4. Теоретичні методи педагогічного дослідження

Теоретичні методи необхідні для визначення проблеми наукового педагогічного дослідження, формулювання гіпотез і оцінки зібраних фактів.

До теоретичних методів дослідження належать історико-генетичний метод, метод моделювання, а також різні розумові процедури логічного мислення: аналіз (розчленовування на частини), синтез, класифікація, типологізація, абстрагування, порівняння, узагальнення та ін.

Порівняння – зіставлення одержаних результатів з цілями, що намічалися, важливо зіставляти не тільки з тим, як повинно бути, а й із тим, як було раніше, що дає змогу побачити позитивні й негативні зрушення, тобто динаміку процесу (дуже продуктивне).

Класифікація. логічний розподіл фактів, даних, явищ тощо за якоюсь однією ознакою, притаманною для цієї групи.

Узагальнення припускає логічний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального судження, знання, оцінки.

Абстрагування — процес мисленнєвого "відволікання" дослідника від будь-яких ознак чи якостей предмета від самого предмета, щоб глибше вивчити його, ізолювати від інших предметів, ознак. Граничним випадком абстрагування є ідеалізація, внаслідок якої створюється поняття про ідеалізований об'єкт (ідеальний педагог, ідеальна школа).

Конкретизація — логічна форма, протилежна абстракції. Це розумовий процес перетворення предмета з виокремлених раніше абстракцій. Під час конкретизації поняття збагачуються новими ознаками, тому що вона спрямована на висвітлення розвитку предмета як цілісної системи.

Теоретичний аналіз — це виділення і розгляд окремих сторін, ознак, особливостей, властивостей педагогічних явищ. Аналізуючи окремі факти, групуючи, систематизуючи їх, ми виявляємо в них загальне й особливе, установлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується синтезом, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних педагогічних явищ.

Індуктивні й дедуктивні методи — це логічні методи узагальнення одержаних емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод припускає рух думки дослідника від окремих суджень до загального висновку, дедуктивний — від загального судження до окремого висновку.

У пошуку оптимального рішення в експериментальній роботі корисні й такі процедури, як аналогія (специфічний вид порівняння, що дає можливість встановлювати подібність явищ), інтегрування, систематизація та ін. Причому під час аналізу інформації жодна з названих аналітичних процедур не здійснюється в чистому вигляді, усі вони взаємопов'язані, взаємодіють одна з одною і виділені нами за домінантною ознакою.

Моделювання полягає у створенні ідеальної, з погляду наукових даних, моделі організації й умов функціонування будь-якої частини цілісного педагогічного процесу. 

8. Педагогічний процес у внз: його сутність, структура та рушійні сили. Закономірності педагогічного процесу у вш.

Педагогічний процес — спеціально організована взаємодія учасників, що розвивається впродовж певного часу в межах певної виховної системи і спрямована на досягнення поставленої мети. Унаслідок такої взаємодії мають відбуватися позитивні перетворення особистісних властивостей та якостей як вихованців, так і вихователів. Де б не відбувався педагогічний процес, структура його залишається інваріантною та універсальною:

	Методи
Мета	Принципи - зміст	Форми
	Засоби

Мета відображає кінцевий результат педагогічної взаємодії, якого прагнуть учасники цієї взаємодії. Принципи визначають основні напрями досягнення мети. Зміст — це частина досвіду поколінь, яка передається вихованням для досягнення мети згідно з обраними напрямами. Методи — способи взаємодії учасників педагогічного процесу, за допомогою яких передається та усвідомлюється зміст. Засоби — матеріалізовані предметні способи опрацювання змісту, що використовуються разом з методами. Форми організації педагогічного процесу визначають зовнішнє вираження акту взаємодії учасників педагогічного процесу. Ці форми характеризуються кількістю учасників взаємодії або місцем, часом та порядком їх здійснення.

Отже, педагогічний процес є системою, оскільки система — це сукупність взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність та взаємодіють.

Педагогічний процес у вищій школі відповідає певним закономірностям:

• єдності історичного та логічного (історію науки, історію вищого навчального закладу, історію педагогіки вищої школи та їх взаємозв'язок із сучасністю)

• застосування методів пізнання емпіричного та теоретичного характеру в процесі вивчення об'єктів дослідження

• взаємозв'язків у реальному житті, що об'єднує всі компоненти життєдіяльності ВНЗ, а саме:

— взаємозумовленість усього цілісного педагогічного процесу (єдність комплексу навчально-освітньої та матеріально-господарчої діяльності);

— взаємозумовленість соціального стану суспільства з процесом підготовки до нього;

— взаємозумовленість професійно-педагогічної, викладацької діяльності викладачів з навчальною та науково-пошуковою діяльністю студентів;

— взаємозумовленість мети, змісту, методів та форм педагогічного процесу з мотивацією обов'язку, інтересу та престижності вищої освіти студентів;

— взаємозумовленість процесу підготовки професіонала з вихованням любові до своєї професії;

— взаємозумовленість якості викладання у вищих закладах з рівнем психолого-педагогічної підготовки кожного члена педагогічного колективу, а також з підвищенням кваліфікації кожного викладача.

Педагогічний процес у вищій школі перебуває у постійному русі, удосконалюючись та набуваючи розвитку. Головний напрям розвитку такого процесу — постійне підвищення активності, самостійності та свідомості студентів, збільшення в їх роботі частки самовиховання, самоосвіти, елементів наукового дослідження.

Рушійними силами розвитку педагогічного процесу у вищих навчальних закладах є, з одного боку, притаманні йому суперечності, а з іншого — мотиваційно-цільові установки учасників.

Найбільш вагомими є такі суперечності:

1) між діями викладача і можливостями студентів

2) між вимогами сучасного в-ва та ступенем моделювання професійної діяльності на заняттях;

3) між більшою самостійністю викладачів ВНЗ у відборі інформації (порівняно зі школою) та більшою самостійністю студентів у засвоєнні цієї інформації (зміна форм навчання і контролю порівняно зі школою);

4) пов'язані з особливостями адаптації колишніх школярів до нової системи навчання, нового колективу, змін режиму праці та відпочинку тощо.

Мотиваційно-цільові установки учасників педагогічного процесу зазнають впливу нової сучасної ідеології, що розвивається у напрямі формування самосвідомості людини, яка сама відповідає за своє життя та кар'єру. Звідси випливають мотиви розкриття свого інтелектуального, творчого потенціалу, прагнення поєднувати навчання із саморозвитком, досягати успіхів у навчанні, науково-дослідній діяльності, стати компетентним фахівцем тощо.