- •Місце філософії Нового Часу у постуть європейської філософії.
- •Принципи означення та особливості певних періодів у розвитку новочасної філософії.
- •Тематична відмінність Нової філософії від попередніх типів філософування.
- •4. Зміст поняття «Нова філософія».
- •5. Загальна характеристика праці ф. Бекона «Новий органон».
- •6. Сутність концепції пізнання ф. Бекона.
- •7. Аналіз ф. Беконом «примар» («idola») пізнання.
- •8. Обґрунтування ф. Беконом експериментального ставлення до природи.
- •10. Вчення ф. Бекона про форми .
- •9. Аналіз ф. Беконом основних можливих шляхів пізнання.
- •11. Класифікація ф. Беконом людських пізнань ( пізнавальні здібності людини).
- •12. Вчення ф. Бекона про душу (види душі).
- •13. Вчення ф. Бекона про індукцію та її роль у науковому пізнанні.
- •14. Сутність раціоналістичного методу р. Декарта .
- •15. Проблема співвідношення науки та філософії у творчості р. Декарта.
- •16. Дедуктивний метод р. Декарта та його роль у перетворенні філософії .
- •17. Вимоги до первоначал та правила методу р. Декарта.
- •18.Декартівське вчення про інтуїцію та її роль у пізнанні
- •19. Вчення Рене Декарта про вроджені ідеї
- •20.Метафізика Рене Декарта
- •21) Идея Бога у Декарта.
- •22. Дуализм Декарта.
- •23.Поняття душі в філософії Декарта та її роль у процесі пізнання
- •24.Психофізична проблема Декарта
- •25. Фізика і космологія Декарта.
- •26.Вплив філософії Декарта на подальший розвиток філософської думки.
- •28. Логіка та лінгвістика «Пор-Рояля»
- •34. Особливості історичного пізнання в філософії Джамбісто Віко.
- •35. Вчення Спінози про єдину субстанцію.
- •36. Пантеїстична основа вчення б. Спінози про природу.
- •Вчення про модуси в філософії б. Спінози.
- •Вчення б. Спінози про людину як складний модус.
- •Вчення б. Спінози про свободу.
- •Випадковість та необхідність в філософії б. Спінози.
- •Теорія пізнання б. Спінози.
- •Місце раціональної інтуїції в теорії пізнання б. Спінози.
- •Роль афектів в пізнанні. Пасивні і активні афекти в теорії пізнання б. Спінози.
- •Співвідношення метафізики і науки в філософії г. Ляйбніца.
- •Загальна характеристика «Монадології».
- •Принципи метода г. Ляйбніца.
- •Принцип заздалегідь встановленої гармонії в філософії г. Ляйбніца.
- •Проблема розвитку знання в теорії пізнання г. Ляйбніца.
- •Поняття перцепції і аперцепції у філософії г. Ляйбніца.
- •Вчення г. Ляйбніца про «істини розуму» і «істини факту».
- •Проблема вроджених схильностей в філософії г. Ляйбніца.
- •52. Проблема предмета філософії у т. Гоббса.
- •53. Вчення про знаки в теорії пізнання т. Гоббса. Різновиди знаків.
- •54. Теорія пізнання Гоббса.
- •55. Онтологія Гоббса.
- •56. Соціологія Гоббса.
- •57. Структура та чинники досвіду в філософії Локка.
- •58. Вчення Локка про ідеї первинних та вторинних якостей.
- •59. Концептуалізм Локка. Критика теорії вроджених ідей.
- •60. Вчення Локка про пізнання.
- •61. Сутність інтуїтивного пізнання в філософії Локка.
- •62. Соціологічні та політичні погляди Локка.
- •63. Вчення Берклі про матеріальну субстанцію.
- •64. Вчення Берклі про первинні та вторинні якості.
- •65. Загальна характеристика філософії Юма.
- •66. Проблема причинності в філософії Юма. Враження та ідеї.
- •67. Антиномія моралі в етичному вченні Юма.
- •68. Загальна характеристика філософії європейського просвітництва.
- •68. Філософські ідеї представників Європейського Просвітництва
- •69.Загальна характеристика просвітництва у Франції
- •70. Сенсуалістичні та матеріалістичні системи у просвітництві.
- •71. Філософські погляди Бейля.
- •72.Філософія Вольтера Деїзм Вольтера
- •Критика релігії
- •Лібералізм
- •Філософія
- •Соціально-філософські погляди
- •73.Філософія Руссо
- •74.Типологія нерівності у філософії Руссо
- •75. Проблема відчуження у філософії Руссо
- •76.Проблема природного стану у Руссо
- •77.Проблема суспільного стану у Руссо
- •78.Філософія Ламетрі
- •79.Філософія Дідро
- •80.Філософія Гольбаха
- •81.Проблема руху у філософії Гольбаха
- •82.Філософія Гельвіція
- •83.Пізання у філософії Гельвіція
- •84.Дослідження Гельвіцієм природи людини
- •85.Філософія Конділ’яка
- •86 Теорія пізнання е Кондільяка
Вчення про модуси в філософії б. Спінози.
Атрибути і модуси субстанції
На відміну від Декарта, який виділяв дві взаємонезалежні субстанції – матерію і розум, поєднувані Богом, Спіноза стверджує, що існує єдиний вид субстанції, що одночасно є Бог і природа. Природу, а в такий спосіб і субстанцію він не зводить до поняття матерії, як це робить Гоббс, а стверджує, що вона є "не одна матерія та її стани, але крім матерії й інше нескінченне". Для розуміння того, що Спіноза розуміє під цим "іншим нескінченним" необхідно розглянути поняття Спінози про атрибути і модуси.
Під атрибутом (субстанції) він розуміє "те, що розум представляє в субстанції як складову її сутність". Відповідно, модусом є "стан субстанції, іншими словами, те, що існує в іншому і представляється через це інше" з одного боку, він стверджує нескінченність атрибутів нескінченної субстанції. Через цю нескінченність він доводить одиничність субстанції. З іншого боку, він стверджує, що фактично існує тільки два незалежних і головних атрибути Природи-Бога, а саме: довжина, яка виражається в модусі матерії, і мислення, що знаходить своє вираження в модусі розуму.
Крім субстанції і атрибутів існують модуси. Спіноза дає наступне визначення: "Під модусом я розумію стан субстанції, тобто щось, що міститься в іншому, через яке і представляється ". Без субстанції, і її атрибутів не було б модусів, а ми не змогли б їх сприймати. Точніше, слід було б сказати, що модуси випливають з атрибутів і являють собою визначення атрибутів: "Кожен модус, що володіє необхідним і нескінченним існуванням, необхідно повинен випливати з абсолютної природи будь-якого атрибуту Бога, або з будь-якого атрибуту, що знаходиться в стані необхідної і нескінченної модифікації ". У структурі субстанції у Спінози можна побачити різні модуси, одні з них - нескінченні модуси, інші - кінцеві модуси, також є складні модуси. Однак Спіноза не переходить безпосередньо від нескінченних атрибутів до кінцевих модус, а запроваджує нескінченні модуси, які знаходяться посередині між атрибутами, нескінченними за своєю природою, і кінцевими модусу. Наприклад, нескінченний модус нескінченного атрибуту мислення - нескінченний розум і нескінченна воля, кінцевим модусом атрибуту мислення є думка. Нескінченні модуси нескінченного атрибуту протяжності - рух і стан спокою, кінцевий модус атрибуту протяжності - рух певного предмета. Нескінченним модусом є також світ, який хоча і змінюється в деталях, але в цілому залишається тим же самим. Як же намагається Спіноза пояснити проблему переходу від нескінченного до кінцевого, тобто від нескінченних модусів до кінцевих модусів. Спіноза відразу вводить ряд модусів і приватних модифікацій і просто говорить, що одні походять з інших. Модус, відповідний природі нескінченного атрибуту Бога, також нескінченний, інше ж пов'язано з кінцевою модифікацією і має певне існування. Бог, або субстанція, є причиною самого себе, а також причиною нескінченного атрибута і нескінченного модусу. Нескінченне породжує тільки нескінченне, а кінцеве породжене кінцевим, неможливо вивести з нескінченного модусу кінцевий модус. Однак, яким же чином у рамках нескінченної божественної субстанції нескінченні атрибути перетворюються в кінцеві модуси, як народжується кінцеве Спіноза залишає без пояснення. Для Спінози будь-яке визначення є запереченням, і абсолютна субстанція, абсолютно позитивне істота, така, що не підлягає визначенню, тобто запереченню. Отже, ми бачимо, що у Спінози, як і у Декарта, виникає дуалізм, в даному випадку - це відносини кінцевого і нескінченного. Світ кінцевих модусів і одиничних речей існує відокремлено від нескінченної субстанції з її нескінченними атрибутами, тобто причинний ланцюг кінцевих модусів складає окремий світ і ніякого підпорядкування нескінченного над кінцевим немає.
