61. Сутність інтуїтивного пізнання в філософії Локка.

Познания бывают двух видов: достоверные и недостоверные. Достоверные познания те, которые соответствуют действительности; недостоверными же должны быть те, которые при своем происхождении были видоизменены через размышления, вследствие чего в них вошел субъективный элемент, который нарушил их первоначальное соответствие своему объекту. Получается, что достоверными познаниями «могут быть только те, которые воспринимаются намистрадательно во внешнем или внутреннем наблюдении, каковы все простые идеи.

Все же, что образовано деятельностью нашего ума, должно быть недостоверным»¹⁴.

Локк выделил две степени познания. 1) Интуитивное, приобретенное непосредственно или наглядно, которое разум получает от оценки соответствия или несоответствия идей друг другу. 2) Демонстративное, приобретенное путем доказательств, например, через сравнение и отношение понятий. Демонстративное познание необходимо предполагает существование интуитивного, так как умозаключение требует, чтобы были известны те суждения, которые служат посылками.

Однако «разница между интуитивным и демонстративным познанием заключается не в том, что первое более достоверно, чем последнее, а в том, что первое (напр., три есть один и два, белое не есть черное) тотчас вызывает согласие, тогда как последнее часто только путем тяжелого исследования вынуждает это согласие»¹⁵.

Локк выделяет еще чувственное познание существования отдельных вещей, оно направленно на единичные факты или на определенную сумму единичных фактов, «простираясь дальше простой вероятности, но не достигая вполне указанных степеней достоверности, оно слывет за познание»¹⁶.

Самый достоверный род познания, по Локку, - интуиция. Интуитивное познание есть ясное и отчетливое восприятие соответствия или несоответствия двух идей через их непосредственное сравнение. «Что касается до нашего собственного существования, то оно настолько очевидно, что не имеет нужды в каких-либо доказательствах. Если я даже сомневаюсь во всем, то это самое сомнение убеждает меня в моем существовании и не позволяет в нем сомневаться. Это убеждение совершенно непосредственно (intuition)¹⁷». Здесь Локк стоит вполне на точке зрения декартовского Cogito ergo sum.

На втором месте после интуиции, по степени достоверности, у Локка стоит демонстративное познание. В этом роде познания восприятие соответствия или несоответствия двух идей совершается не непосредственно, а опосредовано, через систему посылок и выводов. Третий род познания - чувственное или сенситивное ограничивается восприятием единичных предметов внешнего мира. По своей достоверности оно стоит на самой низкой ступени познания и не достигает ясности и отчетливости.

62. Соціологічні та політичні погляди Локка.

Автор соціально-політичної концепції лібералізму і поняття "громадянське суспільство" Джон Локк (1632-1704) розглядав політичні проблеми в "Двох трактатах про державне правління" (1690).

На його думку, лише народ є повним носієм влади, якій він передає лише ті права, що пов'язані з діяльністю правосуддя, здійсненням виконавчих функцій управління державою та відносин з іншими державами. Звідси й розподіл державної влади на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і федеральну (зовнішні зв'язки).

Політичну владу Дж. Локк тлумачив як право людей створювати закони для регулювання та збереження власності, а основною метою об'єднання громадян у суспільство вважав охорону власності цих громадян.

Звідси й думка про те, що держава, політична влада виникають лише на певному етапі розвитку громадянського суспільства, коли в людей постає потреба у створенні держави. До речі, твердження Дж. Локка, що для жодної людини, яка живе у громадянському суспільстві, не може бути винятків щодо виконання законів цього суспільства, актуальне й сьогодні.

Ідею, що вільні особистості можуть стати основою стабільного суспільства, висунув Джон Локк. Його «Два трактати про правління» (1690 р.) сформулювали два фундаментальних ліберальних принципи: економічної волі як права на особисте володіння і користування власністю й інтелектуальною волею, що включає волю совісті.

Основою його теорії є уявлення про природні права: на життя, на особисту волю і на приватну власність, яка з'явилася предтечею сучасних прав людини. Вступаючи в суспільство, громадяни укладають суспільний договір, відповідно до якого вони відмовляються від своїх владних повноважень на користь уряду, щоб воно захищало їхні природні права. У своїх поглядах Локк відстоював інтереси англійської буржуазії, зокрема, він не поширював волю совісті на католиків, а права людини на селян і слуг. Локк також не схвалював демократію. Проте, ряд положень його навчання лягли в основу ідеології американської і французької революцій.

Класовий компроміс буржуазії з дворянством, який увійшов в історію під назвою "славної революції" 1688 р., становлення в Англії конституційної монархії знайшли своє теоретичне обгрунтування в політичному вченні видатного англійського філософа Джона Локка (1632-1704), насамперед у його праці "Два трактати про правління" (1690).

Політичне вчення Дж. Локка було найповнішим виявом ідеології ранньобуржуазних революцій, що склала основу класичного лібералізму, як однієї з основних течій суспільно-політичної думки.

Дж. Локк

• сприйняв і збагатив ідеї природного права

• суспільного договору

• народного суверенітету

• невід'ємних свобод особи

• законності опору тиранові

• інтегрував їх у цілісне політичне вчення - класичний лібералізм.

За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б

- безпристрасно вирішували спори між людьми

- здійснювали належне покарання винних у порушенні природних законів.

З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену владнувати конфлікти між ними і карати злочинців.

Від інших форм об'єднань людей держава відрізняється тим, що

- втілює політичну владу, тобто право створювати закони з метою регулювання відносин власності

- застосовувати силу об'єднання для виконання цих законів і захисту держави від зовнішнього нападу.

Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх природних прав і свобод, залишаючи за собою

1. право на життя

2. володіння майном

3. свободу

4. рівність.

Це невід'ємні природні права людини, які не можуть бути відчужені ні на чию користь.

Держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства - створення умов для того, щоб усі і кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, насамперед щодо життя, свободи і власності.

Засобами забезпечення досягнення державою цієї мети Локк вважав

• законність

• поділ влади

• оптимальну форму правління

• право народу на опір свавіллю влади та ін.

У законі мислитель вбачав першу державотворчу ознаку. Під законом він розумів не будь-який припис держави, а лише той акт, що вказує громадянинові таку поведінку, яка відповідає його власним інтересам і слугує загальному благу. Ознаками закону є

• стабільність

• довготривалість дії.

Закони лише тоді сприяють досягненню головної мети держави, коли їх усі знають і всі виконують, закон є обов'язковим для всіх.

Реалізація головної мети політичного співтовариства, забезпечення свободи й дотримання законності, на думку Дж. Локка, вимагають розмежування владних повноважень держави і поділу їх між різними державними органами. Він розрізняє

· законодавчу

· виконавчу

· союзну владу.

Законодавча влада має належати лише загальнонаціональному представницькому органові - парламенту, який періодично збирається для прийняття законів, але не втручається у їх виконання.

Виконавча влада повинна належати королю, котрий керує втіленням законів у життя, призначає міністрів, суддів та інших посадових осіб.

Союзна, або федеративна, влада відає питаннями війни, миру та зносин з іншими державами, здійснюють її король і кабінет міністрів.

Щоб уникнути узурпації ким-небудь усієї повноти державної влади, Дж. Локк визначає ієрархію видів влади та принципи їх взаємодії.