33. Техіна спілкування викладача вищої школи.

Спілкування — це процес контактів, обміну та взаємодії між людьми. У процесі навчання та виховання відбувається передача знань, способів діяльності, суспільних цінностей, норм культури, тобто спілкування є сутністю роботи вчителя.

До комунікативних умінь вчителя належать:

· соціальна перцепція (уміння "читати по обличчю");

· емпатія (уміння співчувати);

· толерантність (уміння розуміти інші думки, терпимо ставитися до чужих поглядів);

· самопрезентація (уміння виявляти впевненість, свої кращі якості в необхідний час);

· установка на позитивне в людях;

· достатній обсяг уваги і пам'яті (обличчя, імена, якості);

· оперативність формулювання думок;

· культура і техніка мовлення;

· володіння прийомами ефективного спілкування.

Значний вплив на характер спілкування здійснюють ролі. Роль людини визначається її психічними особливостями й обставинами, оточенням, в які вона потрапляє.

Крім того, величезну роль відіграє експресивність мовлення. Головне тут — різноманітність інтонацій (логічні, смислові та емоційні наголоси, зміна висоти звуків, темпоритму, паузи).

Культура мови вчителя не може реалізуватися без техніки мовлення, яка. включає промовляння тільки на дихальній опорі (це зберігає зв'язки і краще сприймається); чітку дикцію; переважне використання помірної гучності та нижнього регістру свого голосового діапазону; вибір темпоритму мовлення залежно від складності матеріалу, віку та рівня розвитку учнів.

Є чотири види спілкування: принизливо-поступливе, розуміюче (емпатичне), директивне (наполегливе) і захисно-агресивне. До ефективних видів спілкування належать директивне та емпатичне.

Емпатичне спілкування — це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на встановлення контакту, позитивних взаємовідносин, з'ясування думки співбесідника. Виявляючи співчуття до партнера, суб'єкт не відмовляється від своєї позиції, а намагається порозумітись зі співрозмовником.

Емпатичне спілкування здійснюється за допомогою таких прийомів:

• підтвердження контакту відповідними невербальними реакціями (погляд, похитування головою, підтакування, нахил до співрозмовника, відкриті жести);

• перефразування почуттів та думок партнера;

• тактовне прояснення прихованих або неусвідомлених мотивів співбесідника, інтерпретація, резюмування їх;

• демонстрація розуміння думки співрозмовника (що нетотожне згоді з нею), підбадьорювання, підтримка співбесідника.

Директивне спілкування спрямоване на здійснення прямого психічного впливу на партнера. Воно включає вираз почуттів, думок суб'єкта, аргументовані пояснення мети діяльності, майбутніх вчинків та їх наслідків, але без образливих оцінок партнера (як під час захисно-агресивного спілкування).

До прийомів захисту від небажаного впливу належать:

а) постійне спостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;

б) повсякчасне самоспостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;

в) нестандартні дії та реакції.

Отже, ефективне спілкування можливе за таких умов:

1. Встановлення відносин довіри на основі визнання іншої людини особистістю.

2.Безоцінне (некритичне) і безумовне (без "якщо ти... — я тебе поважатиму") прийняття іншої людини.

3. Забезпечення співрозмовникам свободи висловлювання власних думок, почуттів, участі у прийнятті рішень і відповідальності за їх наслідки.