3. Розрахунок кошторису витрат на виробництво

Основною ознакою класифікації витрат є їх класифікація за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються від­повідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однако­вими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Кошторис витрат на виробництво – це загальні витрати підприємства, пов’язані із виробництвом та реалізацією продукції у плановому році, незалежно від того, на які потреби вони були використані.

Мета складання кошторису витрат на виробництво - вста­новлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.

Кошторис узагальнює витрати виробництва за усіма видами використаних ресурсів, стадіями виробничої діяльності, рівнями управління та іншими напрями витрат.

Кошторис виробництва продукції формується на основі економічних елементів:

• матеріальні витрати – вартість витрачених на виробництво (крім продукції власного виробництва) сировини, основних та допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива та енергії, запасних частин, тари та інших матеріалів;

• оплата праці – витрати на виплату заробітної плати працівників як основну, так і додаткову, а також усіх компенсаційних виплат;

• відрахування на соціальні заходи – витрати на сплату єдиного соціального внеску як елементу соціального страхування працівника;

• амортизація – сума нарахованої амортизації основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних засобів;

• інші операційні витрати – витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередньо перерахованих витрат.

На основі кошторису витрат розраховують собівартість валової, товарної, та реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції обчислюється за елементами витрат, які відображені у кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включаються у виробничу собівартість продукції, зокрема, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Собівартість товарної продукції визначається коригуванням валового випуску, розрахованого за виробничою собівартістю, на зміну залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом коригування виробничої собівартості товарної продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

4. Калькулювання витрат на виробництво продукції

Калькулювання собівартості продукції - це процес обме­ження собівартості одиниці продукції.

Калькулювання витрат здійснюється за статтями калькуляції.

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціо­нальною роллю у виробничому процесі та місцем виникнення. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

Калькулювання собівартості продукції передбачає вибір об’єкта калькулювання, калькуляційної одиниці та методу калькулювання.

Об’єкт калькулювання – це продукт виробництва конкретного підприємства, його підрозділів, стадій виробництва, за яким проводять розрахунок його собівартості. Таким об’єктом може бути готовий виріб або група виробів, окрема деталь, вузол, напівфабрикат.

Калькуляційна одиниця виступає вимірником об’єкту калькулювання (одиниця його кількісного виміру). Ними можуть бути тонни, метри, штуки, кілограми тощо.

Процес калькулювання потребує застосування певних методів, який передбачає застосування окремих прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх на окремий об’єкт калькулювання.

Методами калькулювання є калькулювання за повними та змінними витратами.

Калькулювання за повними витратами передбачає включення до собівартості продукції всіх витрат, які пов’язані із виробництвом та реалізацією продукції: виробничих, адміністративних, збутових та інших операційних витрат підприємства. Непрямі витрати розподіляються за конкретними об'єктами (виробами, процесами, підрозділами) пропорційно до певної бази розподілу (виробнича потужність, фонд основної зарплати, випуск продукції тощо).

Калькулювання за змінними витратами (Direct Costing) ґрунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цього методу до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати.

Калькулювання продукції проводиться за окремими калькуляційними статями:

1. сировина і матеріали – вартість усіх матеріальних ресурсів, використаних на виробництво конкретного виду виробу, включаючи транспортно-заготівельні витрати, за мінусом вартості реалізованих зворотних відходів;

2. паливо та енергія на технологічні цілі;

3. заробітна плата виробничих робітників – витрати на оплату праці та інші виплати робітникам, зайнятим безпосередньо у виробництві конкретного виду продукції;

4. розмір єдиного соціального внеску;

5. загальновиробничі витрати, які пов’язані із управлінням, організацією та обслуговуванням виробництва, які розподіляються між окремими видами продукції пропорційно базі розподілу;

6. адміністративні витрати – відображають загальногосподарські витрати, пов’язані із управлінням та обслуговуванням підприємства;

7. витрати на збут – охоплюють витрати підприємства, здійсненні ним на реалізацію продукції, утримання підрозділів, які займаються збутом, рекламу, доставку товарів;

8. інші операційні витрати – до них відносять собівартість реалізованих виробничих запасів, необоротних активів, які утримуються для продажу; відрахування на стоврення резерву сумнівних боргів; втрати від знецінення запасів; втрати від операційнх курсових різниць; визнані економічні санкції; втрати від операційних курсових різниць тощо.

Сума перших пяти позицій формує виробничу собівартість одиниці продукції, а усіх статей разом – повну собівартість.