3.2. Зайнятість як елемент соціально-економічної політики

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політи­ки, спрямованої на задоволення його потреб у добровільно­му виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Державна політика України щодо зайнятості населення базується на таких принципах:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам не­залежно від походження, соціального і майнового стану, ра­сової та національної належності, статі, віку, політичних пе­реконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професій­ної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспіль­них потреб;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобі­ганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі дер­жавної та регіональних програм зайнятості;

• співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами дер­жавного управління в розробці, реалізації та контролі за ви­конанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

• міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержав­ний (макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямо­вуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в Цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропозиції праці. Це можливо лише при комплексному підході, що включає, з одного боку, стимулювання підвищення попиту на працю (покращання в цілому умов підприємницької діяльності, розвиток малого підприємництва та самозайнятості, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах, стимулювання розширення попиту на працю на недержавних підприємствах тощо), а з іншого боку — сприяння зменшенню пропозиції праці, подолання характерної нині для України надзайнятості (вдосконалення програм соціальної допомоги матерям, студентам, пенсіонерам, продовження термінів навчання та збільшення кількості тих, хто стаціонарно навчається тощо).

Важливою проблемою формування нового якісного стану зайнятості є трудова мотивація. Слід враховувати, що рин­кові відносини створюють лише передумови, але не гаранту­ють нове відношення до праці й досягнення її високих ре­зультатів. Світовий досвід підтверджує, що далеко не всяка ринкова економіка забезпечує високий рівень соціальної і ' економічної ефективності. В Україні в умовах глибокої і за­тяжної кризи на перше місце за силою впливу на трудову" мотивацію виходить соціальне самопочуття громадян, під яким мається на увазі навіть не реальне покращання життя, а впев­неність у правильності обраних шляхів реформування су­спільства і соціальному захисті з боку держави. Соціальний захист Нерідко зводиться лише до підтримки обездолених людей, але справжній його зміст полягає в забезпеченні ви­переджувальних заходів по недопущенню зубожіння, безро­біття, втрати здоров'я населенням.

В цілому слід сказати, що система соціального захисту громадян у трудовій сфері в Україні лише починає форму­ватися, її основи закладені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення" та деякими іншими законодавчими актами, але попереду важлива робота по роз­робці та реалізації конкретних програм комплексної систе­ми соціальної підтримки і захисту працівників.