- •Педагогіка вищої школи як наука. Її об’єкт, предмет, мета, завдання та основні категорії, зв’язок з іншими науками
- •Сучасна методологія пвш. Рівні методології, їх характеристика. Основні методологічні підходи.
- •Науково-педагогічне дослідження його рівні: емпіричний, теоретичний
- •Принципи педагогічного дослідження
- •Емпіричні методи педагогічного дослідження
- •Теоретичні методи педагогічного дослідження
- •8. Педагогічний процес у внз: його сутність, структура та рушійні сили. Закономірності педагогічного процесу у вш.
- •9. Особливості адаптації молоді у внз
- •10. Вікові особливості студентської молоді.
- •11. Види внз в Україні. Головні завдання внз.
- •12. Пріоритетні завдання, напрями та основні шляхи реформування вищої освіти.
- •13. Основні дидактичні системи.
- •14. Проблемне навчання у вш.
- •15. Знаково-контекстне навчання у внз (за а.Вербицьким)
- •16. Розвивальне навчання.
- •1959 Р. Д.Б. Ельконіна і в.В. Давидова
- •17. Еврестичне навчання.
- •Основи організації цілісного процесу виражені в принципах дидактичної евристики:
- •18. Теорія поетапного формування розумових дій.
- •19. Дидактичні моделі змісту навчання.
- •20. Принципи та методи навчання у вищому навчальному закладі
- •Бінарність, тобто тотожність окремим формам організації навчального процесу.
- •21. Організаційні форми роботи у внз.
- •22. Лекції та методика їх проведення. Її основні функції та види. Оцінка якості лекції.
- •23. Інноваційні види лекцій.
- •24. Семінарські та практичні заняття у вищих навчальних закладах.
- •25. Комплексні форми організації навчання.
- •26. Педагогічний контроль у внз. Умови його ефективності та основні вимоги.
- •27. Функції контролю та основні форми та види педагогічного контролю. Оцінка та відмітка.
- •28. Педагогічна і виробнича практика студентів.
- •29. Самостійна робота студентів.
- •31. Компоненти професійної усталеності викладача вищої школи
- •32. Педагогічна техніка викладача вищох школи
- •33. Техіна спілкування викладача вищої школи.
- •34. Сутність педагогічної інноватики.
- •35. Шляхи оновлення вищої освіти в Україні.
- •36. Сучасні технології як підґрунтя оновлення професійної підготовки вчителя.
- •37. Концепція оновлення підготовки майбутніх учителів на основі застосування інноваційних технологій. Перше концептуальне положення
- •Друге концептуальне положення
- •Третє концептуальне положення
- •Четверте концептуальне положення
- •П'яте концептуальне положення
- •Шосте концептуальне положення
- •38. Формування готовності майбутніх учителів до інноваційної діяльності в школі засобами моделювання.
- •39. Готовність до педагогічної діяльності.
- •40. Педагогічний менеджмент як сучасна теорія управління освітою.
- •41. Загальна характеристика принципів і функцій педагогічного менеджменту.
- •42. Сутність професійної діяльності та само менеджменту керівника внз як менеджера освіти.
- •43. Виховна робота зі студентами внз.
- •44. Моральне виховання студентів.
- •45. Правове виховання студентів.
- •46. Екологічне виховання студентської молоді.
- •47. Позааудиторна робота студентів. Робота куратора академгрупи.
- •48. Розумове виховання студентів.
- •49. Фізичне виховання студентів.
- •50. Компетентнісний підхід в освіті.
44. Моральне виховання студентів.
Процес морального виховання студентів – інтегративну якість. Його результатом повинен стати високий рівень моральної культури, моральної вихованості майбутнього фахівця.
Моральна свідомість окремого студента має різні форми і стани: у вигляді моральних почуттів та потреб, поглядів, переконань.
Рівні моральної вихованості:
1. висока (внутрішня) вихованість (моральні звички та почуття)
2. добра (зовнішня) вихованість (високоавтоматизовані навички, засвоєні моральні норми)
3. ситуативна вихованість (знання мор норм, але виконання спонтанне у певних ситуаціях)
4. погана вихованість (знання мор норм але відсутність навичок їх виконання)
5. невихованість (погане уявленн про мор навичка та норми)
Під моральною самосвідомістю студента ми розуміємо: усвідомлення й оцінку своїх дій, вчинків та їх наслідків, потреб, думок, морального обличчя, ідеалів, мотивів поведінки, оцінювання себе, своїх життєвих та професійних цілей.
Моральність конкретної людини — це засвоєна, внутрішньо прийнята суспільна мораль, що регулює її індивідуальну поведінку і спирається на світоглядні переконання та почуття совісті.
Моральний розвиток особистості можна поділити на три етапи (рівні), залежно від засобу регулювання моральної поведінки — від суто зовнішніх до суто внутрішніх:
1. Елементарний рівень моральності, що має місце від народження: появи свідомості моралі ще немає, наслідування, копіювання поведінки, навіювання; засвоєння дитиною найпростіших норм моралі.
2. Рівень орієнтації в основному на зовнішні моральні регулятори: все більшого значення внутрішні мотиви: почуття сорому, честі, самолюбство, почуття змагання — важлива якість, без якої не можливе моральне формування особистості.
3. Рівень морального саморегулювання людина поводить себе морально не тому, що йому за це заплатять, схвалять чи засудять, а тому, що моральна поведінка стала для неї потребою, нормою життя. Така поведінка передбачає безкорисливість, чесність, доброзичливість, розвинене почуття власної гідності, високе почуття обов'язку, відповідальність і совість.
Велику роль у моральному розвитку студентів відіграють моральні ідеали. Головні функції його це регулятивна, стимулююча, орієнтовна, оцінна, критична.
45. Правове виховання студентів.
Правове виховання — цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування в неї правової культури й активної правомірної поведінки. Основна мета — дати людині необхідні в житті юридичні знання та навчити її шанувати закони і підзаконні акти і дотримуватися їх, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень.
Ознаки (риси) правового виховання:
1) будується яа основі системи норм права;
2) припускає впровадження у правосвідомість вихованців складових елементів упорядкованих суспільних відносин — дозволів, обов'язків, заборон;
3) спирається на можливість застосування примусової сили держави шляхом покладення юридичної відповідальності на правопорушників;
4) охоплює не тільки суб'єктів права, які дотримуються правових норм, а й схильних до правопорушень і тих, що порушили правові норми;
5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;
6) здійснюється вихователями, які здебільшого мають педосвіту або спеціальну пед підготовку.
Сутністю правового вих – формув правової установки на узгодження прагнень і очікувань особистості з інтересами й очікуваннями с-ва, тобто процес вироблення стійких правових ідей і принципів у свідомос.
Зміст правового вих — це процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість особистості за допомогою комплексу правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має с-во.
Функції правового вих:
- передача вихованцям (індивідам, суспільним групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;
- формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості вихованців;
- вироблення правової установки на правомірну поведінку.
Систему правового виховання утворюють такі елементи:
суб'єкти — державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, які здійснюють правовиховну діяльність,
об'єкти — громадяни або суспільні групи, яких виховують; сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.
Способи правового вих:
· правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);
· правова пропаганда;
· юридична практика держ органів та Інших організацій;
· правомірна поведінка громадян, особиста участь їх у здійсненні (реалізації) і охороні правових норм;
· самовиховання.
Засоби правового вих:
1. нормативно-правові акти, акти застосування норм права;
2. ознайомлювальні та роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі;
3. педагогічні та юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;
4. організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, консультації.
Механізм правового виховання можна подати у вигляді таких стадій:
1. накопичення правових знань, правової інформації;
2. перетворення накопиченої інформації в правові переконання, навички правомірної поведінки;
3. готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто правомірно, відповідно до закону.
Правова вихованість — це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як вчинити за тих чи інших обставин.
Рівень правової вихованості — це не тільки знання права й розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається також ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що в демократичному суспільстві перебувають поза конкуренцією.
