5.3. Освіта та професійна підготовка в інфраструктурі ринку праці

Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Вони також виступають гарантом індивідуального розвитку, плекають інтелектуаль­ний, духовний та виробничий потенціал суспільства. Розви­ток держави, структурні перетворення на мікро- і макроеко-номічному рівнях повинні гармонічно поєднуватися з ре­формою освіти та професійної підготовки для того, щоб за­довольнити потреби і прагнення людей, особливо молоді встановити нову систему цінностей, відповідати запитам люд­ства щодо змін у сфері роботи як в громадському, так і у приватному секторах. Надважливе значення освіти та про­фесійної підготовки у розвитку людських ресурсів, визнан­ня їх високими цінностями людини та суспільства обумо­вило прийняття Міжнародною організацією праці у 1975 р. Конвенції про розвиток людських ресурсів (див. додаток 5.1).

Формування ринкових відносин, становлення в Україні демократичної держави зумовлюють зміну цільових наста­нов професійної освіти: не забезпечення потреб держави у спеціалістах різних професій і рівнів кваліфікації, а задово­лення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її кон­курентоспроможності на ринку праці.

Згідно із Законом України "Про освіту" [5] метою осві­ти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізич­них здібностей, виховання високих моральних якостей, фор­мування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, куль­турного потенціалу народу, забезпечення народного госпо­дарства кваліфікованими працівниками. Основними прин­ципами освіти в Україні є: доступність для кожного грома­дянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються дер­жавою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демо­кратизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стей; органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світ­ський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Освіта сьогодні розглядається як одна з основних цінностей без яких неможливий подальший розвиток суспільства. Освіта — це цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супровод­жується констатацією досягнення громадянином встанов­лених державою освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Освіта являє собою багатофункціональну систему зі склад­ною структурою. Вплив системи освіти на життя суспільства доволі широкий — в дошкільних закладах і загальноосвітній школі починається процес формування особи, індивідуаль­ної і суспільної свідомості людей, що продовжується і в сис­темі професійної освіти. В наш час зростає роль системи освіти як інституту духовного виховання особи, збагачення її людського капіталу, покращання її якостей як суб'єкта виробничих відносин. Ця діяльність освітніх закладів, висту­паючи свого роду реалізацією потреби держави і громадян у освітніх послугах, потребує особливої підтримки держави. Система освіти як інститут духовного виробництва та інтелектуального розвитку особи, нарощення її творчого по­тенціалу повинна формувати таку сукупність знань і нави­чок членів суспільства, які могли б забезпечити можливість їх доцільної діяльності в системі суспільного поділу праці. Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-вироб­ничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, а також системи послідовних освітніх програм і державних освітніх стандартів різних рівнів і спрямованості. Структура освіти включає: Дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

З позицій формування і розвитку в людини здібностей до праці безперервний для суспільства в цілому процес освіти для окремого його члена є дискретним, таким, що складається з послі­довних етапів, які характеризуються самостійними, але взаємо­пов'язаними цілями і засобами їх досягнення.

Перший етап — формування у кожного члена суспіль­ства системи загальноосвітніх знань, трудових умінь, прийомів творчої діяльності. На цьому етапі даються фундаментальні найстабільніші знання.

Другий етап — формування у кожного члена суспільств системи професійних знань і вмінь, досвіду творчої діяльності, тобто здобуття спеціальних, конкретних знань.

Третій етап — періодичне оновлення, поглиблення, р_0з. ширення професійно значимих знань, умінь, навичок, що забезпечують підвищення ефективності праці згідно з вимогами ринкових відносин і змінної техніки, технології та органі­зації виробництва.

Четвертий етап є дещо умовним, оскільки його завдання вирішуються паралельно з завданнями трьох попередніх етапів. Мета ж даного етапу полягає у формуванні в членів суспільства знань і вмінь, не пов'язаних з професійною діяль­ністю (майбутньою чи реальною), а таких, що забезпечують задоволення різноманітних інтелектуальних, громадянських і соціальних потреб людини, всебічний розвиток її особи, самореалізацію в інших (крім професійної) сферах життя.

Зазначеним етапам в наш час відповідає реалізація освіт­ніх програм, які поділяються на:

• загальноосвітні (основні і додаткові);

• професійні (основні і додаткові).

Мета загальноосвітніх програм — формування загальної культури особи, її адаптація до життя в суспільстві, створен­ня основи для свідомого вибору і освоєння професійних освітніх програм. Професійні програми мають на меті по­слідовне підвищення професійного і загальноосвітнього рівня, підготовку спеціалістів відповідної кваліфікації.

У зв'язку з-наявністю відповідних освітніх програм в Україні виділяються такі освітні рівні:

• початкова загальна освіта;

• базова загальна середня освіта;

• повна загальна середня освіта;

• професійно-технічна освіта;

• базова вища освіта;

• повна вища освіта.

У системі професійно-технічної та вищої освіти підго­товка кваліфікованих робітників та фахівців з вищою осві­тою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. Освітньо-професійні програми підготов­ки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, які визначають зміст та нормативний термін навчання і передбачають відповідні форми контролю та державної атестації. В Україні встановлені такі освітньо-кваліфїкаційні рівні: ;

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст;

- магістр.

Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) України наведене в додатку 5.2.

Система освіти, працюючи на реформу суспільства, по­винна ставити за мету повніше задоволення потреб у освітніх послугах з боку як окремої особи, так і суспільства в цілому. Поява широкого спектру послуг освіти, а також наявність навчальних закладів різних форм власності створює конку­ренцію між ними, сприяючи підвищенню якості освітніх по­слуг і адресному їх споживанню.

Розглянувши систему освіти, необхідно зупинитися на характеристиці послуги професійної освіти, її особливостях, а також освітити економічні проблеми професійної освіти.

Послуга професійної освіти є товаром особливого роду і зберігає риси суспільного блага. Тому потреба у послугах освіти як суспільного блага виражається через механізм су­спільного вибору у вигляді прийняття рішення щодо вступу до того чи іншого навчального закладу, на той чи інший факультет, взагалі обрання відповідного престижного рівня освіти. Така потреба дуже залежить від статусу освіти та висококваліфікованої праці в суспільстві. Вона може стри­муватися правилами прийому до навчального закладу, рівнем вимог до якості знань вступників, а також може деформувати­ся відповідною політикою державної підтримки студентства.

Потреба у вищій освіті набуває особливо вираженого со­ціального забарвлення, оскільки набуття вищої освіти у бага­тьох країнах розглядається як символ вищого споживчого стандарту і способу життя середнього класу. У вищій освіті Реалізуються також зростаючі соціальні потреби людей у своєму подальшому духовному та інтелектуальному розвитку.

Особливість послуг освіти полягає в тому, що ефект, який одержую людина і суспільство, важко оцінити кількісно. Невизначеність кінцевих результатів і якісних процесів освіти створює труднощі для студентів — у правильному виборі профілю підготовки і спеціальності, для викладачів — у обґрунтованому відборі студентів, а для підприємств — у раціональному доборі спеціалістів на роботу. Актуальність цих проблем спричинила бурхливий розвиток теорії людського капіталу (див. главу 4).

Ще однією особливістю послуг освіти є висока еластичність попиту на них. Споживачі послуг освіти можуть свідомо обмежити свої витрати на користь інших статей споживчого бюджету.

Особливість ринку послуг професійної освіти всіх сту­пенів полягає у його неоднорідності. Він включає багато сег­ментних, взаємопов'язаних ринків, які формуються під впли­вом різних обставин: рівня і ступеня освіти, типу навчально­го закладу, профілю підготовки, характеру спеціальності, статі, віку, сімейного стану та інших чинників.

Ринок послуг системи професійної підготовки і підви­щення кваліфікації кадрів пов'язаний, з одного боку, з рин­ком праці, а з іншого — з ринком науково-технічної про­дукції і ринком інвестицій.

Незбалансованість між структурою підготовки і потре­бами народного господарства у кадрах як робітників, так і спеціалістів за умов переходу до ринкових відносин усклад­нює працевлаштування випускників навчальних закладів.

У пом'якшенні дисбалансу структури робочої сили і робочих місць провідна роль належить мобільності освіт­ньої системи в цілому і особливо системи професійної освіти. Досягається це-передусім за рахунок фундаменталізації освіти, яка забезпечує швидке перенавчання, тобто пристосування працівників до вимог ринку.

Основні напрямки фундаменталізації освіти — це підви­щення загальної підготовки учнів і студентів, чітке відслідко­вування в навчальних планах та програмах найсуттєвіших змін в науці, техніці, технології, організації праці та управління за галузями і сферами діяльності.

Слід мати на увазі, що ринок професійних освітніх по­слуг відіграє активну роль у формуванні перспективної зай­нятості, вирішуючи проблему перенавчання працівників, що залишились без роботи в зв'язку зі структурною перебудовою економіки і науково-технічним прогресом. Оскільки ринок професійних освітніх послуг пов'язаний з ринком науково-технічної продукції та інвестиційним ринком, а також відіґрає велику прогностичну роль, він у своєму розвитку винен випереджати наявний в даний момент ринок праці. Ринок професійних освітніх послуг має тенденцію пристосування ДР ринку праці, але в цілому професійна освіта практично слабо піддається регулюванню ринком, оскільки рин­кові відносини в системі шкільної і професійної підготовки населення мають досить обмежений характер.

Разом з тим питання про ринок висококваліфікованої робочої сили і адекватне реагування на нього системи осві­ти має свій соціально-економічний зміст. Суспільству і дер­жаві не може бути байдужою така ситуація, коли частка спеці­алістів серед незайнятого населення зростає швидше, ніж частка інших груп. Велике серед них і так зване "приховане безробіття", коли виявляється надлишковість спеціалістів певних професій у відношенні до оптимальної їх кількості відповідного рівня кваліфікації.

Наявність "резервної армії розумової праці", "зайвих" людей з дипломами, які в умовах переходу до ринку вияв­ляються непотрібними, ставить питання як перед державою про розробку комплексу заходів з їх соціального захисту (передусім — створення нових робочих місць інтелектуаль­ної праці), так і перед системою професійної освіти про зміну форм і методів підготовки.

В умовах перевиробництва спеціалістів в навчальних за­кладах і падіння престижності професійної, особливо вищої, освіти та інтелектуальних професій повинен бути знайде­ний оптимум між фундаменталізацією освіти і її професіо­налізацією. Перед системою освіти постає проблема досяг­нення оптимуму в підготовці кадрів — забезпечення їх висо­кого професіоналізму і одночасно такого набору фундамен­тальних гуманістичних знань, які давали б випускнику мож­ливість бути дійсно високоінтелігентною людиною. Це опти­мальне поєднання може бути забезпечене лише створенням відповідної освітньої структури.

Таким чином, перехід країни до ринкової економіки обу­мовлює реформування освіти, яке повною мірою сприяло б формуванню самостійного мислення, посиленню індивідуаль­ного підходу до розвитку творчих здібностей, докорінному покращанню професійної і загальноосвітньої підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах ринкової економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю.

Політика держави в галузі професійного навчання по­винна передбачати: створення умов для підвищення конку. рентоздатності людей на ринку праці шляхом зростання якості робочої сили; формування соціального замовлення на професійну освіту і участь у визначенні обсягів та профілі підготовки робітників та спеціалістів у професійних освітніх закладах різного рівня, спеціалізації і типу; надання грома­дянам широкого переліку послуг в галузі профорієнтації і вибору форм і сучасних програм навчання; пріоритетний підхід до організації професійного навчання громадян, щ₀ особливо потребують соціального захисту; сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм самозайнятості.