9.6. Регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата

Ми вже підкреслювали, що питання організації заробіт­ної плати і формування її рівня складають основу соціаль­но-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впли­вають на доходи всіх членів суспільства, а також на найваж­ливіші макроекономічні показники. Тому в жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби держав­ного втручання в ці процеси в кожній країні різні.

Міжнародна організація праці в своєму статуті одним з основних завдань проголосила досягнення "гарантії заробіт­ної плати, що забезпечує задовільні умови життя,... визнан­ня принципу рівної оплати за рівну працю..." Однак діяль­ність МОП у цій галузі була і залишається дуже обмеженою внаслідок сильної протидії груп підприємців і деяких урядів (див. додаток 9.3).

Існування ринкових відносин, а тим більш перехід до них Не відміняють, а змінюють напрямки державного регулю­вання відносин розподілу, його характер і ведуть до появи Нових форм управління цим процесом, які не припускають Жорстких схем і адміністрування. Державне втручання необ­хідне для встановлення, тлумачення і забезпечення виконан­ня умов і принципів розподілу доходів. В економічній системі, що ґрунтується на ринкових відносинах, втручання дер­жави в організацію заробітної плати повинне мати переважно непрямий характер і соціально орієнтовану спрямо­ваність. Регулюючий вплив держави повинен бути спрямо­ваний на забезпечення соціальних гарантій і умов для заро­бітку потрібних коштів з метою підвищення ефективності використання праці, узгодження і рівноправної реалізації інтересів всіх учасників трудових відносин.

Згідно із Законом України "Про оплату праці", дер­жава здійснює регулювання оплати праці працівників під­приємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і га­рантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінан­суються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів опла­ти праці працівників підприємств-монополістів згідно з пере­ліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансу­ються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних нау­кових досліджень, вивчення і поширення прогресивного до­свіду, науково-методичному забезпеченні формування і онов­лення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.

Важливим завданням держави має бути сприяння про­веденню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відно­син, запобігання масовим трудовим конфліктам. Держава в особі органів виконавчої влади має виступати як один із соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за дотриманням спільно вироблених і уз­годжених механізмів регулювання, а не визначають їх.

Договірне регулювання оплати праці працівників під­приємств здійснюється на основі системи угод, що уклада­ються на державному (генеральна угода), галузевому (галу­зева угода), регіональному (регіональна угода) та виробни­чому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тим­часово на період подолання фінансових труднощів підприєм­ства терміном не більш як 6 місяців.

У механізмі регулювання заробітної плати вихідною ба­зою є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації праці проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів за­робітної плати. Згідно із Законом України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата — це законодавчо вста­новлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за вико­нану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'яз­ковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з ура­хуванням:

• вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру ста­білізації та розвитку економіки країни;

• загального рівня середньої заробітної плати;

• продуктивності праці, рівня зайнятості та інших еконо­мічних умов.

Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік при затвердженні Дер­жавного бюджету України з урахуванням пропозицій, ви­роблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єд­налися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається за­лежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тари­фів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Наведені положення проголошені в Законі України "Про оплату праці". Однак дуже важлива соціальна проблема пе­рехідного періоду полягає в тому, що рівень продуктивності праці (передусім внаслідок її недосконалої організації в широкому розумінні) в економіці України не дає можли­вості гарантувати всім працюючим заробітну плату не нижчу вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Біль­ше того, навіть середня заробітна плата нині в Україні далеко відстає від цієї величини.

До державних норм і гарантій в сфері оплати праці на­лежать також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготов­ленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації та на обстеження в медичний заклад; для переведених за ста­ном здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведе­них тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необ­хідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компен­сації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцево­сті, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Норми і гарантії в сфері оплати праці встановлюються Ко­дексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими актами законодавства України.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам ре­гулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими актами законодавства України, є мінімальними дер­жавними гарантіями.

Однак ми є свідками того, що за умов глибокої еконо­мічної кризи, інфляції, нерішучості ринкових перетворень най­кращі закони можуть лише проголосити, але не можуть за­безпечити вирішення економічних проблем, однією з найважливіших з яких є гідна людини заробітна плата. Спе­цифічним виявом порушення прав людини в сфері праці, що донедавна практично не мав поширення у світовій практиці, ш затримання виплати нарахованої заробітної плати, що на­було в Україні характеру економічної епідемії. На початок 1999 р. загальна сума боргу із заробітної плати становила 6519 млн грн., що дорівнювало майже тримісячному фонду оплати праці всіх найманих працівників.

Реформування заробітної плати в Україні потребує ком­плексного підходу, спрямованого на забезпечення виперед­жаючого розвитку національного ринку, зростання доходів та платоспроможного попиту населення, впорядкування ре­гулюючої функції мінімальної заробітної плати, поступовий перехід до погодинної оплати праці, подальше послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої міжгалузевої та міжрегіональної диференці­ації в оплаті праці, посилення стимулюючої функції заробіт­ної плати тощо.

Резюме

Заробітна плата — це винагорода або заробіток, обчисле­ний у грошовому виразі, який за трудовим договором робо­тодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано. Сутність заробітної плати проявляється в її функціях. До основних функцій заробітної плати нале­жать: відтворювальна, стимулююча, регулююча, розподільча та функція формування платоспроможного попиту населення.

Структура заробітної плати — це співвідношення окре­мих її складових (основної заробітної плати, додаткової за­робітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат) в Загальному її обсязі.

Механізм організації заробітної плати складається з таких елементів: а) ринкового регулювання; б) державного регу­лювання; в) колективно-договірного регулювання; г) меха­нізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосе­редньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна система або безтарифна модель, нормування праці, форми і системи оплати праці та преміювання.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: почасову і відрядну. Вони, в свою чергу, можуть проявлятися у вигляді різних систем: проста почасова; почасово-преміальна; за місячними окладами; проста відрядна; відрядно-пре­міальна; відрядно-прогресивна; непряма відрядна; акордна, акордно-преміальна; відсоткова та ін. Обираючи чи розроб­ляючи конкретну систему заробітної плати, слід ретельно враховувати конкретні внутрішньовиробничі умови.

Основою організації оплати праці є тарифна система, щ₀ являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомо­гою яких встановлюється рівень заробітної плати праців­ників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, склад­ності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці вклю­чає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфі­каційні характеристики (довідники).

Останнім часом набувають поширення так звані безта­рифні моделі організації оплати праці. За допомогою їх грамотного впровадження можна досягти значного підви­щення трудової мотивації працюючих, що сприятиме суттє­вому зростанню продуктивності праці та ефективності робо­ти в цілому.

У механізмі регулювання заробітної плати вихідною ба­зою є встановлення її мінімального розміру. Мінімальна за­робітна плата — це законодавчо встановлений розмір заро­бітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Терміни і поняття

Безтарифна модель оплати праці

Державні норми і гарантії в сфері оплати праці

Державне регулювання оплати праці

Колективно-договірне регулювання оплати праці

Додаткова заробітна плата

Доплати до тарифних ставок

Елементи організації оплати праці

Заохочувальні та компенсаційні виплати

Заробітна плата

Мінімальна заробітна плата

Надбавки до тарифних ставок

Основна заробітна плата

Принципи організації заробітної плати

Системи заробітної плати:

• проста почасова

• почасово-преміальна

• за місячними окладами

• проста відрядна

• відрядно-преміальна

• відрядно-прогресивна

• непряма відрядна

• акордна

• акордно-преміальна

• відсоткова

Структура заробітної плати Тарифна сітка

Тарифна система оплати праці Тарифна ставка

Тарифно-кваліфікаційні довідники Форми заробітної плати:

• відрядна

• почасова

Функції заробітної плати:

• відтворювальна

• регулююча

• соціальна

• стимулююча

• формування платоспроможного попиту населення