24 Вози, Натикач та Рябий — II, Гаркуша — 44 кінні вози."'

• У самій Січі, на її форштадті, був великий базар з рядами крам-

ниць, які належали Кошеві або куреням. В цих крамницях торгували

козаки та чужинці. Січовий базар був осередком транзитної торгівлі.

До Підпільної доходили судна, навантажені різноманітним крамом,

з Туреччини, Греції — з винами, кавою, оливою, солодощами, тка-

нинами. Були базари і в інших містах.

Ще більше значення мала торгівля продуктами власного госпо-

дарства: хлібс^м, шкірою, маслом, салом тощо."*

Цілком зрозуміло, що, наслідком участи старшини в торгівлі, в

її руках зосереджувались значні грошові суми. Під час конфіскації

майна запорізької старшини у Калнишевського знайдено золота та

срібла на 42.520 рублів 95 копійок, у писаря Глоби — на 27.648 рублів.

Крім того у Калнишевського знайдено обліків на 8.988 рублів. Всі ці

гроші були в різних валютах. Глоба мав боргових розписок на 5.618

Рублів. Багато готівки мав дехто з козаків: Потапенко — 4.000 рублів,

Так у Запоріжжі творилася могутня з кожного погляду верхівка

старшина, яка зосередила в своїх руках значні матері-

яльйі багатства, займала провідні пости і тримала в своїх руках

До старшини приєднувалися заможні козаки. Поруч з цією

аристократією стояла маса козаків — «сіроми», «голоти», яка не мала

нічого, крім сорочки на тілі. Частина «голоти» мешкала в самій Січі,

Уревях., на утриманні Коша, а більша частина мешкала поза

cіччю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, в чу-

мацьких валках. Платню наймити одержували почасти грішми, але

головним чином натурою.

Наймити, яких називали «молодиками», в той же час рахувалися

в куренях і в разі війни виступали в похід, як козаки."'

війни у XVIII ст. бували рідко і не приносили такого збагачення,

як у XVII ст., коли після кожного наскоку козаки «вкривали шляхи

оксамитом». Залишалася злиденна допомога Коша (сучасники роз-

™°'^•™1 ЩО курінні кухарі варили саму тільки саламаху). Головним

Джерелом існування козаків-сіроми була праця. Цілком зрозуміло,

ЩО у сіроми заможне життя старшини, «отаманії», та деяких замож-

них козаків викликало заздрість, яку посилювала свідомість про

рівноправність усіх козаків." Не можна нехтувати психологією ко-

^?^^- Ц^ були люди, що вже раз у житті, а дехто й кілька разів,

"^*™ відякогось пана — лівобережного чи правобережного. Тікали

на Запоріжжя, щоб не робити на панів, бо чули, що там, на Запо-

ріжці, життя без панів, що там — «воля». І ось для того, щоб жити

«по-ліодському», треба знову ставати до праці —чи то на військо,

чи ва старшину, того ж таки пана, який одягається пишно, має

золоту зброю, господарство, табуни коней."'

-загрозливим симптомом того, що в соціальному відношенні на

поріжжі у 50-их і 60-их роках XVIII ст. не все було гаразд, була

Чротня, зустрічна хвиля втікачів, які з Запоріжжя йшли до

воросіиської губернії на новозасновувані «слободи». На це вказує

я про заселення», який встановлював запорожцям премію —

по її рублів. На це вказують офіційні акти про значний відсоток по-

озаків, що перейшли з Запоріжжя. Багато тікало також

на землі донських козаків."

Цих умов недоцінювали старші історики Запоріжжя, як А.

Скальковський та Д. Яворницький-Еварницький. Бо ці умовини

свідчать, що не могло бути на Запоріжжі ні едности, ні братерства,

не могло бути й «монолітности». А якщо цього не було, то не виклю-

чені були і всякого роду внутрішні заворушення та боротьба, яка

підточувала ввесь організм Нової Січі.""

Козаками не обмежувалося населення «вольностей». З давніх

часів частина його не була покозачена; це були селяни посполиті, що

мешкали в слободах. Деякі слобода були виключно посполиті, а знач-

на частина слобід мала мішане населення: були в них і козаки —

переважно родинні, одружені — були й посполиті. Обидві частини

мали своє осібне управління, своїх отаманів, які безпосередньо під-

лягали паланковому начальству. Посполиті виконували різні нату-

ральні повинності, служили наймитами в зимівниках, у війську,

косили сіно, давали підводи, платили певні податки. Всі ці обов'язки

були менші, ніж в інших частинах України, і до Запоріжжя тікали

посполиті з усіх країн. Кіш, за Нової Січі, в своїй новій економічній

політиці, прагнучи мати незалежне від Росії становище, сприяв

збільшенню слобід. Особливо за останні два десятиліття, коли точи-

лося змагання з російським урядом за землі: обидва сусіди стара-

лися якомога скоріше й рясніше залюднити прикордонні землі.

П. Калнишевський дуже добре розумів вагу заселення Запорозь-

ких «вольностей» та заведення власного хліборобства. Переселенців

між Тором та Ізюмом було так багато, що засновано нову, Барвіно-

стінківську паланку."' Того ж року Калнишевський наказав заселити

землі понад Дніпром біля порогів, бо йшли чутки, що там буде осе-

лений Самарський гусарський полк. 1772 року Калнишевський

наказав селити вихідців з Правобережної України слободами біля

гирла Вересніговатої, над річкою Інгульцем, «щоб сторонні не мали

можливости влазити до тих місць»."*

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В КОЗАЦЬКІЙ ДОБІ -частина2

ПОВСТАННЯ НА ЗАПОРІЖЖІ

БОРОТЬБА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ З «ВОЛЬНОСТЯМИ. ЗАПОРІЖЖЯ

ЗРУЙНУВАННЯ СІЧІ

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА ЗАХІДНЯ УКРАЇНА

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА ЗА ЧАСІВ РУЇНИ

КОЗАЦТВО НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ

ПАЛІЙ І МАЗЕПА

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА ТА ПИЛИП ОРЛИК

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ

ГАЙДАМАЧЧИНА

ПОВСТАННЯ НА ЗАПОРІЖЖІ

Клясові та соціяльні протиріччя на Запоріжжі, про які була мова,

виявлялися в низці повстань нижчих шарів козацтва проти старшини.

Не абияку ролю в цих повстаннях, як постійний фермент, відігравали

втікачі з Правобережної України. В 1730-их роках закінчувався

термін «слобід», якими заохочували польські пани селян з Лівобе-

режжя залюднювати землі Правобережної України, що були вилюд-

нілими після Прутського походу.

Запровадження кріпацтва по закінченні пільгових років викли-

кало ряд т. зв. гайдамацьких повстань. Невдача першого повстання