8.2. Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використа­них економічних ресурсів. Пригадаємо, що економічні ресур­си прийнято поділяти на три великі групи: 1) трудовий потенціал (людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів вироб­ництва (фізичний капітал). Відповідно ми можемо окремо визначити ефективність використання трудового потенціа­лу, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю ви­робленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вар­тості, прибутку, а також показниками конкурентоздатності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виража­ються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати характеризуються об­сягом продукції, то ми маємо показники, які називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються роз­міром прибутку, то такі показники ефективності називають­ся рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, в даному випадку — результатів праці та її витрат.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних факторів. Безперечною умовою про­гресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продук­тивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці ^в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіле­ної в засобах виробництва) — збільшується, але так, що за­гальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві вплива­ють рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує міру ¹продуктивного використання і її тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв т інших втрат робочого часу, і чим триваліший робочий день тим вищий рівень екстенсивного використання праці і, відпо­відно, продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочо­го тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої трива­лості робочого часу весь він (час) цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивно­го використання праці.

Інтенсивність праці характеризує міру ЇЇ напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії лю­дини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме фізіологічні та психічні можли­вості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, вико­ристання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці й інтен­сивність праці — це важливі фактори зростання продуктив­ності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не мо­жуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх деся­тиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного викорис­тання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня спожи­вання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за ра­хунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Важливим показником ефективності праці є співвідно­шення прибутку від даного виду трудової діяльності й відпо­відних витрат праці. Це співвідношення називається рента­бельністю праці, або точніше — рентабельністю сумарних витрат на персонал, і в загальному випадку визначається за формулою

( 8.1)

Де R — рентабельність праці;

D — створена цією працею вартість;

Z — витрати на організацію цієї праці;

P — прибуток від цієї праці.

Індекс і означає, що всі ці показники повинні стосувати­ся одного і того ж (наприклад, i-гo) виду праці.