3.2. Стандартизація та сертифікація продукції

Стандарт на продукцію – це основний нормативно-технічний документ, в якому показники якості встановлюють, виходячи з новітніх досягнень науки, техніки, передового досвіду і попиту споживачів.

Декрет Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» визначає наступні категорії стандартів:

1. державні;

2. галузеві;

3. стандарти науково-технічних та інженерних спілок;

4. технічні умови;

5. стандарти підприємств.

Державні стандарти включають:

1. стандарти Міжнародної Організації зі Стандартизації (ІSО), які прирівняні до державних в Україні;

2. ГОСТ – міждержавні стандарти, які діють на території країн СНД;

3. ДСТУ – державні стандарти України;

Державні стандарти встановлюються на наступні об’єкти:

1. вироби, призначені для використання в галузі машинобудування (підшипники, інструменти тощо);

2. продукцію міжгалузевого призначення;

3. продукцію для населення та економіки;

4. організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти (науково-технічна термінологія, організація робіт по метрології і стандартизації тощо);

5. елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв'язок, електромережі, оборона, банківсько-фінансова система тощо);

6. методи випробувань.

Галузеві стандарти України – це стандарти, які розробляються на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти, або ж створюються для уточнення вимог до певної продукції вже наявних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних спілок – це стандарти, які розробляються у випадку необхідності розповсюдження результатів досліджень та розробок відповідних спілок.

Технічні умови (ТУ) – це документи, які регулюють норми та вимоги до продукції, на яку відсутні державні або галузеві стандарти. ТУ розробляються на замовлення підприємств, а також на продукцію, яка вперше створюється на підприємстві. Вимоги ТУ по відношенню до продукції часто є недостатньо жорсткими. На сьогоднішній день вони поступово витісняються новими ДСТУ та галузевими стандартами.

Стандарти підприємств – це умовна категорія стандартів, які не мають правового забезпечення на рівні держави. По суті, це вимоги підприємства щодо продукції власного виробництва, яка споживається в межах даного ж підприємства, а також щодо якості роботи свого персоналу. Об’єктами такої стандартизації можуть виступати, наприклад, деталі власного виробництва, які використовуватимуться в інших цехах даного підприємства.

Сертифікація – це процедура встановлення відповідності продукції або послуг певним вимогам на них, викладених у відповідній нормативно-технічній документації та інших законодавчих актах.

Цю процедуру здійснює незалежна від виробника та споживача третя сторона – орган із сертифікації продукції. Всі органи із сертифікації продукції в Україні об’єднані в УкрСЕПРО — українську національну систему сертифікації (включає 149 органів з сертифікації продукції та 811 випробувальних лабораторій).

Головним інститутом в системі Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики по розробці науково-методичних та організаційних засад сертифікації продукції, послуг, систем якості є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ).

Існує два види сертифікації – обов’язкова та добровільна.

Обов’язкова сертифікація – це сертифікація на підтвердження відповідності продукції обов’язковим вимогам до неї: безпечність для життя та здоров’я людини, майна, навколишнього природного середовища, сумісність та взаємозамінність тощо.

В Україні обов’язковій сертифікації підлягають:

1. побутові електрообладнання та радіоелектронна апаратура, відео-, телевізійна та дисплейна техніка, кіно- і фототехніка, світлотехнічне обладнання і комплектуючі вироби до нього, телефонні апарати, побутова апаратура, що працює на твердому, рідкому і газоподібному паливі;

2. ручні електромеханічні машини і переносні верстати, електрифікований будівельно-монтажний інструмент, технологічне обладнання для харчової та м'ясо-молочної промисловості, деревообробне та металообробне, зварювальне обладнання, електричні машини;

3. малогабаритні трактори і мотоблоки, двигуни тракторів і сільськогосподарських машин;

4. медична техніка;

5. іграшки, велосипеди, дитячі коляски;

6. синтетичні миючі засоби;

7. технічні засоби охоронної та пожежної сигналізації;

8. посуд із чорних і кольорових металів, порцеляни і фаянсу;

9. засоби автоматизації контрольно-касових операцій і конторське обладнання;

10. імпортна продукція.

Добровільна сертифікація – це сертифікація на підтвердження відповідності всім іншим вимогам до продукції.

Етапи проведення сертифікації в системі УКРСЕПРО:

1. оформлення заявки на проведення сертифікації;

2. укладення договору і оплата послуг, що надаються;

3. надання зразків продукції;

4. оформлення протоколу випробувань;

5. оформлення сертифікату відповідності УКРСЕПРО на передбачений схемою сертифікації термін.

Кожна партія харчових продуктів, що надходить від виробника, повинна супроводжуватись посвідченням про якість, сертифікатом відповідності державній системі сертифікації або його копією, завіреною постачальником, на товар, котрий підлягає обов'язковій сертифікації, або ж зазначений у товаросупровідній документації певним реєстраційним номером.