16. Розвивальне навчання.

Термін розвивальне навчання належить великому швейцарському педагогу Йоганну Песталоцці.

Л.С. Виготського увів у психологію поняття про два рівні розвитку дитини: актуальний рівень – це ті психічні властивості або якості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною, найближчий розвиток – ті властивості психіки, які ще перебувають у становленні, те що може вирішити дитина з допомогою дорослого.

Суть - створюються умови, при яких розвиток учня стає головною задачею як для вчителя, так і для самого учня. Засіб організації, зміст, методи і форми розвивального навчання орієнтовані на всебічний розвиток учня. Основна ідея – випереджувальний розвиток мислення, що забезпечує готовність учня самостійно використовувати свій творчий потенціал. Перехід від несвідомої діяльності до свідомої. Спочатку учень лише розповідає словесно відтворює свої дії, їх послідовність і поступово виховує у себе своєрідну рефлексію процесу навчальної діяльності. Відмінна особливість – це відсутність традиційних шкільних оцінок. Спілкування у формі діалогу як між вчителем та учнями, так і між учнями зокрема. Головним завданням вчителя стає допомога в навчанні учням.

Функції вчителя: 1. о-ція індив навчання; 2. супроводження; 3. забезпечення рефлексивних дій учнів

Типова схема навчального циклу складається із орієнтовано-мотиваційного, пошукового-дослідницького, практичного (застосування результатів діяльності на попередніх етапах) та рефлексивно-оціночного актів.

У 60-70-х роках теорія Л.В. Занкова, дидактичні принципи якого є:

-         навчання на високому рівні складності – хар не тим, що підвищує абстрактну норму складності, а тим, що дозволяє кожному розкрити свої власні сили;

-         під час навчання провідну роль повинні мати теоретичні знання;

-         вивчення матеріалу швидкими темпами, що дозволяє мобілізувати внутрішні розумові здібності;

-         учні повинні самі усвідомлювати хід мисленевих дій – рефлексія;

-         звертати увагу на розвиток кожного учня – простір індивідуальності.

Особливості методики: 1) багатогранність навч діяльності – включення крім інтел ще й емоційну; 2) процесуальність пізнання – вивчення кожного відрізку навч курсу входить в якості елементів вході вичення іншого курсу; 3) спрямованість методики на вирішення суперечностей; 4) варіативність

1959 Р. Д.Б. Ельконіна і в.В. Давидова

Основний акцент спрямований на формування теоретичного мислення школярів.

На першому етапі навчання основним є метод навчальних завдань, на другому – проблемне навчання. Якість та обсяг роботи оцінюється відповідно до суб’єктивних можливостей учнів. Оцінка відображає персональний розвиток учня, якість його навчальної діяльності. Людина – суб’єкт навчання, тому має потребу в саморозвитку, бажання вчитись. Зміст навчання – розвиток здібності начатись.

Принципи навчання:

1. змістом навчання є такі наукові поняття, які створюють заг принципи рішення задач;

2. засвоєння наукових понять має таку динаміку:

а) аналіз умов їх формування

б) розуміння заг принципів

в) застосування до конкретних випадків;

3) теоретичні знання складають основу мислення;

4) студенти засвоюють наукове поняттяв процесі навч діяльності