3. Планування виробничих інвестицій підприємства

Планування виробничих інвестицій підприємства здійснюється у два етапи:

1) визначення необхідного обсягу капіталовкладень на розрахунковий період – методика розрахунку залежить від економічної ситуації на ринку та фінансового стану підприємства та передбачає такі можливі варіанти:

• ринковий попит на продукцію підприємства задоволений повністю і відсутня потреба у збільшенні обсягів виробництва. Таким чином, на підприємстві здійснюється лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та цін на нього з врахуванням вартості його монтажу та ліквідаційної вартості засобів праці, що вибули з експлуатації;

• попит на продукцію підприємства постійно зростає, внаслідок чого виникає зацікавленість виробника у нарощенні обсягів виробництва продукції. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів шляхом проведення реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом;

• попит на продукцію підприємства раптово скорочується, що змушує виробника удосконалювати товарний асортимент або організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, проте враховують значні розміри капітальних затрат, пов’язаних із маркетинговими дослідженнями, проектуванням нових виробів, можливу диверсифікацію виробництва тощо.

2) вибір конкретних джерел фінансування капіталовкладень – здійснюється залежно від цілей та обсягів інвестування

Джерелами фінансування капіталовкладень виступають:

• власні кошти – частина нерозподіленого прибутку, амортизаційні відрахування, дохід від продажу частини основних фондів та реалізації надлишків товарно-матеріальних запасів, іммобілізація в інвестиції оборотних коштів тощо);

• позикові кошти – інвестиційний кредит (банківський, комерційний, лізинговий, податковий, міжнародний), емісія облігацій;

• залучені кошти – емісія акцій; внески членів трудового колективу.

4. Методи оцінки ефективності капіталовкладень

Одним із найбільш важливих етапів в процесі інвестування є визначення ефективності вкладання інвестицій, організаційною формою якого виступає інвестиційний проект.

Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та по­рівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних за­трат (Ер):

, або

де ∆П — приріст прибутку підприємства у випадку вкла­дення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне пере­оснащення, грн.;

П — загальна сума прибутку для новостворюваних об'єк­тів, грн.;

К — загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчис­лити також через ефективність використання виробничих фондів:

2. Строк окупності капіталовкладень (Тр), який є оберне­ним показником до Ер:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен. У наших розрахунках прийматимемо Ен = 0,15. Якщо Ер>Ен, то вкладення капіталу вважають доцільними.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкла­день є мінімум приведених витрат (Зприв):

Зприв. = Сі + Ен х Кі→min

де Сі — собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

Kj — капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

Зприв можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капітальних затрат (Ток.р) по певному варіанту обчислюється:

, років

де К1,К2 – сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.

С1,С2 – собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто від­різняються один від одного розподілом загальної суми капіта­ловкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу.

Повні витрати на будівництво складаються із абсолютної суми капіталовкладень і втрат від їх "заморожування".

Капітальні витрати, які визначені з врахуванням строку їх "заморожування" і недоотриманою у зв'язку із цим віддачею, називають приведеними капітальними витратами (Кприв). При­ведення капітальних вкладень до певного року здійснюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (α):

де Епр - норматив приведення різночасових витрат, що дорівнює 0,1 (ставка дисконту);

t΄ - кількість років, що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

Якщо капітальні вкладення мають місце до розрахункового року, то вони приводяться до нього шляхом множення на α:

, грн.

де Kt - капітальні витрати у t-му році їх освоєння, грн.;

Т - загальний термін освоєння капіталовкладень, років.

Якщо капіталовкладення здійснюють після розрахункового року, то вони приводяться до нього шляхом ділення на α:

, грн.

К_прив визначають по кожному із можливих варіантів роз­поділу капіталовкладень по роках і найкращим вважається той варіант, в якому Кприв є мінімальними.

Співставність капітальних витрат і ефекту досягається шляхом врахування розриву в часі (лагу) між здійсненням капітальних вкладень і одержанням ефекту.

Тривалість будівельного лагу (Лб) обчислюється за форму­лою:

Лб = а₁ х Т + а₂ х (Т - 1) + ... + а_t, років,

де а_1, а_2,...at — доля капітальних вкладень в процентах до кошторисної вартості за 1,2 ... Т-ий рік загальної тривалості будівництва.

В ринкових умовах оцінку ефективності виробничих інвестицій здійснюють за допомогою динамічних методів оцінки.

Динамічні методи оцінки ефективності інвестицій представлені такими показниками:

1) Чиста теперішня вартість (NPV), яка характеризує абсолютну суму ефекту від здійснення інвестицій та визначається як різниця між сумою дисконтованих грошових потоків, одержаних за період функціонування проекту, та сумою інвестицій, необхідних для його реалізації. Проект варто реалізовувати, якщо значення показника більше нуля.

2) Індекс рентабельності (PI) – відносний показник, який характеризує ефективність інвестицій та показує рівень доходів на кожну одиницю інвестованих коштів. Вкладення інвестицій є ефективним, якщо значення показника більше одиниці.

3) Внутрішня норма дохідності (IRR) характеризує максимально допустимий рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту та визначає вартість інвестиційних ресурсів, при якій забезпечиться рівність доходів і витрат проекту. Підприємство може реалізовувати інвестиційний проект лише тоді, коли ціна авансованого капіталу не перевищуватиме внутрішньої норми дохідності.

4) Дисконтований термін окупності інвестицій (DPP) характеризує тривалість періоду повернення інвесторам вкладених коштів та розраховується шляхом ділення обсягу інвестицій на середню суму дисконтованих грошових потоків. Період окупності має знаходитися в межах розрахункової тривалості проекту, для якого залучаються інвестиції.