14. Інформаційні технології і програмні продукти

Інформаційний продукт – це відповідним чином оброблена і систематизована інформація, представлена у вигляді, придатному для використання або продажу (бази даних, програмні продукти та ін.)

Інформаційний продукт є однією із складових інформаційної технології, яка об’єднує апаратне забезпечення, програмне забезпечення, телекомунікації, системи управління базами даних та інші технологічні засоби зберігання, обробки і передачі інформації. Проте, найбільш важливою складовою інформаційних технологій є інформаційні продукти.

Інформаційні продукти постійно вдосконалюються за рахунок освоєння нових видів інформаційно-обчислювальних робіт і послуг; розробки окремих актуальних завдань, пов’язаних із соціальною сферою (пенсійне забезпечення, працевлаштування, екологія, приватизація тощо); адаптації розробок, впроваджених в інших організаціях; опрацювання і впровадження нових стандартів, технічних умов, нових технологій.

До матеріальної складової програмного продукту належать матеріальні об’єкти – носії, на яких записана комп’ютерна програма або база даних (дискети, CD-ROM і т.д.); до нематеріальної складової – авторське право. Згідно Закону України „Про авторське право і суміжні права” авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, на якому записана комп’ютерна програма або база даних, не залежать одне від одного.

За створення комп’ютерної програми авторам виплачується належна винагорода у вигляді основної або додаткової заробітної плати, а роботодавець може використовувати цю програму без укладання авторського договору, якщо вона призначена не для комерційної реалізації, а для використання „всередині” підприємства.

У випадку, коли необхідно відтворювати програмний продукт більш як в одному примірнику, його виробник повинен мати всі майнові права для відтворення і розповсюдження. Такі права можна одержати шляхом придбання ліцензії.

Предметом купівлі-продажу є певний обсяг майнових і немайнових прав на програму, які ліцензіар на компенсаційній основі передає ліцензіату. Це може бути здійснено шляхом продажу простої ліцензії на використання програмного продукту або виняткової ліцензії на його поширення.

При придбанні ліцензії на програмні продукти можуть використовуватись відомі форми розрахунків: роялті або паушальний платіж.

Найважливішим параметром є ціна програмного продукту. Її нижня межа визначається витратами на виробництво програми, упущеною вигодою, пов’язаною із відмовою від самостійного використання програми в разі її передачі посередникам для подальшого розповсюдження, можливість перетворення користувача в майбутнього конкурента, зростанням ризику від можливості несанкціонованого копіювання та розповсюдження. Верхня межа ціни визначається виходячи із оцінки приросту прибутку у користувача в разі використання програмного продукту, конкурентної ціни (якщо реалізується не унікальний, а поширений продукт), можливості самостійної розробки програми користувачем.

15. Нематеріальні активи підприємства, їх вартісна оцінка і амортизація

Нематеріальні активи - це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх вико­ристання в господарській діяльності з метою одержання до­ходу.

До складу нематеріальних активів включаються:

1. права, що з'являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки, свідоцтвами на знаки на товари і послуги, фірмове найменування;

2. права, що виникають внаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права та суміжних прав;

3. права на використання на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності;

4. права на користування земельними ділянками і природними ресурсами;

5. монопольні права на використання рідкісних ресурсів;

6. права, що з'являються внаслідок укладання з іншими суб'єктами ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності по­лягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробка.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промис­лові зразки засвідчується патентами.

Патент — виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Ліцензія — це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду. На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:

• роялті — періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди;

• паушальна виплата — фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди.

Методологічною підставою вартісної оцінки нематеріальних активів є базові принципи ціноутворення:

1) комплексного обліку трьох груп чинників: витрат, корисності для споживача, впливу конкуренції;

2) обліку чинників, що визначають сприйнятливість покупця до ціни нематеріального активу;

3) адекватності методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майна підприємства.

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням таких видів оцінок:

• за фактичною собівартістю (на основі первісної вартості під час їх придбання);

• за поточною відновною вартістю (на основі наявних цін та з врахуванням ринкової ситуації в процесі заміни відповідного об’єкта такої ж корисності);

• за поточною ринковою вартістю (на основі ціни продажу активу на ринку);

• за чистою вартістю реалізації (суми коштів, що може бути отримана під час конверсії нематеріального активу в національну чи іноземну валюту в ході господарської діяльності, за вирахуванням витрат на проведення операції).

Нематеріальні активи підприємства підлягають амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством самостійно, але не більше 20 років. Відповідно до цього терміну встановлюються норми амортизаційних відрахувань.