садовський. Вихо-

дили спеціяльні часописи — «Наша Кооперація», відбувались коопе-

ративні з'їзди. У кооперації боролися дві течії: одні кооператори хо-

тіли влити українську кооперацію у загальноросійську, інші — об-

стоювали окрему, українську організацію."

Революція 1905 року мала величезний вплив на розвиток укра-

їнського руху. Пожвавлення виявилося у заснуванні українських

часописів по всіх більших містах — у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі,

Лубнях, Катеринославі, Москві, Петербурзі. Почали засновувати

видавництва. У Петербурзі, під редакцією В, Доманицького, вийшло

перше повне видання «Кобзаря» Шевченка. У 1906 році переїхав зі

Львова до Києва М. Грушевський, перенісши з собою видання «Лі-

тературно-Наукового Вісника», навколо якого купчилися українські

, письменники. Журнал «Києвская Старина» перейшов на україн-

ську мову й змінив свою назву на «Україну».' Року 1907 засновано

у Києві Українське Наукове Товариство на чолі з М. Грушевським,

який зайняв перше місце серед українських наукових та політичних

діячів. Засновано в Україні кілька інших часописів: «Дзвін», «Укра-

їнська Хата», «Рідний Край», «Село», «Посів» та інші. Київ став

літературним осередком України.

З 1905 року почали викладати в університетах українською мо-

вою: в Одесі викладав О. Грушевський історію України, у Харкові

О. Сумцов — історію літератури. У Київському університеті курсів

української мови не було."

В Україні засновано нові високі школи: Комерційний Інститут і

Вищі Жіночі Курси — у Києві, Харкові, Одесі. Заходами земств

Україна вкрилася рясною мережею шкіл різних ступенів — почат-

кових, професійних, прогімназій. Земства Лівобережної України ба-

гато робили для поглиблення національної свідомости населення

У Полтаві влаштовували для вчителів курси українознавства, ні

яких викладали ліпші наукові сили. Влаштовували виставки укра-

їнського мистецтва. Кадри інструкторів давали консультації в осе-

редках скупчення кустарних виробів. ^Полтаві за проектом В. Кри-

чевського для Губерніяльної Земської Управи збудовано «Земський

Дім» —видатний зразок українського мистецтва. Взагалі була велика

різниця в усіх галузях культури між губерніями Лівобережжя, де

земства працювали з самого початку, і Правобережною Україною,

де введено їх у 1912 році.