70. Сенсуалістичні та матеріалістичні системи у просвітництві.

Сенсуалістичні системи

Матеріалістичне вирішення світоглядного питання про відношення свідомості і матерії зумовило сенсуалистическую трактування пізнавального процесу. Джерелом усіх знань матеріалісти вважали відчуття, що породжуються в людині дією матеріальних предметів на його органи чуття.Сенсуалізм матеріалістів XVIII століття не знаходиться в протиріччі із загальною раціоналістичною установкою філософії епохи Просвітництва. Суть реальності, із їхньої точки зору, може бути пізнана тільки розумом. Чуттєве безпосереднєпізнання є лише першим кроком на цьому шляху. Уму властиво спостерігати, узагальнювати свої спостереження і витягати з них ув'язнення - писав Гельвеций у своєму трактаті "Про розум".Визнання подібності світу і людської життєдіяльності зумовлює і гносеологічний оптимізм матеріалізму XVIII століття. Його представники переконані в необмеженості пізнавальних можливостей людини. Не існує нічого, чого люди не могли б зрозуміти - заявляє Гельвеций. Те, що наших дідів було дивним, дивним і надприродним явищем, стає для нас простим і природним фактом, механізм і причини якого ми знаємо, - вторить йому Гольбах. Таким чином, матеріалісти XVIII століття, незважаючи на деякі ньюансы, в цілому розділяють основні установки філософії своєї епохи.Оптимізм Освіти був історично обумовлений тим, що він виражав умонастрій буржуазії, що піднімається і міцніючої. Не випадково батьківщиною Освіти стала Англія, раніше інших що встала на шлях капіталістичного розвитку.Однією з найважливіших характеристик філософії епохи Просвітництва є раціоналізм. Відносно вчення Декарта термін раціоналізм вживається для характеристики гносеологічних і логико-методологических установок. Раціоналізм трактується як гносеологічне вчення, що стверджує, що основним інструментом пізнання є розум, відчуття і досвід мають в пізнанні вторинне значення. У цьому сенсі раціоналізм протистоїть сенсуалізму і емпіризму. Сенсуалізм віддає вирішальне значення людським почуттям, відчуттям і сприйняттям, а емпіризм на перше місце в пізнанні висуває досвід.

Матеріалістичні системи

Просвітництво — найважливіший феномен духовного життя європейських країн XVІІІ ст. За своєю назвою це сукупність антифеодальних ідей, які були формою самосвідомості нового суспільного класу — буржуазії. Просвітництво — ідеологія так званого третього стану, який об'єднував селянство, буржуа, ремісників і який постав проти панівних прошарків феодального суспільства, духівництва і дворянства. Неоднорідність соціальної бази Просвітництва зумовила строкатість течій та ідеологічних учень, які у різних країнах Європи мали свої специфічні особливості. Найбільш радикальної форми Просвітництво набуло у Франції, ставши ідеологічним підґрунтям революції.Незважаючи на певні регіональні розбіжності, ідеологія Просвітництва має характерологічні риси. Головна з них — віра в особливу роль наукових знань, поширення яких набуває вирішального значення у боротьбі з феодальними порядками, розв'язанні соціальних проблем.Адже феодальне суспільство, на думку просвітників, — це царство темряви та невігластва, засноване на ошуканстві народу. Воно буде зруйноване світлом науки і розуму. Отже, розвиток наукових знань і освіта — головний засіб у боротьбі проти феодального деспотизму, релігійного фанатизму і соціальної несправедливості. При цьому особливий акцент робився саме на пізнанні природи. Феодальний світ оголошувався протиприродним. Ототожнивши принципи розуму із законами природи, просвітники вимагали перебудувати суспільство на основі цих принципів і висували вимогу надати законам природи характеру юридичних норм.П'єр Бейлн (1647 — 1706) — представник раннього Просвітництва. Він виступив проти релігії та ідеалістичної метафізики. Головна його праця —"Історичний та критичний словник" (1694). У ній найяскравіше виявився скептицизм філософа.

Основоположниками французького Просвітництва стали Ф. Вольтер і Ш. Монтеск'є.

Вольтер (Марі Фрвисуа Аруе) (1694 — 1778) — багато обдарована особистість. Філософ, письменник, учений, публіцист, невтомний борець проти феодальної системи і абсолютизму, Вольтер був прихильником секуляризації церковних земель, підпорядкування церкви державі, рівності усіх громадян перед законом. З особливою завзятістю він боровся проти релігії, особливо католицизму, хоча й не був атеїстом, залишаючись на позиціях деїстично обмеженого матеріалізму. Мислитель захоплено сприймав матеріалістичний сенсуалізм Дж. Локка, критично ставився до ідеалізму Дж. Берклі, монадології Г. Лейбніца протиставляв ідеї матеріалістичного атомізму. Його філософські ідеї викладені у численних працях, і зокрема таких, як "Англійські листи", "Основи філософії Ньютона", "Трактат про метафізику", "Філософський словник"та ін.Шарль Монтеск'є (1689 — 1755) поділяв позиції деїзму, філософ, письменник та історик. Творчість його мала антифеодальну та антиклерикальну спрямованість. Він вважав, що жодна релігія не може претендувати на абсолютну істину і залежить від особливостей політичного устрою. Головна праця Монтеск'є — "Про дух законів". Мислитель намагався з'ясувати об'єктивні підстави законодавства й особливості державного ладу. Як представник географічної школи у соціології, він був переконаний, що політичний устрій певної країни залежить від таких природних чинників, як клімат, величина території, родючість землі. Тому законодавець, вдосконалюючи систему законів, має враховувати ці обставини й узгоджувати юридичні норми із законами природи.Ідеї Монтеск'є, як і Вольтера, були надзвичайно популярні у XVIII ст. Проте починаючи із 40-х років їх місце заступають представники революційного крила французького Просвітництва.Жав Жак Руссо (1712 — 1778) як представник соціальних низів активно виступив проти соціальної несправедливості, проголосивши свободу й рівність невід'ємними правами особи. "Людина народжується вільною, а між тим вона скрізь у кайданах",.— наголошував він.У своїх вимогах Руссо не обмежувався правовою сферою, а вимагав рівності й у соціально-економічних відносинах. На його думку, головною причиною нерівності, соціального гноблення людини є приватна власність. Соціально-економічний прогрес, пов'язаний з появою приватної власності, розвиток культури обертаються моральним занепадом людини, втратою власної сутності, відчуженням від природи. Руссо ідеалізував природний стан, у якому перебувала раніше людина. Критикуючи сучасну цивілізацію, він, проте, закликав не повернутися до первісного стану, а лише створити суспільство, де людина змогла б відновити свою природну чистоту і нарешті стати вільною. Мислитель обстоював право народу на революцію, а його ідеї народного суверенітету та демократичної республіки були сприйняті діячами Французької революції 1789 — 1794 pp., про що свідчить Конституція 1793 р. Найважливіші праці Руссо — "Міркування про походження і підстави нерівності між людьми" та "Про суспільний договір, або Принципи політичного права".Серед просвітників XVIII ст. радикалізмом і послідовністю у боротьбі проти ідеології феодального суспільства, релігії і схоластики вирізняються французькі матеріалісти Жюльєв Офре де Ламетрі (1709 — 1751), Клод Адріав Гельвецій(1715 —1771), Дені Дідро (1713 — 1784), Полі, Аврі Гольбах (1723 — 1789). Попри певні розбіжності їх об'єднували матеріалістичні й атеїстичні позиції.Ідейними джерелами французького матеріалізму були, з одного боку, матеріалістична лінія Декарта, започаткована його фізикою, а з іншого — сенсуалізм Дж. Локка. Важливу роль у пропаганді й поширенні останнього відіграла праця Кондильяка "Дослід про походження людських знань" (1746), де гносеологічна теорія англійського філософа дістала дальший розвиток. Початком послідовного застосування принципів матеріалізму до пізнання людини стала праця Ламетрі "Природна історія душі". Назва його відомого трактату "Людина — машина" красномовно засвідчила остаточну перемогу природничонаукових і навіть механістичних принципів у підході до проблем людського буття.Один з послідовних матеріалістів XVIII ст. К. Гельвецій у своїй праці "Про розум" надав гносеології Дж. Локка практичного спрямування, застосувавши його сенсуалізм до явищ суспільного життя та розв'язання морально-етичних проблем. Нарешті, справжньою біблією французького матеріалізму стала праця П. Гольбаха "Система природи", де вибудовано всеохоплюючу систему матеріалістичного світогляду.Починаючи з 1845 р. справжнім центром Просвітництва стало видавництво "Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел", редакторами якого були Д. Дідро та Д'Аламбер. Навколо енциклопедії гуртувалися передові науковці, філософи, публіцисти: Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Гельвецій, Гольбах та ін. У цей час французьке Просвітництво швидко еволюціонувало від деїзму до матеріалізму й атеізму. З 50-х років лідером цього напрямку став Дідро. Його матеріалістично-атеїстичний світогляд відображено в таких працях, як "Лист про сліпих", "Думки до тлумачення природи", "Філософські принципи матерії та руху", "Розмова Д'Аламбера з Дідро" та ін.Творчість французьких матеріалістів, як і усіх просвітників, характеризується значною увагою до особи, її потреб, соціально-політичних умов її життя. Однак людина розглядається як суто природна істота, невід'ємна частина природи, підпорядкована її загальним законам, а свобода — як цілковита залежність людини від природи, власних матеріальних потреб та інтересів. Саму ж природу вони тлумачили механістично, як величезну машину, частини якої поєднані причинними зв'язками і для якої люди є лише невеличкими пружинками. Відтак необхідність природи перетворюється на фаталізм, а людська свобода — на примару. Французькі матеріалісти довели до краю антигуманістичні тенденції, властиві новоєвропейському матеріалізмові, що цілком закономірно призвело до його ідейної кризи.