10.6. Позначення покриття та термообробки

Покриття поверхонь виробів. Покриття використовується як для захисту виробiв вiд корозiї, так i для полiпшення експлуатацiйної якостi й зовнiшнього вигляду. Позначення металiчних i неметалiчних неорганiчних покрить встановлює ДСТУ 2491-94.

В позначеннi покриття вказується спосiб обробки основного металу, спосiб одержання покриття , матерiал i товщину покриття.

Приклад: Ц6.окс. ч. – цинкове товщиною 6 мкм, оксидоване в чорний колiр;

Хим. Н3.Ср9 – срiбне тощиною 9мкм з пiдшаруванням хiмiчного нiкельового покриття товщиною 3 мкм.

Термообробка виробів. Термообробка (гартування, нормалiзацiя тощо) використовується для полiпшення механiчних властивостей матерiалу деталi, твердостi поверхнi, зносостiйкостi тощо.

Кiлькiсна характеристика твердостi позначається так: HRA, HRB, HRC (ГОСТ 9013-59), HRV (ГОСТ 2999-75), HB (ГОСТ 9012-59). При поверхневiй термообробцi лiтерою h позначають її глибину у мiлiметрах. Щоб вказати на кресленнi iнформацiю про покриття або термообробку згiдно ГОСТ 2310-68 використовують один з таких способiв:

1) якщо всi поверхнi деталi пiддають покриттю або термообробцi, всi необхiднi вiдомостi наводять у технiчних вимогах;

2) якщо покриттю або термообробцi пiддають лише окремi поверхнi деталi, то вони позначаються великими лiтерами українського алфавiту на поличках лiнiй-виносок, а у технiчних вимогах виконується запис. Наприклад: „Покриття поверхнi А”;

Рис. 10.11. Позначення поверхнi, яка пiдлягає (або не пiдлягає) покриттю або термообробцi

3) Поверхнi, якi пiддаються покриттю або термообробцi, обводять потовщеною штрих пунктирною лiнiєю на вiдстанi 0,8-1мм вiд контуру.

Рис. 10.12. Приклад позначення термохiмiчноi обробки поверхнi

10.7. Вимоги до робочого креслення деталі. Робоче креслення виконують на основi креслення загального вигляду або за ескiзом, знятим з натури.Робоче креслення кожної деталi виконують на окремому аркушi стандартного формату. Деталi на робочому кресленнi зображують у тому виглядi, з тими розмiрами та iншими даними, з якими деталь надходить до складальної одиницi.Робоче креслення мiстить:

- зображення;

- масштаб;

- основний напис та графу 26;

- розмiри та граничнi вiдхилення;

- позначення шорсткостi поверхнi;

- покриття;

- термiчної та iншої обробки;

- матерiал деталi;

- технiчнi вимоги.

Кожну з цих складових виконують за ГОСТами.

Кiлькiсть зображень на робочому кресленнi має бути мiнiмальною, але достатньою для уявлення форми деталi. З урахуванням умовностей та спрощень, вiдповiдних знакiв i написiв. Для складних деталей доцiльно виконувати додатковi та мiсцевi вигляди, мiсцевi розрiзи, перерiзи, щоб уникнути виконання повних виглядiв i розрiзiв.

Правильний вибiр головного вигляду дає змогу досягти мiнiмальної кiлькостi зображень (головний вигляд має давати якомога повне уявлення про форму та елементи деталi).

Масштаб зображень вибирають вiдповiдно до ГОСТ 2.302-68, основний напис за формою 1 ГОСТ 2.104-68.

Розмiри на робочих кресленнях наносять з урахуванням конструктивних особливостей роботи деталей i мають вiдповiдати ГОСТ 2.307-68. Кожний розмiр наносять лише один раз i в тому мiсцi, де вiн найповнiше пiдкреслює форму деталi чи її елемента. Якщо деталь має кiлька однакових за формою та розмiрами елементiв, то розмiр наносять один раз. Розмiри, що характеризують найбiльшi вимiри деталi (довжину, висоту, ширину), називають габаритними. Вони проставляються в першу чергу. Наносити розмiри вiдносно невидимого контуру деталi, що зображується штриховою лiнiєю, не рекомендується. Розмiри, якi не виконуються за даним робочим кресленням деталi, називають довiдковими.

10.8. Специфікація. Згiдно з ГОСТ 2.102-68, специфiкацiя – основний конструкторський документ для складальних одиниць, комплексiв i комплектiв.

Форму та порядок заповнення специфiкацiй встановлює ГОСТ 2.108-68. Специфiкацiя складається на окремих аркушах формату А4. Заголовний аркуш виконується за формою рис.4.2, а наступнi аркушi – за формою рис.4.3. На заголовному аркушi основний напис виконується за формою 2, а на наступних — за формою 2а ГОСТ 2.104-68.

Специфікація складається з розділів, які розташовують в такій послідовності по вертикалі «Документація», «Складальні одиниці», «Деталі», «Стандартні вироби», «Матеріали» та ін.

До розділу «Документація» записують позиції, які становлять основний комплект

конструкторських документів специфікованого виробу. Всередині цього розділу документи

розміщують у такій послідовності: спочатку документи на специфікований виріб, а потім –

на не специфіковані складові частини. Документи, які входять до основного комплекту на

специфікований виріб і складаються на нього, подаються тільки у вигляді назви. Наприклад:

«Складальний кресленик», «Технічні умови» тощо. Документи на не специфіковані складові

додатково містять назву виробу. На навчальних креслениках до розділу «Документація» заносять назву документа «Складальний кресленик». До розділу «Деталі» записують назви деталей, які безпосередньо входять до складу специфікованого виробу, і на які виконано кресленики. Запис деталей усередині розділу виконують у порядку зростання цифр, які входять до їх позначення.

До розділу «Стандартні вироби» записують продукцію, виготовлену за державними,

галузевими стандартами і стандартами підприємств (для виробів допоміжного виробництва).

У межах кожної категорії стандартів запис виконують за групами виробів, об’єднаних

за їхнім функціональним призначенням (підшипники, кріпильні вироби, арматура,

електротехнічні вироби тощо). У межах кожної групи запис надають в алфавітному порядку

назв (болти, гайки, гвинти, шпильки, шплінти). У межах кожної назви – у порядку

збільшення позначень стандартів У межах кожного позначення – у порядку збільшення

основних параметрів чи розмірів виробу (діаметра, довжини).

До розділу «Матеріали» заносять назви усіх матеріалів у вигляді прутків, дроту,

листів, стрічок, труб тощо, які безпосередньо входять до складу специфікованого виробу.

Матеріали записують за видами в такій послідовності: метали чорні, метали кольорові,

пластмаси, прес-матеріали паперові, текстильні тощо. У межах кожного виду матеріали

подають в алфавітному порядку назв; у межах кожної назви – за збільшенням розмірів чи

інших технічних параметрів.

Усі графи специфікації заповнюють зверху вниз.

Щоб надалі вміло діставати із специфікації потрібну інформацію, треба знати, які

відомості містяться в усіх її графах.

Графа «Формат» містить позначення форматів, на яких виконано кресленик

складових частин виробу. Цю графу не заповнюють для розділів «Стандартні вироби» і

«Матеріали».

Графа «Зона» містить позначення зон, у яких розміщені певні складові частини виробу, її заповнюють лише для креслеників, у яких поле розділене на зони.

Графи «Формат» і «Зона» у специфікаціях до навчальних креслеників не

заповнюють.

Графа «Позиція» містить порядкові номери складових частин, які безпосередньо

входять до специфікованого виробу, у послідовності запису їх до специфікації. Для розділу

«Документація» цю графу не заповнюють.

Графа «Позначення» містить назви конструкторських документів на деталі, що входять до складу виробу. Позначення виконуються згідно з ГОСТ 2.201 – 80. Не заповнюють цю графу для розділів «Стандартні вироби» і «Матеріали».

У межах усього кресленика перші дві групи знаків прийнятого для кожного

кресленика позначення залишаються незмінними. Остання група знаків повинна бути такою:

000 СК – для позначення складального кресленика у відповідній графі основного напису;

000. – для позначення специфікації у відповідній графі основного напису; 001 – для

позначення креслеників деталей .

Графа «Кількість» містить відомості про кількість складових частин, що входять до

однієї складальної одиниці виробу, а для матеріалів – відомості про кількість матеріалу на

один виріб (одиниці фізичних величин позначають). Допускається одиниці фізичних величин

записувати у графі «Примітка». Графа «Примітка» містить додаткові відомості про вироби, документи і матеріали, які записані у специфікацію.

Рис. 10.13. Специфікація. Приклад