Глава 5 якість робочої сили, освіта та професійна підготовка

5. /. Об'єктивна необхідність зростання вимог до якості робочої сили

2. Якість робочої сили і кваліфікація працівника

3. Освіта та професійна підготовка в інфраструктурі ринку праці

4. Нові підходи до питань фінансування освіти та про­фесійної підготовки

Резюме

Терміни і поняття

Додаток 5-1. Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів. Конвен­ція МОГІ

Додаток 5.2. Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)

5.1. Об'єктивна необхідність зростання вимог до якості робочої сили

Новий етап науково-технічної революції, повсюдне впро­вадження автоматизації, комп'ютерної! техніки і нових сис­тем зв'язку на фоні поширення ринкових відносин в нашій країні здійснює різнобічний вплив на сферу праці, на роль і значення людини в суспільному виробництві. З одного боку, суттєво змінюються вимоги до працівника, професійно-ква­ліфікаційна і галузева структура зайнятих. З іншого, зростає роль і значення працівників у забезпеченні ефективності виробництва, саме робоча сила все більшою мірою визначає ^в І результати економічних процесів. Це викликає нові підходи до управління персоналом і мотивації праці, до по-¹ _KV оптимальних моделей функціонування ринку праці. Для України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну роль людських ре­сурсів у економічному розвитку, а також той факт, що люди­на при цьому і є кінцевою метою будь-якого виробництва.

Науково-технічний прогрес як основоположний фактор сучасного економічного розвитку передбачає своєю найваж­ливішою умовою кардинальне вдосконалення робочої сили, покращання її характеристик на ринку праці. Особливість сучасного стану української економіки полягає в тому, що процеси ринкових перетворень здійснюються в умовах гли­бокої затяжної кризи і збігаються у часі з необхідністю по­долання значного відставання в науково-технічній сфері.

Всі основні фактори зростання продуктивності праці передбачають різноманітні види капіталовкладень, спрямо­ваних на здійснення тривалих якісних і структурних зру­шень в різних елементах продуктивних сил. Економічний розвиток останніх років змінив уявлення про нагромаджен­ня як про процес майже виключно матеріально-речового характеру. В економічно розвинених країнах об'єктами нагро­мадження стали всі основні елементи продуктивних сил — як матеріальні, так і людські, включаючи такі могутні фак­тори економічного зростання, як організаційно-управлінський досвід, фонди науково-технічних знань, людський капітал.

З усіх аспектів розвитку економіки, що виступають на перший план в умовах сучасного етапу розвитку цивілізова­ного суспільства, в першу чергу звертає на себе увагу прак­тично повне зміщення всіх теоретичних і практичних про­блем поняття "людський фактор" в царину якісних аспектів розвитку людини, підготовки і використання робочої сили. Жодна розвинена країна не відчуває серйозних проблем де­фіциту працівників. Навпаки, скрізь спостерігається певний Рівень безробіття, і в той же час постійно є вакантні робочі ^Місця, включаючи і привабливі та перспективні на так звано­му первинному ринку праці. Наявність цих вакансій пов'я­зана не з відсутністю претендентів, а з невідповідною вимогам якістю пропонованої робочої сили, нестачею освіти, досвіду, Ділових якостей тощо. Можна констатувати загальну кількісну достатність трудових ресурсів для економіки в будь-яких сталих демографічних умовах як суттєву характеристику сучасного господарства, якому притаманні лише структурні, часткові і тимчасові дефіцити робочої сили.

Це викликає необхідність привернення особливої уваги до таких проблем ринку праці, як відставання, інерційність та неадекватність потребам галузей освіти та професійної підготовки, неефективність роботи соціальних служб допо­моги, реабілітації і адаптації безробітних та людей із застарі­лою кваліфікацією або недостатньою мотивацією.

Більше того, особливість сучасного та перспективного розвитку полягає в тому, що необхідними і продуктивними в народному господарстві та в економіці взагалі стають гу­манітарні, суспільні та особисті якості людини. Ця тенденція посилюється і набуває різного виразу. Передусім, у теорію і практику економічного життя входять і одержують якісну і кількісну народногосподарську оцінку конкретні якісні ха­рактеристики людського фактору: освіта, знання, кваліфіка­ція, навички, накопичений досвід, особисті якості (розум, здібності, різнобічний розвиток, активність, відповідальність, характер тощо). Продуктивного значення набувають такі гуманітарні та суспільні якості, як моральність, чесність, совість, колективізм, комунікабельність та ін.

Такі фактори, як складність управління великими комп­лексними виробничими, господарськими і соціальними сис­темами, астрономічна ціна помилок і прорахунків і, відповід­но, необхідність запобігання їм, забезпечення підконтрольності людині технічних, природних і соціальних процесів тощо, висувають на перший план в структурі професійних вимог широкий соціальний світогляд, високий інтелект, усвідомлен­ня залежності особистого інтересу від задоволення суспіль­них потреб, розуміння загального соціального становища в країні й навіть стану вирішення глобальних проблем.

Зростання вимог до працівників в умовах соціально-еко­номічного прогресу не викликає заперечень. В тих випадках, коли в сучасному виробництві спостерігається зменшення кваліфікаційних вимог до робітників, це, як правило, стає організаційно-економічною передумовою для заміни праці цих робітників новою технікою або технологією.

Об'єктивні вимоги відтворювальної пропорційності в наш час висувають проблему подолання непропорційності капі­таловкладень у матеріальні і людські компоненти продук­тивних сил, що наростала віками. Інвестиції як база зростання продуктивності все більшого мірою проявляються у формі зростання нематеріального нагромадження.

В наш час виробниче нагромадження — це не лише і не стільки кількісне зростання, але передусім процес насичен­ня різних сфер народного господарства результатами нау­ково-технічного розвитку. Воно відбувається в двох різних, але послідовно пов'язаних між собою формах: по-перше, че­рез нагромадження фонду знань і досвіду в різних аспектах розвитку природи, суспільства й економіки; і по-друге, через формування й оновлення основних фондів всіх сфер еконо­міки і суспільної інфраструктури. Для ефективного зрос­тання виробничого потенціалу тепер неможливо знайти інші шляхи, крім забезпечення необхідних рівнів і темпів нагро­мадження в сфері неречових форм багатства. Недооцінка нагромадження в неречовій сфері загрожує неминучим відста­ванням економічного і соціального розвитку як окремого підприємства, так і країни в цілому.