36. Пантеїстична основа вчення б. Спінози про природу.

Субстанція для Спінози — це Бог. Водночас Бог ототожнюється з природою. Спінозівський Бог не має нічого спільного з Богом християнської, іудейської чи будь-якої іншої релігії, де він постає як жива особистість, що має власний розум, волю і стоїть поза створеним нею світом. Бог Спінози — це внутрішня щодо природних речей причина, що не діє на них іззовні й практично нічим не відрізняється від них. Його могутність — це закони і необхідність самої природи. Він і є ця природа, взята в її необхідності та безконечності.

Такі погляди на природу і Бога характеризували світогляд Спінози як матеріалістичний та атеїстичний.

Зводячи Бога до природи, Спіноза, однак, не ототожнював природу з матерією. Тільки у випадку такого ототожнення його світогляд без жодних застережень можна було б охарактеризувати як матеріалістичний. Але ж у Спінози матеріальне буття є лише одним із безконечних вимірів природи. На відміну від Декарта, за яким у природі панує лише тілесна субстанція, у Спінози природа має безконечну кількість атрибутів. "Я розумію під природою не одну лише матерію та її стани, але, крім матерії, й інше безконечне". Світогляд голландського філософа точніше можна було б визначити як пантеїзм, причому натуралістичний. Цей натуралізм багато в чому близький до матеріалізму. За конкретно-історичних умов XVII ст. він фактично виглядав як матеріалізм.

Отже, субстанція, або природа, не зводиться Спінозою до суто тілесного, матеріального буття. Протяжність є лише одним з безконечних атрибутів субстанції. Другим таким атрибутом є мислення. Саме в аспекті цих двох атрибутів людський розум і пізнає субстанцію. Відповідно природа, Бог, субстанція, з одного боку, виступає як річ протяжна, а з іншого — як річ мисляча. Важливо підкреслити, що це — не різні субстанції, а лише різні способи уявлення, репрезентації єдиної природи. "Субстанція мисляча й субстанція протяжна, — писав Спіноза, — утворюють одну й ту саму субстанцію, яку розуміють в одному випадку під одним атрибутом, а в іншому під другим". Що ж до стосунків між ними, то Спіноза навіть не намагався пояснити духовне через матеріальне або навпаки. Між ними не існує причинного зв'язку, а питання про первинність якогось із цих начал втрачає будь-який сенс, бо мислення і протяжність як такі не мають самостійного значення і є лише виявами єдиної природи — субстанції.

Пантеїзм Спінози є важливим поняттям, що завершує його вчення про єдину субстанцію. На підставі вище розглянутих питань можна зробити висновок, що під Богом Спіноза розуміє субстанцію з її нескінченними атрибутами; світ, навпроти, складається з модусів - нескінченних і кінцевих. Однак, одні без інших існувати не можуть, все неминуче має причинно-наслідковий зв'язок із природою Бога, нічого не існує випадково й світ є необхідним наслідком Бога

Варто помітити, що поняття природи у Спінози розуміється інакше, ніж декартівська природа, обмежена двома субстанціями. Тому що Спіноза показує, що Бог здійснюється в природі (за допомогою атрибутів і модусів), природа ж - це і є прояв форм Бога. Отже, Бог є іманентна причина всіх речей, а не діюча ззовні. Деяка частина Бога присутня у кожній речі. Відбувається єдність природи Бога й сутності. Тому що прояв Бога відбувається через незліченну кількість атрибутів і модусів, то, отже, ці нескінченні прояви вичерпують Бога, і це означає, що всі речі вже створені

Далі розглянемо поняття природа. У навчанні Спінози це поняття підрозділяється на «природу породжуючу» і «природу породжену». Природою, що породжує (natura naturans) Спіноза називає Бога, а природою породженою (natura naturata) він називає світ, отже, породжуюча природа - це причина, а породжена природа - наслідок цієї причини, що, однак, містить причину усередині себе. Можна сказати, що причина іманентна стосовно об'єкта. У свою чергу, об'єкт іманентний стосовно своєї причини за принципом: усе в Бозі.

Під природою, що породжує варто розуміти «те, що існує саме в собі й виявляється саме через себе, іншими словами, такі атрибути субстанції, які виражають вічну й нескінченну сутність Бога, оскільки Він розглядається як вільна причина» (вільна в тому розумінні, що залежить тільки від власної природи). «Під породженою природою Спіноза розуміє все, що треба з необхідності природи Бога, іншими словами, - кожного з Його атрибутів, тобто всі модуси атрибутів Бога, оскільки вони розглядалися як речі, які існують у Бозі й без Бога не можуть не існувати, не бути уявлені».

Таким чином, ми бачимо, що є дві зовсім різні природи: що породжує й породжена

природа, Що Породжує, - Бог, що існує сам через себе (тобто причина самого себе) і сам у собі, як прояв в атрибутах, тобто прояв атрибутів - це і є нескінченною причиною Бога. Бог є також вільна причина, тому як діє за законами своєї природи без або примуса. А тому що все випливає з необхідності божественної природи, Бог є іманентна причина речей. Бог не є зовнішнім по відношенню своїх дій

Породжена природа - світ, що випливає з необхідності природи Бога й атрибутів, тобто світ випливає із зовнішнього й з необхідності природи Бога. Світ є породжена природа.

Отже, пантеїзм Спінози полягає в тім, що Бог проявляє себе у всьому (у кожній речі) і є присутнім у всьому, діє як іманентна причина, не будучи зовнішнім стосовно усього світу. І оскільки нічого поза Богом не існує, тому що все перебуває в Ньому, то концепцію єдиної субстанції Спінози можна назвати пантеїстичною.

Також ми можемо зрозуміти, чому Спіноза не приписував Богу розум, волю й любов. Бог - є субстанція, у той час як розум, воля й любов є модусами атрибута мислення. Як було сказано вище, атрибути є проявами, а модуси - станами прояву субстанції. Звідси виходить, що модуси - нескінченні або кінцеві - належать до породженої природи - світу, причиною якої є субстанція - Бог. «Розум, чи буде він у дійсності кінцевий або нескінченний, так само як і воля, бажання, любов повинні ставиться до породженої природи (natura naturata)». Отже, Бог є причиною й, як було сказано вище, іманентною причиною, а модуси є тільки наслідками цієї причини, тобто розум, любов і т.д. є тільки наслідками цієї причини. Не можна сказати, що Бог задумав створення світу розумом, що він бажав його створення в результаті вільного вибору або створив його з любові, тому що все це апостеріорне Богу й від нього відбувається. І приписувати ці властивості Богу означало б плутати природу, що породжує з породженою.