7.3. Робочий час. Режими праці і відпочинку. Класифікація витрат робочого часу

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівни­ків, які отримують відпустки, тривалість основних і додатко­вих відпусток.

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом за­конів про працю України .

Загальними вимогами до режимів роботи є:

• дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;

• забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін — періоду, за який всі працівники відпра­цюють у всіх змінах, передбачених графіком;

• забезпечення повного використання обладнання і робо­чого часу для підвищення продуктивності праці;

• обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифіка­ція видів витрат робочого часу за такими напрямками:

1. Час роботи і час перерв у роботі (рис. 7.1).

1.1. Час роботи Т_р — це загальна тривалість змінного У протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає наступне:

1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Т_оп, що витра­чається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, зда­вання готової продукції тощо).

1.1.2. Час оперативної роботи Т_оп витрачається на безпо­середнє виконання трудового завдання. Він включає:

1.1.2.1. Основний час Т_о — час безпосереднього перетво­рення предмета праці;

1.1.2.2. Допоміжний час Т_л — час управління обладнан­ням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.1.3. Час обслуговування робочого місця Т_о6 складається з:

1. Часу організаційного обслуговування Т_орг , що ви­трачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконан­ням змінного завдання;

2. Часу технічного обслуговування Т_тех, що витра­чається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.

1.2. Час перерв Т_п — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає наступне:

1.2.1. Час регламентованих перерв Т_пр заздалегідь перед­бачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

1.2.1.1. Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва Т_пт;

1.2.1.2. Час перерв, обумовлених трудовим законодавством Т_зак;

1.2.1.3. Час на відпочинок та особисті потреби Т_воп;

1.2.2. Час нерегламентованих перерв Т_пн складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

1. Час перерв, зумовлених недоліками у технології організації виробництва T_nиm, наприклад перебоями поста­чання, несправністю устаткування;

2. Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Т_птд — запізненнями, прогулами тощо;

3. Час відпусток з дозволу адміністрації Т_пв.

2. Нормований та ненормований робочий час (рис. 7.2).

2.1. Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об'єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а отже підлягають нормуванню. Це наступне:

1. Час продуктивної роботи Т_рп .

2. Час регламентованих перерв Т_пр .

2.2. Ненормований робочий час не є об'єктивно необхід­ним, а отже не включається до складу норми. Це наступне:

1. Час непродуктивної роботи Т_рн .

2. Час нерегламентованих перерв Т_нп .

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу ви­користовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографії робочо­го дня і хронометражні спостереження .

Для обліку тривалості робочого дня застосовуються по­казники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднор­мові години і виключаючи години простоїв. Вона розрахо­вується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встанов­леною законом для даної групи працівників.

Коефіцієнт використання робочого часу розраховуєть­ся діленням фактичної тривалості робочого дня на нормаль­ну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.

Рис. 7.1. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

Рис. 7.2. Структура нормованого і ненормованого робочого часу