4. Організаційні форми підприємницької діяльності

У світовій практиці відомі такі форми підприємницької діяльності:

1 – одноосібне володіння – одна з найпростіших форм організації бізнесу, за якої усе майно належить одному власнику, який самостійно здійснює управління підприємством, вільно розпоряджається отриманим доходом та несе повну відповідальність за результати своєї діяльності. Як правило, власник підприємства одночасно виконує функції менеджера;

2 – партнерство (товариство) – передбачає об’єднання капіталів кількох фізичних або юридичних осіб, спільне управління підприємством, участь засновників в розподілі доходів та ризиків діяльності. Партнерство базується на договірних відносинах щодо участі кожного із засновників у справах товариства;

3 – корпорація – домінуюча форма підприємницької діяльності, за якої власниками підприємства є акціонери, які розпоряджаються прибутком та несуть обмежену розміром свого вкладу в статутний капітал відповідальність за результати діяльності підприємства. Функції власності та управління підприємством розподілені між акціонерами як співвласниками та менеджерами.

5. Договірні відносини у підприємницькій діяльності

У ринковій економіці організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет домовленостей, взаємні права та обов’язки сторін та можливі наслідки порушення умов договору. Результатом підписання договору є задоволення економічних інтересів усіх учасників.

У сучасній практиці застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий (засновницький) договір є письмовим документом, який засвідчує волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо заснування нової організаційної структури для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Даний вид договору набуває чинності з моменту державної реєстрації створеної організації.

Підприємницький (господарський) договір відображає згоду сторін щодо безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності у певній організаційно-правовій формі. Даний договір базується на комерційній основі.

Підприємницький договір складається з преамбули, основної та заключної частин. Преамбула (вступ до договору) має містити чітку назву договору; вказівку щодо місця і дати укладення договору; фіксування факту укладання угоди; повну юридичну назву сторін та їх скорочену назву за договором, при чому виробник записується першим, споживач – другим; посаду, прізвище, ім’я, по-батькові осіб, що підписують контракт із вказівкою на їх повноваження виступати від імені підприємства та представляти його інтереси.

Основна частина договору охоплює специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать: предмет договору та кількість товару; якість товару; ціна товару, систему знижок або націнок, якщо такі застосовуються; базові умови поставки; форма оплати; термін поставки; маркування, упаковка, тара; порядок здачі та прийому товару; відповідальність сторін; додаткові застереження. Специфічні умови є предметом ретельного обговорення партнерів. Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки: арбітражні приписи (застереження) та перелік форс-мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов’язань припиняється на час їхньої дії.

Обов’язковими атрибутами заключної частини договору виступають: юридичні адреси сторін; усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); підписи уповноважених осіб.

Укладення договорів та погодження його умов проходить дві стадії: надсилання пропозиції однієї сторони укласти договір (оферта) та прийняття даної пропозиції іншою стороною (акцепт). Офертою визначається пропозиція укласти договір, яка адресована одній або декільком особам, містить вказівку на істотні умови майбутнього договору та виражає твердий намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов’язаною договором в разі її прийняття. Оферта може бути “тверда” та “вільна”. Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір, якщо він надіслав свою згоду автору пропозиції. Вільну оферту надсилають однозначно кільком адресатам (потенційним партнерам), при цьому договір вважається укладеним із тим партнером, який підписав пропозицію, надіслав її автору та одержав від нього підтвердження угоди.

Взаємини між суб’єктами, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки. Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з партнерів, а конкретний прояв такої співпраці залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.