13. Основні дидактичні системи.

Традиційна, чи пояснювально-ілюстративний вид навчання Йоганна Фрідріха Гербарта:

навчання розглядається з погляду вчителя;

вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти;

ефективність навчання залежить від прийомуів і методів діяльності вчителя;

метою навчання є формування інтелектуальних умінь, уявлень, понять, теоретичних знань. 

викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи навчання;

головна функція вчителя – чіткий та доступний виклад матеріалу.

Основний вклад Й.-Ф. Гербарта вичленування 4 формальних ступенів навчання:

1. ясність – виклад, пояснення матеріалу у формі бесіди чи розповіді, активізація опорних знань;

2. асоціація – забезпечення зв’язку нового матеріалу з раніше засвоєними знаннями;

3. узагальнення – вкл. нових понять до раніше сформованої с-ми знань методіми бесіди й дискусії

4. застосування набутих знань на практиці (вправи, задачі)- формування уміння.

Недоліки:

• вербалізм та інтелектуалізм навчання;

• недостатнє врахування інтересів, потреб і запитів учнів; та увага до розвитку здібностей учнів.

• ототожнення пізнавального розвитку і засвоєння знань; 

• формалізм навчання, методичну рутину і консерватизм.

Педоцентрична Джона Дьюї або прогресивістська, реформаторська, навчання через роблення, її сучасне втілення – конструктивізм:

1. учень – суб’єкт навчання зі своїми власними поглядами й уявленнями про світ;

2. учитель – організатор навчально-пізнавальної та дослідницької діяльності (постановки важливих практичних проблем), без нав’язування;

3. гнучкість процесу навчання;

4. підручник – не основне джерело навч інформації;

5. засвоєння знань і умінь є побічним продуктом

Основна ідея – «навчання через відкриття», яке здійснюється за такими етапами:

1. відчуття учніми утруднення;

2. аналіз і формулювання конкретної проблеми;

3. обгрунтування гіпотез щодо її розв’язання;

4. логічна перевірка гіпотез;

5. практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.

Недоліки:

• надмірний лібералізм

• неекономічність «навчання черз відкриття»

• недооцінка теоретичних знань

• перебільшення ролі випадкових інтересів учнів при виборі змісту освіти

Таким чином, дидактика стоїть перед вибором: або давати систематизовані, фундаментальні знання на високому академічному рівні методом директивного навчання і, як наслідок, втратити індивідуальність, психологічну своєрідність і гальмувати розвиток особистості; або надати безконтрольну ініціативу учням в дидактичному процесі, керуючись тільки їхніми потребами – і тим самим втратити систематичність в навчанні, знизити рівень освіти. Розв'язання цієї проблеми знаходимо в сучасних дидактичних системах: Програмована концепція навчання, Теорія поетапного формування розумових дій, Проблемне навчання, Розвиткове навчання, Педагогіка співробітництва, Особистісно орієнтоване навчання

14. Проблемне навчання у вш.

У 50-х роках ХХ століття з'явився новий вид навчання, який дістав назву проблемного. Перші ідеї проблемного навчання подибуємо в методах навчання Дж. Дьюї - навчання через роблення, Дж. Бруннера - навчання через дослідження. У колишньому Радянському Союзі цю концепцію розвивали І Я. Лернер, А. М Матюшкін, М. І Махмутов, М. М. Скаткін. Безумовно, ця концепція не вирішує всіх проблем.

Основні достоїнства проблемного навчання полягають у тому, що воно розвиває розумові здібності учнів як суб'єктів учіння; викликає у них інтерес до учіння і відповідно сприяє виробленню мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їхні творчі нахили; має різнобічний характер; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, спроможної вирішувати майбутні професійні та життєві проблеми.

Проблемне викладання-учіння складається з таких етапів діяльності суб'єктів дидактичного процесу:

• організації проблемної ситуації;

• формулювання проблеми;

• індивідуального або групового вирішення проблеми суб'єктами учіння;

• верифікації (перевірки, тлумачення і систематизації) отриманої інформації;

• використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

Основний недолік традиційного навчання - це слабка реалізація розвиткової функції навчального процесу, тому що навчальна діяльність учнів має переважно репродуктивний характер. Під час проблемного навчання педагог не дає готових знань, а організовує їх пошук учнями шляхом спостереження, аналізу фактів, активної розумової діяльності.

Один із авторів цієї концепції А. М. Матюшкін визначає проблемну ситуацію: це особливий вид розумової взаємодії суб'єктів дидактичного процесу, що характеризується таким психічним станом учня під час вирішені цих завдань, який вимагає виявлення(відкриття або засвоєння) нових знань або способів діяльності. Отже, проблемна ситуація - це така ситуація, під час розв'язання якої суб'єктові учіння не вистачає знань і він повинен сам їх шукати.

А. М. Матюшкін наводить шість правил створення проблемної ситуації:

1. Перед суб'єктами учіння слід поставити таке практичне або теоретичне завдання, виконання якого вимагає засвоєння нових знань і опанування нових навичок і умінь,

2. Завдання має відповідати розумовим здібностям суб'єктів учіння.

3. Проблемне завдання дається до пояснення матеріалу, що вивчається.

4. Проблемними завданнями можуть бути: а) засвоєння навчального матеріалу; б) формулювання запитання, гіпотези; в) практичне завдання.

5. Одна і та сама проблема може бути створена різними типами завдань.

6. Розв'язанню дуже складної проблемної ситуації суб'єкт викладання сприяє шляхом указування суб'єкту учіння причин невиконання даного йому практичного завдання або неможливості пояснення ним тих чи інших фактів.

Під час проведення занять можна використовувати такі рівні проблемного навчання:

• постановка проблеми та її розв'язання педагогом;

• створення проблеми педагогом та її розв'язання спільно з учнями;

• розв'язання учнями проблемних завдань, які виникають у процесі учіння;

• учні разом з педагогом визначають проблему і самостійно її розв'язують.

Проблемне навчання має і певні недоліки. Його не завжди можна використовувати через складність матеріалу, що вивчається, непідготовленість суб'єктів навчального процесу. Виправдовує себе комплексне використання традиційного та проблемного навчання, які взаємно доповнюють одне одного і компенсують недоліки.