37. Принципи метода г. Ляйбніца.

Пізнання: методи і принципи

У теорії пізнання Лейбніц зробив спробу знайти компроміс між раціоналізмом і емпіризмом.

Розум, згідно Лейбніца, це монада; він укладає всередині себе потенційно, в зародковому стані всі ідеї достовірних наук.

У теорії пізнання Лейбніца центральне місце займає метод. У загальному вигляді він являє собою «сплав» інтуїції з формально-логічним раціоналізмом. Завдяки своєму методу Лейбніц досяг істотних результатів у багатьох науках і був близький до вирішення питання про співвідношення формальної і діалектичної логік. Його метод по суті своєму представляв сукупність певних принципів: 1) загальних відмінностей, 2) тотожності нерозпізнаних речей, 3) загальної безперервності, 4) монадичної дискретності та ін

Перший принцип означає загальну мінливість і індивідуалізацію всіх речей, заперечує повну повторюваність станів однієї і тієї речі в різний час. Цей принцип вказує на якісне різноманіття світу. Другий принцип є відображенням того факту, що властивості однієї речі можуть бути притаманні другий, а властивості другий притаманні першої. Інакше кажучи, між двома речами існує певне тотожність, тобто збіг у ряді властивостей. Цей принцип побічно вказує на спадкоємність в існуванні змінюються в часі речей. В однієї і тієї ж речі в різні моменти її існування є щось спільне. Перший і другий принципи знаходяться в єдності і, разом узяті, свідчать про тотожність у відмінності і про відмінності в тотожності.

Третій принцип розкриває характер відмінності між речами. Згідно з цим принципом, речі сходять вгору сходами досконалості непомітними переходами. Будь-яка річ узгоджена з її минулим і майбутнім станами, а в даний момент часу - з усіма іншими речами. На основі принципу безперервності Лейбніц висунув ряд цікавих теоретичних положень. Йдеться про граничні ситуаціях в різних галузях знання. Лейбніц відзначав, що пряма лінія-це межа кривих, а геометрична точка - граничний випадок мінімальних відрізків. У теорії пізнання оману («брехня») означає мінімальну ступінь істини, подібно до того як в етиці зло є найменше добро.

Четвертий принцип методу Лейбніца - монадический дискретність - означає індивідуалізацію об'єктів дійсності і, відповідно, знань про них. Сенс цього принципу полягає в тому, що він вказує на діалектичний синтез відмінностей і подібностей, стрибків і поступовості, розривів і безперервності. За допомогою цього принципу можна дати відповідь на існуючу у філософії антиномію: «У світі є і не є стрибки». У природі немає стрибків саме тому, що вона складається суцільно з стрибків. Четвертий принцип вказує на цілісно-єдину картину світу.

Вирішуючи проблему істини, Лейбніц пропонує наступний підхід. Всі знання, доступні людині, він ділить на два види: 1) істини розуму і 2) істини факту. До першого виду відносяться істини, набуті розумом на основі детального аналізу понять і суджень. Для їх перевірки достатні закони арістотелівської логіки (закон протиріччя, тотожності і виключеного третього). Істини факту - це емпірично отримані знання. Наприклад, люди в досвіді дізналися, що лід холодний, а вогонь гарячий, що метал при нагріванні плавиться, а залізо притягується магнітом, і т. д. У даному прикладі су-• ждения мають характер констатації факту, причини якого нам поки невідомі. Для перевірки істин факту необхідно спиратися також і на закон достатньої підстави, який був їм вперше сформульований.

Статус обох видів істин неоднаковий. Істини розуму, згідно Лейбніца, мають необхідний і загальний характер, а істини факту - лише імовірнісний. Цим самим Лейбніц вводить в гносеологію категорію ймовірності для оцінки знань, Визнання правомірності імовірнісного (гіпотетичного) знання поряд з достовірним знанням - безсумнівна заслуга Лейбніца. Що стосується Вищої монади (Бога), то для неї істини факту взагалі не існують, оскільки вона володіє абсолютним знанням. Як монада, вона включає в себе всі своє утримання, яке може бути розгорнуто в процесі її втілення в тому чи іншому предметі або речі. Тому Вища монада вже заздалегідь знає, яким повинен стати той чи інший предмет.

Лейбніц, розмірковуючи про істину, відкинув принцип сумніву Декарта і вважав недостатнім і хибним запропонований ним критерій істини - ясність і виразність знань. Ідеї, які здаються людям ясними і виразними, можуть бути помилковими. Згідно Лейбніца, критерієм істини є закон протиріччя. Щоб упевнитися в істині і, отже, несуперечності ідеї, потрібно розкласти її на прості елементи, і картина стає цілком визначеною: або це ідея істинна, або помилкова.